Спортивная медицина и реабилитация

Шалда С.В.

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», Україна

АДАПТИВНА ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА В СИСТЕМІ РЕАБІЛІТАЦІЇ ІНВАЛІДІВ

Для того, щоб бути повноправною, людина з інвалідністю в своїй життєдіяльності не повинна залежати від сторонньої допомоги або допоміжних засобів. Інваліди повинні отримувати задоволення від своєї участі в житті суспільства. Для вирішення проблем підготовки і включення інвалідів в життя суспільства в Україні була створена система реабілітації. Термін «реабілітація» походить від латинського rehabilitation (re - знов, знову; habilitas - здатність, придатність) і позначає відновлення здатності, придатності. ВООЗ визначає реабілітацію, як «процес, метою якого є профілактика інвалідності в період лікування захворювання і допомога хворим в досягненні максимальної фізичної, психічної, професійної, соціальної та економічної повноцінності, на яку вони здатні в рамках існуючого захворювання».

Процес реабілітації сприймається як «скоординоване застосування медичних, соціальних, просвітницьких заходів, що включають навчання або перенавчання інвалідів для досягнення, по можливості, найбільш високого рівня функціональної активності». Реабілітація інвалідів є багатоступеневим, поетапним процесом, який повинен починатися якомога раніше, з моменту виявлення функціональних порушень. Головною метою реабілітації інвалідів є включення їх в життя суспільства. Система реабілітації інвалідів складається з централізованих та децентралізованих організаційних форм, які є взаємопов'язаними і взаємодоповнюючими. Незважаючи на сформованість систем медико-соціальної експертизи, реабілітації інвалідів та реабілітаційної індустрії відзначений ряд проблем. Інтегроване навчання і професійна освіта займають ключове місце в реабілітації інвалідів. Невідповідність установ професійної освіти особливих потреб людей з інвалідністю відзначається в 85% від загального числа. Проблеми з працевлаштуванням інвалідів залежать від складної соціально-економічної ситуації в країні, високої конкуренції на ринку праці, недостатнього рівня професійної підготовки інвалідів, небажання роботодавців нести додаткові витрати для підготовки робочих місць; незнання здібностей, недовіри людям з обмеженими можливостями здоров'я. Є гостра нестача реабілітаційних установ, матеріально-технічної бази, інноваційних соціальних технологій та кадрового потенціалу. Відсутня фінансова можливість вирішення потреби забезпечення інвалідів технічними засобами реабілітації. Необхідно вдосконалювати систему заходів забезпечення медичної, професійної та соціальної реабілітації. Недолік реабілітаційно-оздоровчих установ призводить до того, що інвалідам доводиться тривалий час чекати своєї черги. Поліклініки не володіють достатнім набором і можливостями лікувальних і фізіопроцедур. До того ж лікувально-профілактичні заклади не мають можливість забезпечити інвалідам систематичні заняття лікувальною гімнастикою. Заняття ЛФК в основному здійснюються курсами, періодично, в комплексі з іншими заходами. Тим часом, відомо, що будь-яке функціональне порушення в стані здоров'я ставить перед людиною завдання освоєння життєво важливих знань, рухових умінь і навичок, адаптації до умов навколишнього середовища, вирішення проблем інтеграції в різних аспектах суспільного життя. Для цього будь-якій людині, а особливо інваліду, необхідно вдосконалювати фізичні та особистісні якості і здібності, коригувати роботу порушених органів і систем в організмі, при необхідності виробляти механізми компенсації. Це нелегка, тривала, довічна праця, що вимагає організації систематичних навчально-тренувальних занять. Є встановленим фактом, що крім основного захворювання, що приводить до порушення визначених функцій в організмі, до обмеження можливостей і цілого «букету» патологічних змін в організмі, призводять гіподинамія та гіпокінезія.

Тому раціонально організована, систематична рухова активність сприяє, крім лікуванню, корекції і компенсації наявних порушень, поліпшенню психоемоційного стану та запобіганню (профілактики) вторинних або супутніх основному дефекту захворювань.

З цією метою в Україні сформована і вдосконалюється система адаптивної фізичної культури. За місцем проживання інваліди можуть займатися адаптивної фізичною культурою в спеціалізованих установах систем охорони здоров'я та соціального захисту населення, типу: фізкультурно-оздоровчий комплекс, дитячо-юнацька адаптивно-спортивна школа, фізкультурно-спортивний клуб інвалідів і т.п. Заняття проводять педагоги, які мають відповідну кваліфікацію - фахівець з адаптивної фізичної культури. Проблемою фізичної реабілітації і всієї системи реабілітації є налагодження взаємодії між медиками, дефектологами і педагогами щодо забезпечення безперервності реабілітаційних заходів і лікарсько-педагогічного контролю над станом здоров'я інвалідів. Реабілітація інвалідів є важливим, пріоритетним завданням державної соціальної політики, так як еѐ реалізація сприяє підготовці їх до незалежного життя.

Реабілітація впливає у всіх аспектах людського життя. Ефективність заходів реабілітації вимагає систематичного впливу на організм інвалідів. В даний час в системі реабілітації інвалідів головна роль належить адаптивній фізичній культурі.

ЛІТЕРАТУРА

1. Григоренко, В.Г. Теория и методика физического воспитания инвалидов /В.Г. Григоренко. – Одесса: ОГПУ им. К.Д. Ушинского, 1991. – 182 с.

2. Рубцова Н.О. Адаптированный спорт как средство социальной интеграции инвалидов / Рубцова Н.О., Ильин В.А. // Открытый мир: Науч. - практ. семинар по адапт. двигат. активности. - М., 2007.

3. Шапкова Л.В., Евсеев С.П., Евсеева С.П., Шапнова Д.В. Адаптивная физическая культура: учеб. пособие. Серия: Физическая культура и спорт, Издательство: Советский спорт, 2004 г.