К.соц.н. Галустян Ю.М., к.геогр.н. Жовнір С.М.

ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України»

Торгівля людьми в Україні: новітні тенденції й рекомендації щодо політики протидії у контексті імплементації Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом

Україна, як європейська держава, визначила за мету утвердження стабільності, безпеки і добробуту. Україна з Європейським Союзом сьогодні не лише як безпосередні сусіди, що мають спільний кордон, але й стратегічні партнери у багатьох сферах, зацікавлені у встановленні більш тісних стосунків і розвитку діалогу з широкого кола питань, у тому числі активізації співробітництва у сфері міграції і руху осіб, мобільності працівників. Стрижнем єдиної міграційної політики ЄС від самого початку її запровадження була і залишається боротьба з ганебними явищами торгівлі людьми. Ця спільна мета вимагає інтенсифікації політичних, економічних, культурних і безпекових відносин, включаючи спільну відповідальність у боротьбі з нелегальною імміграцією та торгівлею людьми.

Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони [1] задекларовано прагнення посилення мобільності громадян і розвитку співробітництва у сфері міграції. З цією метою Сторонами взято зобов’язання зосередити співробітництво на спільному запровадженні ефективної та превентивної політики щодо боротьби з нелегальною міграцією, незаконним переправленням нелегальних мігрантів через державний кордон та торгівлею людьми, а також захисті жертв таких злочинів.

Кабінетом Міністрів України розпорядженням від 17.09.2014 р. за №847-р затверджено План заходів з імплементації Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, на 2014−2017 роки [2]. В частині протидії нелегальній міграції та торгівлі людьми Планом, зокрема, передбачено здійснення таких заходів:

Розділ, стаття Угоди	Найменування заходу	Відповідальний за виконання (з Української Сторони)	Партнери зі Сторони ЄС
Статті 16, 19	Розроблення та проведення разом з відповідними органами держав - членів ЄС цільових заходів щодо протидії нелегальній міграції	ДМС, МВС, СБУ (за згодою), Адміністрація Держприкордонслужби, Мін’юст	-”-
Статті 16, 19	Проведення двосторонніх (багатосторонніх) консультацій з державами - членами ЄС щодо координації дій з протидії нелегальній міграції	ДМС, МЗС, МВС, Адміністрація Держприкордонслужби, Мін’юст, СБУ (за згодою)	-”-
Статті 16, 19	Здійснення заходів з протидії нелегальній міграції (заходи щодо здійснення нагляду та контролю за виконанням законодавства в міграційній сфері «Мігрант», «Кордон», «Студент», «Трудова міграція» тощо)	ДМС, Адміністрація Держприкордонслужби, МОН, Мін’юст, Держпраці, інші центральні органи виконавчої влади	Генеральний директорат Європейської Комісії «Внутрішні справи»
Стаття 22	Розроблення та проведення разом з відповідними органами держав - членів ЄС заходів щодо протидії торгівлі людьми, в тому числі в рамках виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України	МВС, СБУ (за згодою), Адміністрація Держприкордонслужби, Мін’юст	Генеральний директорат Європейської Комісії «Внутрішні справи»
Стаття 22	Обмін інформацією між правоохоронними органами ЄС та України у сфері боротьби із злочинністю, зокрема організованою, злочинами у сфері торгівлі людьми, незаконного обігу наркотиків, в тому числі в рамках виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України	МВС, СБУ (за згодою), Мін’юст	-“-

Торгівля людьми є одним з найсерйозніших злочинів проти людини, брутальним порушенням її базових прав, насамперед, права на життя, свободу та особисту недоторканість, права на свободу від рабства, катувань, жорстокого чи нелюдського поводження, права на свободу проживання та пересування, рівності перед законом, права на відповідний рівень життя та відпочинок тощо.

Торгівля людьми була і залишається актуальною проблемою для України. Порівняння аналітичних звітів щодо стану ситуації в Україні протягом декількох останніх років та існуючих даних дає можливість дійти висновку про продовження та розвиток основних тенденцій. Зокрема, Група експертів Ради Європи з питань боротьби з торгівлею людьми (ҐРЕТА) у вересні 2014 року опублікувала першу доповідь з оцінки ситуації в Україні щодо впровадження Україною Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми [3]. У своєму звіті ҐРЕТА відзначає в Україні значне зростання кількості випадків торгівлі людьми з метою трудової експлуатації починаючи з 2010 р. Зафіксовано випадки торгівлі людьми в межах України, збільшується кількість випадків трудової експлуатації українських громадян як за кордоном, так і в середині України. Серед осіб, постраждалих від торгівлі людьми, збільшується кількість чоловіків, значною залишається кількість неповнолітніх.

