Теоретичні аспекти управління інтелектуальним капіталом

К.е.н. Малик І.П.

Вступ. Забезпечення конкурентоспроможності української економіки неможливе без розуміння специфіки постіндустріального бізнесу, без усвідомлення ролі інтелектуального капіталу і оволодіння навиками управління ним. Тому, можна стверджувати, що розвиток методології управління інтелектуальним капіталом має високу актуальність для теорії і практики управління українськими підприємствами.

Управлінню інтелектуальним капіталом присвячено наукові праці таких зарубіжних вчених як Л. Едвінсона, В. Іноземцева, Б. Леонтьєва, М. Мелоуна, Т. Стюарта та інших [1–4]. Однак, в Україні питання побудови на вітчизняних підприємствах інституту інтелектуального капіталу недостатньо досліджене. Саме тому метою нашого дослідження є розкриття сутності інтелектуального капіталу та виявлення основних теоретичних аспектів управління ним.

Результати дослідження. Вважається, що термін «інтелектуальний капітал» вперше був використаний Дж. Гелбрейтом у 1969 р. Інтелектуальний капітал – узагальнююче поняття для визначення нематеріальних цінностей, які об’єктивно підвищують ринкову вартість компанії і використовується, в основному, менеджерами для оцінки бізнесу в умовах економіки знань.

На думку Е. Брукінга, „Інтелектуальний капітал – це термін для позначення нематеріальних активів, без яких компанія не може існувати, підсилюючи власні конкурентні переваги. Складовими частинами інтелектуального капіталу є: людські активи, інтелектуальна власність, інфраструктурні і ринкові активи” [1. с. 31].

В. Л. Іноземцев визначає інтелектуальний капітал таким чином: „Інформація і знання, ці специфічні за своєю природою і формам участі у виробничому процесі чинники, в рамках фірм приймають зовнішність інтелектуального капіталу” [1, с. 340].

Складові частини інтелектуального капіталу, згідно точки зору В. Л. Іноземцева: перша – людський капітал, втілений в працівниках компанії у вигляді їх досвіду, знань, навиків, здібностей до нововведень і ін.; друга – структурний капітал, що включає патенти, ліцензії, торгові марки, організаційну структуру, бази даних, електронні мережі [1, с. 342].

Під інтелектуальним капіталом того або іншого суб’єкта Б. Б. Леонтьев розуміє вартість сукупності інтелектуальних активів, що є у нього, включаючи інтелектуальну власність, його природні і придбані інтелектуальні здібності і навики, а також накопичені ним бази знань і корисні відносини з іншими суб’єктами [2, с. 101] .

Головна функція інтелектуального капіталу – істотно прискорювати приріст прибутку за рахунок формування і реалізації необхідних підприємству систем знань, відносин, які, у свою чергу, забезпечують його високоефективну господарську діяльність. Зокрема, інтелектуальний капітал підприємства визначає якість його системи управління [2, с. 102] .

Найбільш глибоко поняття інтелектуального капіталу розкриває Л. Едвінсон – „особливе поєднання людського капіталу (реальні і потенційні інтелектуальні здібності, а також відповідні практичні навички працівників компанії) і структурного капіталу (складові капіталу компанії, що задаються такими специфічними факторами, як зв’язки зі споживачами, бізнес-процеси, бази даних, бренди і ІТ-системи). Це здатність трансформувати знання і нематеріальні активи у фактори, які створюють багатство (і відповідну вартість) за рахунок особливого ефекту від «примноження» людського капіталу на структурний” [3, с. ІХ].

Виходячи із визначення інтелектуального капіталу запропонованого Едвінсоном [3], пропонується розвиток та управління інститутом інтелектуального капіталу на підприємстві здійснювати таким чином:

1. візуалізація, формування чіткого образу нематеріальних активів, що базується на звітних даних;

2. введення людського капіталу – компетентність та управління знаннями;

3. систематична трансформація людського капіталу в структурний у якості мультиплікатора, який забезпечує значно більш стійкий потенціал прибутку для організації;

4. розвиток інтелектуального капіталу полягає у введенні структурного капіталу із зовнішніх джерел, що забезпечують турбо-ефект в максимізації інтелектуального капіталу.

Висновки

1. Інтелектуальний капітал – це економічні відносини з приводу відтворення і відчуження результатів інтелектуальної діяльності між носіями інтелектуальних здібностей, що приймають форму інтелектуальної власності, і її потенційними споживачами.

2. Структура інтелектуального капіталу скалатається із інтелектуального потенціалу, інтелектуальної власності, інтелектуальної активності, інформації, інфраструктурних та ринкових активів.

3. Інтелектуальний капітал компанії має декілька складових елементів і на його формування й величину впливає досить численна група різнорідних факторів. Тому інтегральна оцінка інтелектуального капіталу компанії повинна відображати багатогранну діяльність компанії в цілому.

Література

1. Иноземцев В. Л. За пределами экономического общества - М.: "Academia" - "Наука", 1998.-640с.

2. Леонтьев Б. Б. Цена интеллекта. Интеллектуальный капитал в российском бизнесе . - М.: Издательский центр "Акционер", 2002. - 200 с.

3. Эдвинссон Л. Корпоративная долгота. Навигация в экономике, основанной на знаниях. – М.: ИНФРА-М, 2005. – 248 с.

4. Стюарт Т. Интеллектуальный капитал. Новый источник богатства организаций // Новая постиндустриальная волна на Западе / Под редакцией В.Л. Иноземцева. М.: Academia, 1999.