к.філос.н., доцент Мальцева О.В., магістрантка Боднар О.Ф.

ДВНЗ «Приазовський державний технічний університет»

Організація культурно-дозвіллєвої діяльності людей похилого віку

У ХХІ сторіччі старіння населення все більше впливає на суспільство та вимагає від директивних органів особливої уваги до проблем літніх людей. Як наголошує дослідниця В.В. Чайковська [1], в Україні, як в більшості розвинутих країн, цей процес демографічного переходу вже практично закінчився. Актуальність даного дослідження обумовлена тим, що соціальне обслуговування громадян похилого віку знаходиться зараз на такому етапі розвитку, коли є нагальна потреба його осучаснення: надання освітніх, культурно-дозвіллєвий послуг, які б дійсно були затребувані людьми похилого віку, враховували їх особливості, глибоке бажання вести активне життя.

Мета статті – розглянути основні функції дозвіллєвої діяльності людей похилого віку та причини її обмеження, проаналізувати дозвіллєві практики літніх, виявити потенціал культурної сфери для соціальної роботи з цією категорією клієнтів.

Вивчення етапів та стратегій старіння, проблем старості та особливостей життя людей похилого віку здійснюється дослідниками під різними кутами зору. Так, до проблеми соціальної допомоги, підтримки та захисту людей похилого віку зверталися Холостова О.І., Капська А.Й., Урланис Б.Ц., Мудрик А.В., Яцемирська Р.С., Біленька І.Г. та ін. Проте соціально-педагогічна проблема організації культурно-дозвіллєвої діяльності та продовження освіти людей похилого віку розроблена в педагогіці недостатньо, втім, саме культурно-дозвіллєва діяльність є чи не єдиною формою реалізації принципу активності й розвитку у старості.

У соціальній педагогіці наголошується на вирішенні різних завдань при роботі з людьми похилого віку. Йдеться про збереження життєвої активності й здорового способу життя, збереження та переорієнтацію соціальної активності та пізнавальних інтересів, знаходження форм участі в житті оточуючих, активізацію почуття задоволення досягненнями та прожитим життям, почуття виконаного обов’язку, самоповаги, знаходження доступних способів самореалізації [2]. Як правило, тут виникають певні перешкоди: з виходом на пенсію різко знижується рівень доходів, зменшуються фізичні та духовні сили. Несприятливі умови і низька якість життя в сукупності з низькими доходами змушують пенсіонерів турбуватися, в першу чергу, про задоволення повсякденних потреб, а духовні, культурні запити відсуваються на другий план. Все це значною мірою обумовлює їхнє незадоволення життям. Однак накопичений досвід, професійна майстерність посилюють усвідомлення власної суспільної значимості, потребу у визнанні, високому статусі, повазі з боку оточуючих, допомагає за певних умов зберегти віру в свої сили, наповнюють життя змістом і сенсом.

Дослідження показують, що потреби «молодих пенсіонерів» мало чим відрізняються від потреб працюючого населення. Через що функціональне призначення культурно-дозвіллєвої сфери відбиває наявність відповідних потреб, а також міру усвідомлення соціально-культурними групами, окремими особистостями необхідності використовувати рекреативно-розвиваючий потенціал дозвілля. При цьому дозвіллєві потреби тісно переплітаються з основними групами інших потреб, таких як фізичні, соціальні та інтелектуальні потреби. Не можна не погодитись з твердженням, що голодна, хвора і самотня людина, що не має постійного житла, думає не про організацію дозвілля, а про те, як покращити свій життєвий стан. Проблема дозвілля у багатьох літніх людей виникає, коли рівень мінімального матеріального стану є вже досягнутим.

Суттєва перешкода дозвіллєвим практикам – соціальна самотність стареньких, що посилює почуття соціальної незахищеності та знехтування. В них відбувається значне звуження контактів і кола спілкування, порушення стійких соціальних зв'язків; виникає проблема культурної відчуженості. Іноді трагедія людини починається з того, що вона свою відчужену природу сприймає як звичайну, «істотну для людської природи» (Е. Фромм). Самотність являє собою серйозну загрозу спокою літньої людини і завдає удару по самолюбству. Дана ситуація часто призводить до трагічних наслідків.

Зниження соціальної активності людей похилого віку пов'язана не стільки з віком, скільки з іншими факторами (фізичною неміччю, бідністю, душевним розладом). Ступінь активності може залежати від близькості об'єктів культури і спілкування. Але старість, на думку французького дослідника в галузі соціології вільного часу Ж. Дюмазедьє, «не повинна віднині зводитись до пасивного чекання смерті у спальні».

Рішення проблеми адаптації до старіння бачиться, перш за все, у активному залученні самотніх літніх людей у процеси спілкування [3]. Вважається, що соціальна взаємодія й підтримка інших, необхідні для душевного здоров'я людей похилого віку, мають підкріплюватися створенням певного середовища, де може відбуватися взаємодія між старшими і молодшими поколіннями. Така практика широко розповсюджена у Німеччині і є складовою програми «Перехід до старості». «Реабілітація» старості, здолання колишньої недооцінки життя в похилому віці, застарілих стереотипів сприйняття старих людей є завданням і для суспільства, і культурно-дозвіллєвої сфери.

Наразі в Україні дістали найбільшого розвитку традиційні види дозвіллєвих практик літніх людей. Найбільш типовим обмеженням у розробленні програм соціально-культурної реабілітації людей похилого віку є незатребуваність багатьох апробованих за кордоном технологій соціально-культурної дозвіллєвої діяльності. Практично відсутні технології зв'язків із громадськістю, стимулювання громадської ініціативи і добродійності, технології формування суспільної думки в діяльності засобів масової інформації. Найчастіше фахівці із соціальної роботи не використовують для організації дозвілля своїх літніх клієнтів можливості спеціалізованих вузів і залучення студентської молоді до волонтерської діяльності в умовах проходження виробничої практики. Фактично в процесі організації соціально-культурної реабілітації фахівці бачать тільки її об'єкт, не перетворюючи осіб третього віку на суб’єктів суспільного життя.

