Педагогічні науки

Д.п.н., проф. Акімова О.В.

Вінницький державний педагогічний університет

імені Михайла Коцюбинського, Україна

ТВОРЧЕ МИСЛЕННЯ ЯК ФІЛОСОФСЬКА КАТЕГОРІЯ

Вивчення проблеми творчого мислення, перш за все, потребує філософсько-гносеологічного обґрунтування творчого процесу. Творчість розглядається в філософії як вища форма активності і самостійної діяльності людини. Вона обов’язково містить елемент нового, передбачає оригінальну і високопродуктивну діяльність, здатність до вирішення проблемних ситуацій, продуктивне уявлення у поєднанні з критичним відношенням до досягнутого результату. Межі творчості охоплюють дії від нестандартного рішення простої задачі до повної реалізації унікальних потенцій індивіда у певній галузі [5, с. 7].

Продуктивна діяльність є основою для розвитку здатності до творчості. Відсутність діяльності призводить до втрати здатності до творчості. В той же час творчість, як якісна характеристика та вища ступінь діяльності, є доцільною діяльністю, яка охоплює такі моменти, як відображення проблемної ситуації у свідомості суб’єкта творчості та її виявлення у вигляді пошуку рішення певної задачі (наукової, художньої, технічної тощо); висунення ідеї рішення у вигляді наукової гіпотези, художнього або технічного задуму та ін.; відображення процесу творчості, контроль за ним, корегування й оцінку його з боку досягнутого результату [5, с. 37].

Категорія творчого мислення в гносеології розкривається такими поняттями як творче відображення (наукове пізнання) і протиріччя. Творче відображення – це вищий рівень розвитку характерного для людини психічного відображення. Психічне відображення, в свою чергу, розуміється як активний процес, який характеризується тим, що: а) відображення предметів дійсності здійснюється в ході аналітико-синтетичної діяльності мозку. Відображення сутності, створення розумового віддзеркалення об’єкта передбачає складну розумову діяльність, яка спирається на різні логічні операції; б) активність відображення виявляється в його вибірковості. Із різноманіття речей і процесів дійсності суб’єкт активно відбирає лише ті, які стають об’єктами відображення [3, с. 30-32].

До понять, які розкривають філософські основи творчого мислення, відносяться також “проблема” та “ідея”. Проблема розглядається як питання, що виникає в процесі діяльності будь-якого суб’єкта, знаходження правильної відповіді на яке пов’язане зі суттєвими труднощами. При цьому розрізняють наукові та навчальні проблеми. Під науковою проблемою розуміється таке питання, яке виникає в процесі розвитку певної науки, на яке вона в даний час не має відповіді, чи на яке даються різні відповіді, що суперечать між собою. Що стосується навчальної проблеми, проблемної ситуації, то вона є такою для студента, а не для викладача [2, с. 151]. Ідея – це виявлення результату інтуїтивної здогадки в логічній формі поняття. У процесі розв’язання специфічно-навчальних проблем поняття ідеї збігається з тією закономірністю (зокрема, гіпотезою), яку він інтуїтивно обирає і яка далі застосовується людиною для розв’язання поставленої ним проблеми. Але у ході розв’язання інших проблем, наприклад, наукових, такі закономірності чи нові властивості об’єкта пізнання ще невідомі. Тому на першому етапі творчої діяльності мислення суб’єкт одержує якесь уявлення про такі закономірності, властивості ще в логічно неоформленому вигляді. І тільки перетворення даного уявлення в нове поняття, тобто в ідею, дає можливість включити в діяльність мислення ті закономірності, які відомі суб’єкту творчості. Тим самим категорія ідеї відображає принципово новий етап в творчій діяльності людини [2, с. 156].

Творче мислення в гносеології містить такі сторони або моменти, як репродуктивність і конструктивність, кожен з яких почергово може домінувати, але обидва повинні обов’язкого бути присутніми, їх не можна ні ототожнювати, ні протиставляти [5, с. 38].

Більш глибоке розкриття сутності педагогічного процесу, заснованого на творчому засвоєнні, тобто побудова нової дидактичної системи, пов’язана з філософською теорією творчості. Розуміння сутності творчості залежить від розуміння ролі й місця неусвідомлених форм відображення, з якими пов’язані уявлення, фантазія, інтуїція, здогадка. Процес відображення дійсності суб’єктом полягає в створенні її розумових моделей – носіїв ідеальних образів відповідних об’єктів. На основі первинних моделей можуть бути побудовані вторинні моделі і моделі більш високих порядків, які несуть ідеальні образи, адекватні, але не тотожні даній галузі дійсності [3, с. 36-37].