Державний департамент США 27 липня 2015 р. оприлюднив традиційний щорічний звіт про торгівлю людьми у світі [4]. Звіт характеризує Україну як країну походження, транзиту та призначення для чоловіків, жінок і дітей, яких піддають примусовій праці та сексуальній експлуатації. Українські жертви піддаються секс-торгівлі і примусовій праці в Україні, Росії, Польщі, Туреччині, США, а також в інших країнах Європи, Центральної Азії і на Близькому Сході.

Представництво МОМ в Україні з 2000 р. надає допомогу особам, які постраждали від торгівлі людьми, у співпраці з місцевими громадськими організаціями та урядовими структурами. За даними МОМ [5], упродовж 2000−2014 рр. 10 945 постраждалих осіб отримали комплексну реінтеграційну допомогу, у т.ч. юридичну, медичну, психологічну, фінансову, освітню та інші види допомоги в залежності від індивідуальних потреб. Аналіз динаміки жертв торгівлі людьми за статтю засвідчив тенденцію зростання частки чоловіків серед усіх виявлених МОМ та її партнерами випадків.

За даними Міністерства соціальної політики України, станом на 01.03.2015 р. 87 особам встановлено статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми (починаючи з вересня 2012 р.) [6], у тому числі 15 дітей, яким надано психологічну, соціально-педагогічну, медичну й інші види допомоги та здійснено соціально-педагогічну корекцію з урахуванням індивідуальних потреб кожної дитини.

За даними Міністерства внутрішніх справ України, починаючи з 2002 р. в Україні зареєстровано 3763 кримінальних правопорушень, передбачених ст.149 КК України, щодо торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо передачі людини, у тому числі упродовж 2014 р. − 118 правопорушень [7]. Найбільше таких кримінальних правопорушень відкрито у Харківській (23), Одеській (18) областях і м. Київ (18).

Національні та міжнародні експерти, які вивчають ситуацію в Україні, погоджуються, що внутрішня торгівля людьми з метою трудової експлуатації, примусове жебрацтво та примусове втягнення до злочинної діяльності поширені значно більше, ніж це відображено у статистичних даних.

Нинішня ситуація в Криму і на сході України дає підстави для серйозної стурбованості в частині використання громадян України в злочинах, пов’язаних із торгівлею людьми. Військовий конфлікт у Донецькій і Луганській областях несе низку загроз, насамперед, сприяє поширенню трудової і сексуальної експлуатації українців. В умовах бойових дій ризик збільшення випадків торгівлі людьми всередині країни та за її межами, безумовно, збільшується. Серед найбільш вразливих до торгівлі людьми категорій населення можна виокремити такі основні групи ризику, пов’язані з воєнним конфліктом:

− люди, які знаходяться на непідконтрольних українській владі територіях і зазнають порушень прав людини;

− внутрішньо переміщені особи (ВПО), які погоджуються на дискримінаційні умови праці в чужих регіонах;

− українці, які шукають притулку або інших форм законного перебування на території інших держав, а також перебувають за кордоном нелегально.

Реальну кількість жертв встановити неможливо. Про проблеми з торгівлею людьми на непідконтрольних українській владі територіях правозахисники дізнаються лише з розповідей очевидців або жертв. Зафіксувати такі випадки складно, бо в цих районах не здійснюється жодного системного моніторингу, там не працюють належно правоохоронні структури і правозахисні організації, а жертви − фактично беззахисні.

Результати соціологічного опитування «Оцінка ризиків потрапляння в ситуацію торгівлі людьми внутрішньо переміщених осіб в Україні» [8], проведеного з 29 грудня 2014 р. по 12 січня 2015 р. методом індивідуального інтерв’ю (1000 респондентів − ВПО, які проживають на інших територіях в 16-ти областях України та м. Києві; 403 респондента − ВПО, які повернулися в місця свого проживання у Донецькій і Луганській областях), свідчать про особливу вразливість ВПО до ризиків, пов’язаних з торгівлею людьми, серед яких: згода працювати за будь-яких умов праці, не зважаючи на професію і кваліфікацію; згода на нелегальне працевлаштування; відсутність довіри до органів влади та недостатня поінформованість щодо можливості отримати допомогу; випадки дискримінації ВПО при пошуку роботи з боку потенційних роботодавців, а також на ринку оренди житла. Ці фактори ще раз доводять необхідність проведення активної просвітницької роботи не тільки з переміщеними особами, але й з місцевим населенням для мінімізації ризиків.

