Історія
Дубчак Є.В.
Київський національний університет
імені Тараса Шевченка, аспірант
ДІЯЛЬНІСТЬ АДАМА КИСЕЛЯ ЗА ТВОРОМ ІВАНА
НОВИЦЬКОГО
У статті проаналізовано наукову творчість
І. Новицького. Досліджено погляд ученого щодо діяльності представника
української політичної еліти Адама Киселя. Визначено внесок Новицького у
розвиток вітчизняної історичної науки.
Scientific creativity of I. Novitskiy is analyzed in the article. The view
of the scientist about an activity of the Adam Kissel, the representative of
the Ukrainian elite is investigated. The contribution to the development of
national historical science of Novitskiy is defined.
Key words:Adam Kissel,
Ключові слова: Адам Кисіль; Річ Посполита;
Богдан Хмельницький; козаччина
Розбудовою
історичної школи Київського університету Св. Володимира займалися
викладачі та студенти навчального
закладу. Зацікавленість минулим українських земель наприкінці ХІХ століття
виявили і інші науковці університету, серед яких Іван Новицький – співробітник центрального
університетського архіву.
Наукову спадщину
І. Новицького, серед інших, досліджували М. Сунцов, М. Булахов,
І. Майданович, І. Каманін.
Колега
І. Новицького по університету Іван Каманін вважав значущими розвідки та
праці науковця, зокрема, щодо історії південно-західного селянства XV-XVIII
століть. Він підкреслив важливість діяльності Новицького як знавця вітчизняної історії,
вказавши, що зображені в роботі «Адам Кисель, воевода киевский» часи були улюбленим
періодом дослідника.[1, с.490]
У даній роботі
автором здійснена спроба проаналізувати наукову діяльність І. Новицького з
метою виявлення внеску вченого у розвиток історичної науки.
Вивчення
вітчизняної історії являє собою неперервний процес відкриття нових теорій,
поглядів, гіпотез. Актуальним є проведення аналізу наукового доробка
І. Новицького «Адам Кисель, воевода киевский» 1885 р., присвяченого діяльності
одного із головних представників польського суспільства епохи
Б. Хмельницького.[1, с.490]
Адам Кисіль,
каштелян чернігівський і київський, воєвода брацлавський, сенатор і представник
русинів одночасно, був однією із впливових українських політичних фігур XVII
ст. в Речі Посполитій. Дослідженню його діяльності присвячені наукові праці
відомих вітчизняних та закордонних істориків, таких як, наприклад, М. Костомаров
та Ф. Сисин.[2]
Аналізувати діяльність
Адама Киселя Новицький розпочав із
питання походження високо посадовця, створивши таблицю його родоводу, починаючи
лише з кінця XV ст.[3, с.5-8]
Слід зазначити
про спробу історика встановити рік народження воєводи. Так, ґрунтуючись на
матеріалах архіву південно-західної Русі, науковець наголосив, що ця подія
могла відбутися наприкінці XVI ст. Досліджуючи життєвий шлях воєводи,
автор розглянув таку подію, як прихід до влади Владислава IV, яка мала
певний вплив в подальшому на політичну кар’єру Кисіля.[3, с.9-15] Аналізуючи діяльності політика у 30-х рр. XVII ст.,
Новицький визначив, що польсько-московська війна 1632-34 рр. сприяла його
кар’єрному зростанню - Кисіль отримав адміністративну владу над козацтвом.
[3, с.17-18] Щодо ролі політика у відносинах уряду Речі Посполитої із
козаками, то, всупереч гіпотезі Костомарова щодо посередництва Киселя між цими
групами, Новицький визначив, що Кисіль був представником Польщі. Також окремо
було зазначено про наслідки повстань 1637-38 рр., чим стали падіння
авторитету та розрив офіційних відносин із козацтвом. [3, с.22]
Розглядаючи
період 1638-1648 рр. науковець підкреслив, що на цей час припала
дипломатична активність Киселя. Так, наприклад, 1646 р. він був призначений
очільником польської делегації у переговорах із Москвою. Мета переговорів - покращення відносин,
що було необхідно в запланованій королем Владиславом IV війні із
Османською імперією. Історик підкреслив, що саме у зв’язку із цим Адама Киселя
призначили на посаду київського каштеляна згідно грамоти від 5.02.1646 р.