Філософське обґрунтування категорії творчого мислення передбачає включення в його структуру інтуїції, як елементу творчого процесу, пов’язаного з раптовим, неочікуваним рішенням задач. Серед характерних особливостей інтуїції наведемо головні, відомі з літератури: в процесі творчого мислення акти інтуїтивного пізнання не усвідомлюються, вони виступають результативно; інтуїція зазвичай виявляється у нерозривному зв’язку з натхненням, емоціями і ефективним станом, що обумовлює незвичайне підвищення духовних сил у процесі творчості; дуже важливим є факт, що задум, ідея формується тоді, коли увага суб’єкта спрямована в зовсім іншому напрямку (“думка в сторону”); цікавою є думка про те, що інтуїтивне розуміння найчастіше властиве природно обдарованим людям; процес інтуїтивного пізнання є важливим фактором самовдосконалення; інтуїція носить доцільний характер і є результатом хоча і неусвідомлених, але високоінтелектуальних процесів [4, с. 5].

Поєднання стихійних і усвідомлених елементів творчого мислення дає можливість говорити про свободу творчості та можливості керування цим процесом. Специфічна складність проблеми керування творчістю полягає в тому, що сам творчий процес не піддається усвідомленому контролю, особливо в найбільш важливих своїх фазах, а саме тих, на яких створюється творчий продукт, тобто інкубація й прозріння. Це пов’язано з тим, що вони не піддаються спостереженню, навіть самоспостереженню [1, с. 102]. У філософії традиційною є думка про те, що творчість не може керуватися тільки свідомо, раціонально застосованими методами. Ці методи базуються на минулому досвіді людини, а тому їм властивий певний консерватизм: вони не виходять за межі накопиченого досвіду і не можуть вступати з ним у протиріччя. Тобто творчість починається там, де немає готових алгоритмів рішення задачі, де відомі рецепти і способи дії стають нерезультативними, де необхідним є пошук нових, поки невідомих шляхів. Таким чином, на рівні індивідуально-особистої орієнтації у керуванні творчим мисленням повинні поєднуватися свідомі і стихійні, усвідомлені і неусвідомлені елементи [1, с. 112]. Із філософського розуміння творчості як саморегульованої системи можна визначити, що головне значення в ньому належить механізмам самокерування. Творчий процес сам себе регулює: в ньому керує внутрішня логіка, обумовлена змістом творчої задачі. Зовнішній по відношенню до цієї задачі керуючий вплив може суттєво підірвати процес творчості і навіть повністю його зірвати [1, с. 114].

Вказуючи на єдність відображення і творчості та їх різницю, філософи підкреслюють, що відображення і творчість є близькими, схожими, але не тотожними видами діяльності: відображення є основою творчості, творчість – найбільш високою вершиною в розвитку відображення [3, с. 38].

Творче мислення, як філософська категорія, реалізується через механізми культурно-історичного порядку, які складаються в надіндивідуальній суспільній системі культури, тобто основою всезагальності і необхідності результатів творчої діяльності є культура суспільства. Основними аспектами проблеми культурно-історичної детермінації творчості є такі: концепція єдиної логіки розвитку суспільних й індивідуальних форм творчості; розгляд проблем філогенезу творчого мислення; аналіз механізмів опредмечування і розпредмечування як механізмів діалектики суспільного та індивідуального [1, с.32].

Зв’язок творчості з вищою формою пізнавального відображення дозволяє обґрунтувати можливість і необхідність застосування методів наукового дослідження різного рівня в якості принципів, на основі яких можна побудувати такі методи викладання і методи навчання, які б сприяли розвитку мислення студентів, формуванню їх творчих здібностей і пізнавальної самостійності. Задачі, які вирішують студенти на рівні творчого мислення, якісно відрізняються від задач, які вирішуються в процесі мислення нетворчого, репродуктивного, які завжди мають проблемний зміст, або, інакше кажучи, сконструйовані на основі принципу проблемності. Ця відмінність обумовлює застосування специфічно логічних і нелогічних форм та методів рішення творчих задач-проблем [3, с. 41-41].

Гносеологічне обґрунтування категорії творчого мислення передбачає виявлення його сутності, яка розкривається системою взаємопов’язаних процесуальних характеристик.

Таким чином, творче мислення, як філософська категорія, – це самокерований процес відображення, який містить елемент нового; передбачає оригінальну і високопродуктивну діяльність по вирішенню проблеми і створенню ідеї, розкривається такими поняттями як наукове пізнання і протиріччя; в своїй структурі містить такі елементи, як репродуктивне і продуктивне (творче), інтуїтивне і логічне, рефлексивне.

Література

1. Диалектика и теория творчества / под ред. С. С. Гольдентрихта, А.М. Коршунова. – М. : Изд-во МГУ, 1987. – 200 с.

2. Лутай В. С. Філософія сучасної освіти : навчальний посібник / В. С.  Лутай. – К. : Центр “Магістр-S” Творчої спілки вчителів України, 1996. – 256 с.

3. Махмутов М. И. Проблемное обучение : основные вопросы теории. / М. И. Махмутов. – М. : Педагогика, 1975. – 368 с.

4. Налчаджян А. А. Некоторые психологические и философские проблемы интуитивного познания / А. А. Налчаджян. – М. : Мысль, 1972. – 271 с.

5. Цапок В. А. Творчество : филосовский аспект проблемы / В. А. Цапок. – Кишинев : ШТИИНЦА, 1989. – 152 с.