Секція: “Економічні науки”, підсекція №6 (маркетинг і менеджмент)

Савчук, Л.М.

к.е.н., доцент кафедри менеджменту

НТУУ “Київського політехнічного інституту”

Дяченко Н.М.,

магістрант

факультет менеджменту та маркетингу

НТУУ “Київського політехнічного інституту”

Щодо формування національної моделі корпоративного управління.

Внаслідок масової приватизації в Україні тисячі підприємств набули організаційно-правової форми акціонерних товариств. У процесі зміни форм власності мільйони громадян стали власниками акцій. Це гостро поставило питання про відповідну до нових умов господарювання організацію управління, яка б забезпечувала, з одного боку, відповідність стратегії розвитку акціонерних товариств інтересам акціонерів, а з іншого – виконання вимог конкурентно спроможності та інвестиційної привабливості підприємства як на національному, так і на міжнародному рівнях. Одним із засобів досягнення вище зазначеного є створення ефективної системи корпоративного управління та регулювання.

Корпоративне управління можна визначити як управління корпорацією за допомогою системи виборчих та призначених органів згідно з чинним законодавством, яке спрямоване на забезпечення балансу інтересів членів-учасників корпорації з метою досягнення синергії, як їхньої спільної діяльності, так і їх взаємовідносин із зовнішнім середовищем. Корпоративне управління, перш за все, зосереджене на відносинах між менеджерами, різними категоріями акціонерів та кредиторами. При цьому основним питанням у даному процесі є механізм контролю з боку аутсайдерів (як правило, кредиторів та дрібних акціонерів) відносно інсайдерів (менеджерів та контролюючих акціонерів).

У кожній країні під впливом лише їй властивих соціально-економічних та політичних факторів, а також з урахуванням завдань, які потребують вирішення, історично склалася притаманна лише їй модель корпоративного управління, за допомогою якої корпорація виражає та захищає інтереси власних членів-учасників.

За загальними ознаками конкретного вияву таких елементів як основні учасники корпоративних відносин, їх права, обов’язки та механізм взаємодії, органи управління корпорацією, їх повноваження та можливості дії, структура володіння акціями, вимоги до розкриття інформації, законодавча база, що регулює відносини учасників то що, моделі корпоративного управління поділяють на англо-американську, німецьку та японську. Ці моделі насамперед стосуються економічно розвинених країн і регіонів з багаторічними традиціями корпоративних відносин.

Що стосується України, то вона (як і жодна з країн пострадянського простору) не є користувачем конкретної моделі корпоративного управління. Отже на сьогодні можна говорити про існування ще однієї моделі – моделі корпоративного управління країн з перехідною економікою, яка має свої власні особливості та своєрідні підходи до формування корпоративних відносин.

Корпоративний сектор економіки України формується за рахунок створення акціонерних товариств (АТ) як відкритого, так і закритого типу. На відміну від інших видів підприємств, кількість АТ в Україні з кожним роком поступово збільшується, що свідчить про привабливість цієї організаційно-правової форми. Так загальна кількість АТ на початок 2006 року становила 34662, з них АТ відкритого типу – 11906 або 34,3%, АТ закритого типу – 22089 або 63,7% (за даними Держкомстату України). Протягом всіх років, починаючи з початку економічних реформ, кількість АТ зросла в 129 раз – з 268 АТ у 1992 році, до 34662 на 01.01.06 р.

Основними напрямами формування корпоративного сектору економіки України є: 1) створення АТ різними засновниками (юридичними та фізичними особами); 2) акціонування державних підприємств. Дослідження показують, що серед двох вище зазначених напрямів, переважає другий, тобто акціонування державних підприємств у процесі приватизації. Саме специфіка здійснення приватизації зумовила особливості національної моделі корпоративного управління.

Серед особливостей національної моделі корпоративного управління можна виокремити: 1)значна частка держави в капіталі багатьох АТ та її більші можливості в порівнянні з іншими акціонерами впливати на діяльність АТ; 2)нерозвиненість вартісного мислення акціонерів; 3)значне розпорошення акціонерних капіталів між громадянами України, які несвідомо стали акціонерами, та, поряд з цим, високий рівень концентрації власності промислово фінансових групах (ПФГ); 4)перманентний процес перерозподілу капіталу всередині АТ і забезпечення його потрібними механізмами; 5)специфічна реакція інсайдерів на використання грошових потоків і факторів виробництва для особистого збагачення всупереч інтересам акціонерів; 6)слабкий вплив традиційних зовнішніх механізмів контролю - ринок капіталу, банкрутство, тощо; 7)інформаційна закритість АТ; 8)неповне охоплення АТ корпоративним управлінням: значна кількість АТ використовує відповідні процедури формально.

На сьогодні в Україні першочергового вирішення потребують наступні питання корпоративного управління: а)участь акціонерів у прийнятті рішень про відчуження майна та у контролі за укладанням угод; б)розкриття інформації емітентами; в)підвищення впливу акціонерів на формування порядку денного загальних зборів; г)представництво у спостережній раді; д)отримання частки прибутків у формі дивідендів. Окрема увага має бути приділена оновленню та удосконаленню нормативної бази, що регулює корпоративні відносини.

Вирішальним кроком на шляху удосконалення системи корпоративного управління має стати дотримання принципів, закладених Організацією економічного співробітництва та розвитку, а саме: забезпечення верховенства прав акціонерів; окреслення ролі зацікавлених осіб у корпоративному управлінні; надання повної інформації; забезпечення прозорості контролю та відповідальності виконавчих органів.

Розглядаючи достатність реалізації зазначених принципів в Україні можна дійти висновку про замкнутість національних корпорацій, їх орієнтацію на інтереси стратегічних інвесторів та ігнорування прав дрібних акціонерів, а також закритість від більшості зацікавлених сторін.

Перспективними напрямками розвитку національної моделі корпоративного управління повинні стати: 1)створення надійної системи реєстрації прав на цінні папери та забезпечення виконання укладених угод; 2)розвиток корпоративної культури та фондового ринку; 3)надходження коштів індивідуальних інвесторів до корпорацій переважно опосередковано – через банки; 4)розвиток процесів концентрації акціонерної власності, зростання ролі основних інвесторів ФПГ.