Брода А.Ю., Мизюк Анастасія

Вінницький технічний коледж

Перспективи обов’язкового медичного

страхування в Україні

Рівень соціально-економічного становища держави визначається не лише обсягами валового внутрішнього продукту чи інвестиціями в економіку, а й часткою відрахувань у медичну сферу. Адже здоров’я громадян є найвищою суспільною та індивідуальною цінністю, а відтак – основним капіталом країни.

Медико-демографічна ситуація в Україні є вкрай невтішною. Вже 25 років в Україні річна чисельність померлих перевищує чисельність народжених. Так, у 1991 р. кількість народжених і кількість померлих відповідно становила 630,8 і 669,9 тис. осіб, а у 2015 р. тенденція не змінилася, кількість народжених і кількість померлих відповідно становила 594,8 тис. і 411,8 тис. осіб [1]. Тому медична галузь України вимагає радикальних реформ і це є одним із найактуальніших завдань сьогодення.

Досвід багатьох розвинених країн свідчить про успішне реформування медичної сфери за допомогою впровадження медичного страхування і закріплення його як фундаменту фінансування сфери охорони здоров’я.

За організацією медичне страхування поділяється на 2 форми: добровільне та обов'язкове страхування. В Україні досі працює лише система добровільного медичного страхування. Світова ж практика підтверджує, що основою страхової медицини є саме обов’язкове медичне страхування.

Україна має 4 шляхи розвитку обов’язкового медичного страхування. В основу яких покладено різні підходи до управління фондами ОМС [2]:

1. Державне обов’язкове медичне страхування. Органом управління в системі державного ОМС може бути державна страхова компанія – Фонд обов’язкового медичного страхування, що контролюється урядом через Міністерство охорони здоров’я (МОЗ) України.

2. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Створення окремої структури – фонду “Лікарняних листів” – громадської організації, що керується представниками роботодавців, профспілок і держави.

3. Комерційне ОМС. Створення Медичного страхового бюро, управлінням якого буде займатися об’єднання страхових компаній, що беруть участь у медичному страхуванні.

4. Змішана стратегія, яка поєднує державну і комерційну складові. За реалізації даного варіанта можливе створення Центру ОМС при МОЗ. Він зможе делегувати функції страхування страховим компаніям або приватним страховим фондам, але управляти ним буде Кабмін через МОЗ.

Обсяги фінансових ресурсів, які мають спрямовуватися державою у сферу охорони здоров’я, є доволі обмеженими, тому було б доцільно звернути увагу на існуючий у країні адміністративний і матеріально-технічний потенціал. Це такі державні установи, як Фонд соціального страхування на випадок тимчасової втрати працездатності і Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, які мають налагоджену інфраструктуру, персонал й відповідну матеріально-технічну базу. Із введенням ОМС функції цих фондів втратять необхідність, а ось самі фонди можна буде реформувати докорінно і створити єдиний Медичний фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування. Україна вибрала для себе загальнообов’язкове державне соціальне ОМС, яке планується запроваджувати поетапно.

Парламентарі пропонують провести медичну реформу у 4 етапи [3]:

1. Зараховувати до категорії застрахованих осіб лише працездатне населення, також самозайняте населення та пенсіонерів, що працюють. Страхувальником найнятих працівників виступатиме роботодавець, що оплачує внески за рахунок фонду оплати праці, але не більше ніж 1,5-2%.

2. До здійснення внесків на ОМС долучати і громадян України, що дасть змогу залучити додаткові грошові кошти у систему охорони здоров’я.

3. Впровадження ОМС за рахунок бюджетного фінансування дитячого державного страхування, страхування пенсіонерів, солдатів строкової служби та інших категорій громадян. Страхувальником цих категорій буде держава, а страхові виплати здійснюватимуться за рахунок Фонду медичного страхування України.

4. Збільшуватимуть розмір страхових відрахувань для роботодавців від фонду оплати праці й працівників до 3–4 % від розміру зарплати.

Необхідна умова прийняття та втілення даного законопроекту – виведення офіційної заробітної плати працівників із “тіні”, адже значна частина роботодавців, поряд із офіційною заробітною платою, виплачує і неофіційну частину заробітної плати, уникаючи у такий спосіб навантаження на фонд оплати праці. Сьогодні “тіньова” зарплата в Україні сягає понад 50%. Для забезпечення повноцінного функціонування Єдиного медичного фонду, “у тіні” не може перебувати більше як 20 % заробітної плати [4].

Згідно з положеннями Концепції ОМС, розробленими урядом, пропонуються такі варіанти залучення державою необхідних коштів: впровадження єдиного соціального внеску; збільшення ставок акцизних платежів на небезпечні для здоров’я товари; введення податку на розкіш.

Отже, можна зробити висновок, що альтернативи медичному страхуванню немає. Перспективи розвитку в Україні великі, оскільки потенційних споживачів страхових послуг багато. Реформування системи медичного обслуговування – це шлях, який зможе вирішити більшість проблем медичної галузі держави. Першим кроком у цьому напрямку має бути створення і прийняття законодавчої бази, яка б затвердила ОМС. Для того, щоб система ОМС розпочала роботу ефективно, необхідно скористатися наявним у країні адміністративним і матеріально-технічним ресурсом.