Педагогические науки / 2.Проблемы подготовки специалистов

Нестерова І. В.

аспірант Інституту педагогіки НАПН України

ІНТЕРІОРИЗАЦІЯ ЗНАНЬ ЯК ЗАСІБ АКТИВАЦІЇ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ СУБ’ЄКТНОСТІ УЧНІВ СТАРШОЇ ШКОЛИ

У сучасних інформаційних умовах змінились вимоги до якості освітнього процесу в загальноосвітніх навчальних закладах. Нові вимоги до якості освіти обумовлюють необхідність пошуку шляхів і засобів оптимізації освітнього процесу, збільшувати вагу навчально-пізнавальної діяльності, що передбачає вияв автономності, самостійності, творчого потенціалу, тобто вияву певного рівня сформованої суб’єктності особистості учня. Створенням єдиного інформаційного простору, кардинальні зміни в системі освіті на різних рівнях, наявні виклики, що зумовлюються інтеграційними процесами, гуманізація та глобалізація усіх сфер життєдіяльності суспільства – то є розмаїття чинників, котрі мають бути певним чином ураховані у процесі пошуку новітніх підходів до організації та здійснення освітнього процесу в сучасній школі.

Саме цим пояснюється потреба вивчення проблеми сутнісного змісту поняття інтеріоризації знань учнями старшої школи в контексті його феноменологічного розуміння з позицій дидактики та в заломленні до більш широкого психолого-дидактичного напряму дослідження – формування суб’єктності учнів старшої школи. З одного боку, відбувається спроба введення в активний тезаурус дидактики середньої школи власне психологічної категорії за походженням («інтеріоризація знань»), а з іншого, спроба наповнення її педагогічним (дидактичним) змістом на засадах ґрунтовного аналізу психолого-педагогічних (психолого-дидактичних) зв’язків між складовими, сукупність яких – ознакова єдність компонент щодо розуміння та сутнісного сприймання поняття у чисто психологічній та відповідно педагогічній площинах, і, як наслідок, пошуку та з’ясування області перетинання цих площин.

Інтеріоризацію як психолого-педагогічний (психолого-дидактичний) феномен вивчають у своїх працях Н. Арістова, В. Буряк, Л. Виготський, П. Гальперін, В. Ковальчук, О. Малихін, О. Петровський, С. Рубінштейн, І. Сіняговська, та ін.

Одним із ефективних способів і шляхів оновлення змісту освіти в цілому та змісту навчання конкретних предметів у старшій школі зокрема, а також моделювання інноваційних педагогічних технологій, що відповідають сучасним потребам суспільства щодо якості освітніх результатів є, на думку вчених, орієнтація на компетентнісний підхід і реалізацію його дієвих механізмів.

З точки зору О. Малихіна, компетентнісний підхід у реаліях українського освітнього простору є методологічним орієнтиром і настановою до практичних дій, що зумовлює не лише оновлення змісту освіти, а й її концептуальну переорієнтацію, інтенсивний науковий пошук [5, с. 51]. З позицій цього підходу проблема формування суб'єктності особистості, яка на сьогодні є невід’ємною частиною теоретико-методологічних засад різних наук, у тому числі й педагогічної, набуває нового осмислення в сучасному освітньому просторі.

На думку Н. Арістової, освітній процес у контексті формування суб’єктності особистості є інтелектуальною творчою діяльністю у сфері освіти, що провадиться у навчальному закладі завдяки системі науково-методичних і педагогічних заходів, спрямованих на передачу, засвоєння, примноження і використання знань, умінь та інших компетентностей особами, які навчаються, а також на формування гармонійно розвинутої особистості [1, с. 81].

Застосування принципів компетентнісного підходу щодо формування суб’єктності учнів старшої школи у процесі навчально-пізнавальної діяльності дає змогу створити такі дидактичні умови, за яких вони будуть набувати системних знань, розвивати загально навчальні та пов’язані з окремими предметами вміння й навички, а також здійснювати свідомий перехід від одного типу діяльності (навчально-пізнавальної) до іншого (самоосвітньої, професійно орієнтованої) з відповідною зміною потреб, мотивів, цілей, дій, що призведе до активації механізмів і процесів формування їх ключових компетентностей.

І. Сіняговська у своєму науковому доробку говорить про те, що в сучасних англомовних психологічних словниках немає терміну «інтеріоризація», найближчою за значенням і звучанням є поняття «інтерналізація», яке використовується й у психоаналізі. Для психоаналітиків інтеріоризація – це психічний процес або низка процесів, у яких взаємини з реальними або уявними об’єктами перетворюються у внутрішні уявлення та структури [8].

У педагогіці інтеріоризація розглядається як формування внутрішніх структур людської психіки за допомогою засвоєння зовнішньої соціальної діяльності, привласнення життєвого досвіду, становлення психічних функцій і розвитку в цілому. Саме тому звертаємося до актуалізації інтеріоризаційних процесів у сучасних умовах переорієнтації освітнього процесу на компетентнісній основі.

Свого часу поняття інтеріоризації було активовано щодо вживання в науковому обігу представниками французької соціологічної школи. Інтеріоризацію розуміли як процес, коли дитина запозичує в громадської свідомості поняття, уявлення, категорії, що потім утворюють структуру його власних поглядів.

О. Леонтьєв розглядав питання про співвідношення інтеріоризації з пам’яттю. Він принципово відокремлював засвоєння суспільно-історичного досвіду від засвоєння будь-якої іншої інформації.

Ці теоретичні побудови О. Леонтьєва отримали конкретно-психологічне відображення в розумінні процесів навчання та виховання. На думку О. Леонтьєва, для побудови в дитини мисленнєвої дії спочатку її зміст потрібно дати в зовнішній предметній (або екстеріоризованій) формі, а далі шляхом її перетворення, узагальнення й скорочення за допомогою мовлення (тобто шляхом інтеріоризації) перетворити цю дію у власне розумову.

Різноманітність визначень і концепцій говорить про неоднозначність підходів до розуміння психолого-дидактичного феномену інтеріоризації.

Отже, аналіз різних наукових підходів до визначення терміну «інтеріоризації», доводить, що результатом цього процесу є не просто набуття нових знань, а перетворення структури особистості. Саме тому було проаналізовано й узагальнено наявні психолого-педагогічні положення щодо розуміння важливості інтеріоризації знань як засобу та дидактичної умови активації процесу формування суб’єктності учнів старшої школи за урахування положень наукових підходів, котрі є важливими задля запровадження у практику освітнього процесу у старшій школі дидактичних механізмів впливу на формування досліджуваного феномену.

Література:

1. Арістова Н. О. Формування професійної суб’єктності майбутніх філологів: теорія і практика: монографія / Н. О. Арістова. – Київ : ТОВ «НВП «Інтерсервіс», 2017. – 400 с.

2. Малихін О. В. Формування загальнокультурної компетентності студентів філологічних спеціальностей: монографія / О. В. Малихін, І. С. Гриценко. – Київ : Видавництво ТОВ 2015. – 492 с.

3. Сіняговська І. Ю. Проблема інтеріоризації знань у психолого-педагогічній літературі / І. Ю. Сіняговська // Педагогіка вищої та середньої школи : зб. наукових праць / за ред. проф. З. П. Бакум. – Кривий Ріг : КДПУ, 2015. – Вип. 45. – С. 292–298.