К.е.н. Масюк Ю.В., Бровко Є.І.

Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет, Україна

Особливості оцінки ліквідності та платоспроможності підприємства

Ліквідність і платоспроможність підприємств є об’єктивними складними та багатогранними економічними явищами, на які впливають багато внутрішніх і зовнішніх чинників, через що вони мають високу чутливість до різного роду економічних змін. Цим пояснюється високий рівень їх залежності від внутрішнього й зовнішнього середовища, непередбачуваності й економіко-соціальних і фінансових ризиків і суттєво ускладнює процес їх оцінки та висуває досить високі вимоги до інформаційно-аналітичного забезпечення відповідних процедур оцінювання [3].

Аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства починають із аналізу ліквідності балансу шляхом групування активів за ступенем ліквідності та пасивів за терміновістю погашення.

У процесі аналізу ліквідності балансу необхідно враховувати, що поділ активів за ступенем ліквідності є умовним, тобто окремі статті можуть мігрувати з однієї групи до іншої. Крім того, ліквідність активів може змінюватися з часом під впливом об’єктивних та суб’єктивних факторів, а саме – кваліфікації працівників фінансових служб, відносин із контрагентами та їх платоспроможності, умов надання комерційного кредиту [4].

При визначенні ліквідності балансу необхідно зіставляти підсумки відповідних груп активу та пасиву. На підприємствах недостача засобів однієї групи активів може компенсуватися їх надлишком іншої. Така компенсація можлива лише у вартісній формі, оскільки реально менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні [3].

Необхідно враховувати ризик недостатньої ліквідності, коли не вистачає високоліквідних засобів для погашення зобов’язань, а також ризик зайвої ліквідності, коли надлишок активів є низьколіквідним. У результаті знижується величина прибутку [1]. Враховуючи ступінь ліквідності активів, є можливість прогнозування фінансового стану підприємства на коротко- та довгострокову перспективу. За допомогою аналізу ліквідності балансу можна оцінити поточну ліквідність підприємства, тобто його платоспроможність найближчим часом та перспективну ліквідність, що є базою для прогнозування довгострокової платоспроможності. Поряд із абсолютними показниками для оцінювання ліквідності підприємства розраховують такі відносні показники: коефіцієнт поточної ліквідності, коефіцієнт швидкої ліквідності і коефіцієнт абсолютної ліквідності. Вони становлять інтерес не лише для керівництва підприємства, а й для зовнішніх суб’єктів аналізу: коефіцієнт абсолютної ліквідності – для постачальників сировини і матеріалів; коефіцієнт швидкої ліквідності – для банків, інших кредитних установ; коефіцієнт поточної ліквідності – для інвесторів [2].

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (норма грошових резервів) визначається відношенням коштів і короткострокових фінансових вкладень до усієї суми короткострокових боргів підприємства. Його рівень показує, яку частину короткострокових зобов'язань може бути погашено за рахунок наявної готівки (нормативне значення – 0,2–0,3). Чим більша його величина, тим вища гарантія погашення боргів. Вважається, що якщо грошові кошти покривають 20% поточних зобов’язань, то підприємство здатне провадити поточні розрахунки (тобто в межах кількох днів).

Коефіцієнт швидкої (термінової) ліквідності – відношення коштів, короткострокових фінансових вкладень і короткострокової дебіторської заборгованості, платежі за якою очікуються упродовж 12 місяців після звітної дати, до суми короткострокових фінансових зобов'язань (нормативне значення – 0,7–0,8). Високі нормативи коефіцієнта швидкої ліквідності зумовлені природою дебіторської заборгованості - уся вона ніколи не повертається на підприємство.

Коефіцієнт поточної ліквідності (загальний коефіцієнт покриття боргів) – відношення всієї суми оборотних активів включно із запасами до загальної суми короткострокових зобов’язань. Він показує ступінь покриття короткострокових зобов'язань оборотними активами [13]. Коефіцієнт покриття свідчить про раціональне співвідношення між поточними активами та пасивами. А оскільки запаси дуже часто важко перетворити в абсолютно ліквідні активи, то норматив сягає понад 2,0–2,5.