Важливе значення для організації дозвіллєвих програм має активізація громадянської позиції літньої людини. Це може бути її участь у соціально-значимих акціях: перепису населення, виборах, фестивалях, розробленні різноманітних програм і проектів, у тому числі міждержавних, за рішенням проблем літнього населення.

Одним зі способів вирішення проблеми дозвілля є кооперація діяльності різноманітних соціальних установ для людей похилого віку і культурно-дозвіллєвих установ. Особливістю культурної активності людей похилого віку є баланс групової та індивідуальної участі. Для цього зорганізуються взаємні відвідування клубів, центрів у тому самому регіоні для проведення дискусій, командних ігор і змагань, свят, спільних пікніків на природі і т. ін. Хоровий спів, дискусійні клуби, фізичні вправи, ігри, майстерні за виготовлення предметів народної творчості, освітні курси, університети третього віку – такі заходи не тільки підвищують статус людини в її власних очах, задовольняють особисті культурні потреби, а й підвищують її комунікативність. Завдання соціально-культурної роботи з людьми похилого віку полягає в тому, щоб об'єднати індивідів, групу з зовнішніми і внутрішніми джерелами ресурсів, які необхідні для виправлення, поліпшення або збереження певного статусу. Більше розвиває сили літньої людини та діяльність, яка спрямована не на первісні потреби, а на виробництво матеріальних і духовних цінностей, віддачу результатів своєї праці іншим [3].

Саме тому організатори соціально-культурних програм повинні мати у своєму розпорядженні великий перелік дозвіллєвих послуг для людей похилого віку, в той же час розуміти процеси старіння, потенціал та обмеження своїх клієнтів. У соціально-культурній роботі повинні бути задіяні добре підготовлені і сприйнятливі люди, які одержали спеціальну освіту в рамках спеціальних програм. Збільшення за масштабами і змістом потреби у соціально-культурному обслуговування громадян старшого віку потребує фахівців, які добре володіють геріатричними знаннями, уміннями, навичками. Соціально-культурні технології мають необмежені можливості застосування, вони дуже мобільні і сприйнятливі до інновацій. Для визначення оптимальної соціально-культурної технології в роботі з людьми похилого віку доцільно використовувати напрацювання педагогічної науки, зокрема, будуть корисні критерії виявлення технологічності: критерій результативності, спрямований на впровадження найбільш продуктивної технології, яка забезпечує високу зацікавленість у діяльності літніх і старих людей, у нормалізації їх психічного і фізичного здоров'я; критерій оптимальності, що передбачає максимальну ефективність при найменших фізичних, розумових і тимчасових витратах з боку людей похилого віку; критерій мотиваційної значимості технології, тобто створення умов, за яких підвищувалося б бажання діяти, брати участь у проведених заходах, в організаційних справах; критерій керованої технології, що допускає здійснення діагностики настрою, стану здоров'я, схильності літніх до різного роду дозвіллєвої діяльності; критерій системності технології, тобто системне використання тієї або іншої технології проведення вільного часу за наявності цілей соціально-культурної діяльності, формулювання її завдань, визначення її змісту, підбір методів, методик, конкретних форм проведення дозвілля [4].

Отже, можна дійти висновку, що ефективність дозвіллєвої діяльності як цілісної системи соціально-культурної активності літніх людей багато в чому залежить від таких факторів: фінансової і матеріальної бази; моделі організації вільного часу; морально-психологічного ресурсу; інформаційно-методичного ресурсу; соціально-демографічного ресурсу. Дозвілля має бути орієнтоване на активізацію особистої активності літньої людини, формування її життєвого тонусу. Ціннісні змісти культури створюють передумови відновлення соціальних зв'язків особистості і суспільства, розвиваючи механізми ресоціалізації засобами дозвіллєвих інтересів. На підставі такого підходу можна виділити такі основні функції дозвілля людей похилого віку:

- збереження зв'язку з широким колом людей. Соціальні контакти похилих людей природним чином скорочуються. Зайняття різними видами дозвіллєвої діяльності створюють можливість зустрічей із широким колом людей;

- задоволення потреби у визнанні. Її випробовують усі покоління, однак для людей пенсійного віку вона має особливе значення у зв'язку з відходом зі сфери професійної активності. Завдяки хобі можна придбати репутацію знавця в тій чи іншій галузі, одержувати премії, призи, радіти визнанню з боку великої кількості людей;

- поліпшення і підтримка психофізичного стану. Кожен вид дозвілля поліпшує ті чи інші психофізичні задатки, настрій, розслаблює людину, оптимізує її, спричинює задоволеність життям;

- збереження і посилення соціальної активності особистості – своєрідний генератор творчої активності, духовних потреб і соціального досвіду.

Література

1. Чайковська В.В., Стаднюк Л.А. та ін. Старіюче суспільство України: запити та рішення // Проблемы старения и долголетие. – 2011, т.20, №2, с.57-63.

2. Холостова Е.И. Пожилой человек в обществе / Е.И. Холостова. – Ч.1,2. –  М., 2005.–296с. 

3. Капська А.Й. Соціальна робота: технологічний аспект: Навчальний посібник. – К., Центр навчальної літератури, 2004.

4. Бочелюк В.Й., Бочелюк В.В. Дозвіллєзнавство. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 208 с.