Результати дослідження загалом підтвердили ситуацію з інформацією про випадки торгівлі людьми на тимчасово окупованих територіях або серед ВПО: існує певна інформація, однак при цьому відсутня чіткість формулювань і доказова база. На переконання правозахисників, перспективи кримінального переслідування організаторів злочину навіть на територіях, підконтрольних Україні, є дуже і дуже примарними, адже переселенці не звертаються із заявами, побоюючись переслідувань. Така ситуація вимагає нових навичок від співробітників правоохоронних органів, соціальних працівників, правозахисних організацій для документування випадків торгівлі людьми, інформування про ризики, можливу допомогу, ведення інформаційних кампаній та підготовки фахівців для роботи з постраждалими від торгівлі людьми серед ВПО.

Завдяки послідовним крокам, які було здійснено українською владою для подолання сучасного рабства (прийняття повноцінного закону про протидію торгівлі людьми, запровадження Національного механізму взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми (НМВ), встановлення формальної процедури виявлення та звернення по допомогу з боку постраждалих від торгівлі людьми, розробка «Стандарту надання соціальних послуг особам, які постраждали від торгівлі людьми»), досягнуто відчутного прогресу щодо ідентифікації та реєстрації жертв торгівлі людьми, а суб’єкти, які забезпечують реалізацію державної політики в Україні з протидії торгівлі людьми, діють у сформованому правовому полі.

Рекомендації центральним і місцевим органам виконавчої влади щодо політики протидії торгівлі людьми у рамках міжнародних домовленостей:

− забезпечити виконання регіональних програм і планів заходів, які включають заходи з протидії торгівлі людьми;

− сприяти проведенню інформаційних кампаній з питань зайнятості в Україні та за кордоном, безпечної і регульованої трудової міграції, прав працівників-мігрантів, виробленню та розповсюдженню соціальної реклами щодо запобігання торгівлі людьми;

− забезпечити діяльність координаційних рад з питань сім’ї, гендерної рівності, демографічного розвитку, попередження насильства в сім’ї та протидії торгівлі людьми;

− забезпечити підвищення професійного рівня фахівців структурних підрозділів, які працюють у сфері протидії торгівлі людьми;

− розробити навчальні програми для спеціалістів соціальної сфери та молодіжних працівників, викладачів навчальних закладів з профілактики негативних явищ торгівлі людьми серед учнів та молоді;

− забезпечити здійснення профілактичних заходів щодо торгівлі людьми серед представників вразливих верств населення, у т.ч. ВПО;

− посилити роль інспекцій з питань праці та профспілок щодо протидії торгівлі людьми з метою трудової експлуатації;

− зберегти оперативні підрозділи боротьби з торгівлею людьми у структурі нової поліції, посилити їхній потенціал у ході реформи МВС України;

− здійснювати моніторинг діяльності закладів надання допомоги (реабілітації) постраждалим від торгівлі людьми.

Література:

1. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони Верховна Рада України: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/984_011

2. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 р. за №847-р «План заходів з імплементації Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, на 2014−2017 роки»: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/847-2014-%D1%80/page?text=%EC%B3%E3%F0%E0

3. Звіт про впровадження Україною Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми GRETA (2014) 20: http://www.mlsp.gov.ua/labour/control/uk/publish/category%3Bjsessionid=9E10B9662E3247E8558FEB72E519A765.app2?cat_id=160722

4. Trafficking in Persons Report 2015 U.S. Department of State. p.346: http://www.state.gov/documents/organization/245365.pdf

5. Джерело: Протидія торгівлі людьми в Україні. Статистика МОМ станом на 31 грудня 2014 року: iom.org.ua/sites/default/files/iom_vot_statistics_ukr_dec14_0.doc

6. Звіт за 2014 рік про результати виконання завдань і заходів Державної цільової соціальної програми протидії торгівлі людьми на період до 2015 р.: mlsp.kmu.gov.ua/document/173949/z.doc

7. Міністерство внутрішніх справ України. Про злочинність, пов’язану з торгівлею людьми у 2014 р.: http://www.mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/750044

8. Оцінка ризиків потрапляння в ситуацію торгівлі людьми внутрішньо переміщених осіб в Україні. Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда-Україна»: http://www.la-strada.org.ua/ucp_mod_library_view_307.html