Для своєчасного визначення формування незадовільної структури балансу, здатної в перспективі призвести до неплатоспроможності, для прибутково працюючого підприємства використовується коефіцієнт Бівера. Цей коефіцієнт характеризує здатність підприємства генерувати надходження коштів у достатньому обсязі для погашення зобов’язань і являє собою відношення припливу коштів до загальної суми заборгованості [2]. Відповідно до «Методичних рекомендацій з виявлення ознак неплатоспроможності підприємства й ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства», затверджених Наказом Мінекономіки України від 17.01.2001 р. №10, якщо значення цього показника упродовж тривалого часу (півтора- два роки) не перевищує 0,2, це свідчить про формування незадовільної структури балансу [4]. Рекомендоване значення коефіцієнта Бівера за міжнародними стандартами перебуває в інтервалі 0,17–0,40.

Рішення про визнання структури балансу незадовільною, а підприємства - неплатоспроможним ухвалюється із урахуванням наявності реальної можливості підприємства відновити платоспроможність або реальної можливості втратити її протягом певного періоду часу. Тому в систему критеріїв оцінки структури балансу включений коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності, що характеризує наявність у підприємства можливості відновити (або втратити) через певний період часу свою платоспроможність.

Коефіцієнт відновлення платоспроможності розраховується, якщо хоча б один із вищезазначених коефіцієнтів має значення нижче нормативного. Він визначається за період, що дорівнює шести місяцям. Коефіцієнт відновлення платоспроможності, що набуває значення більше 1, свідчить про наявність реальної можливості у підприємства відновити свою платоспроможність упродовж півроку; значення менше 1 свідчить про те, що у підприємства у найближчі шість місяців відсутня реальна можливість відновити платоспроможність. Коефіцієнт втрати платоспроможності розраховується за період, що дорівнює трьом місяцям. Коефіцієнт втрати платоспроможності, що набуває значення більше 1, свідчить про наявність реальної можливості у підприємства не втратити платоспроможність у найближчі три місяці; значення менше 1 характеризує наявність реальної загрози втрати платоспроможності.

Результати діагностики ліквідності та платоспроможності виступають вагомим інструментом визначення становища підприємства на ринку товарів, капіталів та цінних паперів. Проведені розрахунки допомагають підприємству визначати негативні чинники впливу на фінансові результати та фінансовий стан в цілому. Основним завданням діагностики ліквідності та платоспроможності є: розподіл активів та пасивів на групи, залежно від рівня ліквідності та терміну повернення, відповідно, розрахунок та оцінка коефіцієнтів ліквідності; аналіз грошових надходжень та витрат; встановлення рівня платоспроможності підприємства. Ліквідність і платоспроможність є складовими оцінювання фінансового стану та визначення загрози банкрутства підприємства.

Література:

1. Баранський Р.С. Шляхи підвищення платоспроможності вітчизняних підприємств у сучасних умовах / Р.С. Баранський, Н.М. Л.С. Гаватюк //Глобальні та національні проблеми економіки. - 2016.- №9.- С. 237-240.

2. Катан Л.І. Фінансовий менеджмент: Навчальний посіб./ Л.І.Катан, Л.І.Бровко, Н.П.Дуброва, Н.В.Бондарчук. – Суми: Видавництво «Довкілля», 2007.–239с.

3. Крейдич І. М. Умови забезпечення платоспроможності підприємств у контексті їх фінансової безпеки/ І. М. Крейдич, О. С. Наконечна, О. С. Харченко // Інвестиції: практика та досвід.-2015.-№ 8.-С.95-101.

4. Фінансування і кредитування підприємств АПК: Навчальний посіб. /Катан Л.І., МасюкЮ.В., КорецькаС.О. та ін. - К: ТОВ «ДКС центр», 2012.–300с.