Історія

Секція № 2 Загальна історія

Іванов Д. А.

Аспірант кафедри історії України Черкаського державного технологічного університету

Ідеологічна складова у радянській військовій мемуаристиці (на прикладі праць С.М.Штеменка, О.М.Василевського та Л.М.Сандалова) .

Як показує історичний досвід вміле використання пропаганди перетворює її на дуже потужний важіль маніпулювання народними масами. Достатньо згадати які величезні успіхи було досягнуто у цій царині нацистською Німеччиною, фашистською Італією чи Сполученими Штатами Америки доби маккартизму. Не складає виключення у цьому аспекті і радянська мемуарна література про події Другої світової, та особливо, Великої Вітчизняної 1941-1945 воєн, що виходила величезними тиражами та користувалася не менш маштабним успіхом.

Дана стсття є результатом аналізу праць видатних радянських військових діячів періоду Другої світової війни С.М.Штеменка, О.М.Василевського та Л.М.Сандалова. Їхні мемуари відібрані з кількох причин. По-перше зазначені автори були штабними працівниками, по-друге ці спогади належать перу людей з різними поглядами на вплив комуністичної партії та особисто голови РНК СРСР Йосифа Сталіна на перебіг бойових дій і по-третє – збігаються за хронологією опублікування (період між 1965 та 1975 рр).

Мемуари Леоніда Михайловича Сандалова “Важкі рубежі”, що вони вийшли друком 1965 року, висвітлюють події визволення балтійських республік та охоплюють період 1943-1945 рр. Не дивлячись на помірний обсяг цієї праці – 304 сторінки, позитивна роль коммуністичної партії згадується у сімдесяти чотирьох випадках. В основному вони являють собою описи мужності та витривалості комуністів та комсомольців (тут і далі цитати подаються мовою оригіналу): “... Вот утраты за несколько суток лишь одного полка. – Афанасий Петрович начал перечислять: - Парторги младший лейтенант Очнев убит, сержанты Серпов и Бондаренко тяжело ранены, комсорги Перцов убит, Алексеенко ранен… Пигрунов рассказал о том, как вели себя в бою коммунисты и комсомольцы… Одна из рот должна была перерезать шоссе. Член партии Южин, комсорг Исаев и агитатор Андреев вызвались первыми достичь дороги и водрузить на ней красный флаг. Сначала его нёс Исаев. Но вот он упал, сраженный пулей. Древко с трепещущим на нём огненным прямоугольником подхватил Андреев. Однако и ему не суждено было дойти до намеченной цели. Тогда флаг поднял Южин. Он ворвался с ним на вражескую позицию. За ним последовала вся рота. Гитлеровцы были выбиты… ” [1;124] .

Інші ідеологічні аспекти висвітлені у значно меньшій мірі. Так, критиці сталінізму присвячено лише кілька епізодів: “… Говоров усмехнулся: - Всё зависит от Сталина. А он, к сожалению, совсем перестал считаться с чьим бы то ни было мнением. Ну а если неудача – виноват исполнитель. Значит, бездарен, ни к чему не способен, и его заменяют. Я смотрел на усталое лицо Говорова и, признаться, удивлялся откровенности, с которой он высказывался. В ту пору если кто и думал так, то предпочитал не говорить об этом в слух “ [1;97] , а про прорахунки та недоліки допущені тими чи іншими діячами взагалі не йдеться.