Також дослідник наголосив на досягненні згоди майже в усіх пунктах, за винятком
укладання союзу проти мусульман.[3, с.22-30] Наслідком зносин діяча із
Росією стало підвищення його авторитету серед представників царського оточення
в Росії. Окрім цього, Новицький дослідив ставлення Киселя до початку повстання
під проводом Б. Хмельницького у 1648 р.[3, с.36-37]
Науковець
проаналізував останній період діяльності
Киселя, що припав на 1648-1653 рр. Так, історик наголосив, що, починаючи з
квітня 1648 р., дипломатична активність політика полягала у веденні
переговорів із повсталим козацтвом на чолі із Б. Хмельницьким. У праці
розглянуто питання щодо участі політика у сеймі в липні 1648 р., на якому
Кисіль вказав на причини, що призвели до початку повстання та поразок польських
військ під Жовтими Водами та Корсунем. Також дослідник визначив роль Киселя в
наступному сеймі, який відбувся восени того ж року. Окремо історик виділив
причини невдалих дій двох комісій, які очолив Кисіль: У першому випадку
причиною стала повільна діяльність польської делегації, в другому - особисті
погляди політика, який не надав повстанню загальнонародного значення, та знову
ж таки через повільне просування поляків.[3, с.39-40] Інше питання
стосувалося призначення Киселя на посаду київського воєводи на початку 1649 р.
Ґрунтуючись на документах «Акты южной и западной России», Новицький, зокрема,
зазначив про чутки, що Б. Хмельницький, ніби - то, міг посприяти призначенню.[3, с.52]
Окрім цього, вчений дослідив питання щодо звинувачень у зрадництві та змові київського
воєводи відносно Речі Посполитої. Дане твердження було спростовано дослідником,
на думку якого, Кисіль був прихильником шляхетських порядків. Новицький
підкреслив, що його «заступництво за козаків…спиралося на міркування
загальнодержавного характеру».[3, с.54] Також історик навів «обставини»
звинувачень: «релігія, невідоме походження, доброзичливі відносини із
гетьманом».[3, с.56] Розглядаючи окремо останній пункт, дослідник наголосив,
що таким взаєминам могли сприяти спільні погляди на вирішення конфлікту.
Новицький, проаналізувавши період 1649-1650 рр., визначив зусилля Киселя
щодо дотримання Зборівського договору та спроби укласти угоду із козацтвом,
спрямовану на подальшу боротьбу із Росією.[3, с.61-63] Слід зазначити, що
одне з питань стосувалося ставлення Киселя до миру між повстанцями та польською
владою. Варто наголосити, що він не був «прихильником миру із козацтвом за
будь-яку ціну».[3, с.66] Не оминув історик й участь діяча в укладанні
Білоцерківського договору 1651 р. Значну увагу Новицький приділив аналізу
листа воєводи до короля Яна Казимира II, в якому прогнозувалась сумна доля
Речі Посполитої та відчувалось розчарування відносно дій монарха.[3, с.68-76]
Слід зазначити,
що новизна праці І. Новицького полягає в тому, що в ній було розглянуто
ідею державності, народного та національного характеру патріотизму Киселя, його
ставлення до козацтва. Щодо відносин з козаками, історик наголосив, що Кисіль
вважав існування даної верстви населення «необхідним в інтересах самої Речі
Посполитої».[3, с.81]
Отже, плідну
наукову діяльність І. Новицького щодо дослідження історії українських
земель варто врахувати як суттєвий внесок у розвиток вітчизняної історичної
науки.
Література
1. Каманин И. Памяти Ивана
Петровича Новицкого. Документы, известия и заметки: Киевская старина, №9, 1890.
- С. 486-491.
2. Frank E. Sysyn «Between
Poland and the Ukraine: The Dilemma of Adam Kysil, 1600—1653».— Cambridge, 1986.— 175
p.
3. Новицький І. П. Адам Кисель,
воевода киевский (1580-1653) – К.: Типография Г. Т. Корчак-Новацкого,
Михайловская ул. собств. дом, 1885. – 82 с.