В книзі генерала армії Сергія Матвійовича Штеменка “Генеральний штаб в роки війни”, яку було надруковано у 1968 р., роль ідеологічної складової значно більша в порівнянні з вищезазначеною роботою, що пов`язано зі структурою самої роботи, яка побудована на описі життя автора. Величезного значення у своєму становленні він надає коммуністичному вихованню: “ Воспитанные на идеях марксизма-ленинизма, мы помнили о капиталистическом окружении. Каждый, конечно, понимал, что все наши пятилетки, были направлены на то, чтобы экономически обеспечить победу, если придется воевать” [2;9] . Слід також зауважити, що особа Сталіна висвітлюється доволі не однозначно. З одного боку С.М.Штеменко піддає Верховного головнокомандуючого обережній критиці: “...Для расследования дела и оказания помощи окруженным по указанию И.В.Сталина в 9-ю армию был послан Л.З.Мехлис, пользовавшийся безграничным доверием верховного. Пользуясь предоставленными ему большими правами, снимал с командных постов десятки людей, тут же заменяя их другими, привезёнными с собой… Позже мне не раз приходилось встречаться с Мехлисом, и тут я окончательно убедился, что человек этот всегда был склонен к самым крайним мерам” [2;105] , а з іншого веде мову про його позитивні якості: “...В то же время мы всегда чувствовали его заботу об авторитете Генштаба. При докладах в Ставке командующих фронтами И.В.Сталин непременно спрашивал: “Каково мнение Генштаба?” или: Рассматривал ли этот вопрос Генштаб? ” [2;164] . Звертають на себе увагу і оцінки діяльності союзників СРСР по антигітлерівській коаліції. Їх не можна назвати різко негативними: “ Общая благоприятная ситуация дополнялась теперь еще и действиями западных союзников. 6 июня 1944 года они наконец-то высадились в Нормандии и стали расширять захваченный плацдарм. Предполагалось, что в скором времени союзники предпримут широкое наступление на северо-западе Франции ” [2;262] , хоча в решті випадків, а їх трохи більше двох десятків, ці згадки набагато стриманіші від повідомлень совінформбюро періоду війни.

Спогади двічі героя Радянського Союзу маршала О.М.Василевського “Справа всього життя”, перше видання яких побачило світ 1975 р., найбільш заідеологізовані у порівнянні з попередніми. Як і книга С.М.Штеменка, мемуари Василевського написані в автобіографічній формі. Вони охоплюють період з 1895 (рік народження автора) до 1945 рр. Зважаючи на згадану автобіографічність спогади носять дуже суб’єктивний характер. Так, на думку автора, вирішальну роль у перемозі над нацистською Німеччиною мали комуністична партія та особисто Й.Сталін. На більш ніж 600 сторінках двотомника він згадується 159 разів, характерною особливістю є те, що з них лише одна згадка є негативною: “...Завершение курса близилось, но закончить его большинству из нас так и не удалось. Одной из причин этого явились имевшие место в стране, в том числе и в Вооруженных Силах, нарушения ленинских норм партийной и государственной жизни и социалистической законности, совершенно необоснованные репрессии, в результате которых часть командно-политического и особенно руководящего состава Вооруженных Сил, преподавателей и слушателей академий была арестована” [3;88-89] .

Особливої уваги, з огляду на ідеологічну складову праці, заслуговує характеристика командарма Андрія Власова: “…Командующий 2-й ударной армией Власов, не выделяясь большими командирскими способностями, и к тому же по натуре крайне не устойчивый и трусливый, совершенно бездействовал. Создавшаяся для армии сложная обстановка еще больше деморализовала его, он не предпринял никаких попыток к быстрому и скрытному отводу войск. В результате всего войска 2-й ударной армии оказались в окружении… Положение 2-й ударной армии еще более осложнилось тем, что её командующий Власов оказался подлым предателем родины; добровольно перешел на сторону врага и, стремясь побыстрее и получше устроиться на службе у гитлеровцев, которых уже считал победителями, заявил о своей готовности начать борьбу против Страны Советов. В 1946 году Власов и его ближайшие приспешники за измену Родине и активную шпионско-диверсионную деятельность в качестве агентов германской разведки против СССР были приговорены к смертной казни” [3;184-185] . Залишається лише констатувати заідеологізованість наведеного судження, адже до подій 1942 р. на Волховському фронті генерал-лейтенант Власов мав виключно позитивні службові характеристики.

Отже, підводячи підсумки вище наведеним тезам можна зробити висновок, що в тій чи іншій мірі ідеологічна направленість була характерною ознакою радянської військової мемуаристики зокрема та історіографії взагалі. Не дивлячись на різне ставлення до впливу компартії та Сталіна на перемогу у Другій світовій війні, автори проаналізованих праць вказують на безсумнівний позитив цього впливу. Дана розвідка не є остаточною, радше це запрошення до інших науковців підключитися до розробки цієї теми, не достатньо розробленої у вітчизняній історіографії.

ЛІТЕРАТУРА

1) Сандалов Л.М. Трудные рубежи. – М.: Воениздат, 1965. – 306 с.

2) Штеменко С.М. Генеральный штаб в годы войны. – М.: Воениздат, 1968. – 416 с.

3) Василевский А.М. Дело всей жизни. – М.: Воениздат, 1975. – 621 с.