Музыка И жизнь/ 1.Музыка: изучение и преподавание.

Кокодій Н. В, Коханенко Л. М.

КВНЗ м. Ніжин, Україна

Педагогічні умови формування творчої діяльності студентів на уроках фортепіано.

Творчість – це «здатність створювати будь-яку принципово нову можливість». (Т. С. Батіщев). Проблема творчої діяльності розробляється у філософських, психологічних та педагогічних дослідженнях (М. Басов, Л. Виготський, В. Давидов, В. Зінченко, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн, Л. Столович та ін..).

З погляду психології і педагогіки особливо цінним є сам процес творчої роботи, вивчення процесу підготовки до творчості, виявлення форм, методів і засобів розвитку творчості. Творчість є цілеспрямованою, наполегливою, напруженою працею. Вона вимагає розумової активності, інтелектуальних здібностей, вольових, емоційних рис і високої працездатності.

Тенденції сучасної музичної педагогіки полягають в активізації процесу музично-естетичного виховання через творчість студентів, яка обумовлена об’єктивними факторами, а саме: високим рівнем творчого пізнання, самостійним розв’язуванням завдань, осягненням й переконливим втіленням художнього образу твору.

Прагнучи спрямувати процес навчання у творче русло, передові педагоги-музиканти наголошували на залученні учнів до складання музики, вбачаючи в цьому активний засіб формування їх музично-художніх здібностей (Б. Яворський, Б. Асаф’єв, К. Орф, З. Кодай, Н. Ветлугіна). Наприклад, Л. Баренбойм вважав, що вміння оперувати музичним матеріалом, створювати елементарну музику й імпровізувати – найважливіша ланка виховання музиканта у фортепіанному класі. Досягнення сучасної науки озброюють знанням законів психічного розвитку особистості, забезпечують можливість визначення принципових засад активізації творчої діяльності майбутніх спеціалістів.

В організації фортепіанного навчання в мистецьких закладах необхідно впроваджувати послідовний художньо-творчий та слуховий розвиток студента, виховання в нього ініціативності й самостійності. Виконання музики не може розглядатись поза творчими підходами, бо сприймання, найвіддаленіший від творчості різновид музичної діяльності, містить досить широкі можливості для творчих підходів. Якщо розглядати слухання музики як процес глибокого проникнення до її образного змісту, тобто до результатів творчості композитора, то можна кваліфікувати сприйняття музики як процес співтворчості. Композитор творить, слухач, слідуючи за думкою і натхненням композитора, відтворює їх, як і інтерпретатор, не механічно, а «приймаючи на себе», розцвічуючи власними емоціями, образним уявленням, певною мірою «домислюючи» нюанси, відтінки створеного композитором образу відповідно до власного художнього потенціалу, до власного почуття.

Єдність пізнавальної і творчої діяльності зумовлена необхідністю педагогічної опори на свідомі і підсвідомі компоненти психіки в процесі гри на музичному інструменті. Навчальний процес в класі інструментальної підготовки містить цілий ряд моментів, для яких характерним є поєднання усвідомлюваних і неусвідомлюваних дій. Пізнання тяжіє до опори на свідомість, творчість значною мірою ґрунтується на підсвідомих компонентах психіки. В процесі навчання гри на інструменті усвідомлювані і неусвідомлювані підходи перетинаються, знаходять підтримку одне в одному, сприяють злиттю пізнання і творчості. Опанування виконавським мистецтвом потребує звертання як до свідомого, довільного запам’ятовування, так і до неусвідомлюваних, мимовільних його форм; як усвідомленого відпрацювання ігрових рухів, так і автоматизованих дій; як свідомої опори на вказівки викладача, так і здатність реагувати на зовнішні, ледь вловимі, до кінця не усвідомлювані подразники. Інакше кажучи, пізнанню і творчості взагалі, і зокрема в системі інструментальної підготовки, притаманні риси усвідомлюваних і неусвідомлюваних дій. Отже, єдність свідомого і підсвідомого виступає «об’єднуючим мостом» між пізнанням і творчістю в процесі навчання гри на музичному інструменті.

У процесі навчання гри на музичному інструменті велике значення має естетичний розвиток студента, розширення його кругозору та виховання художнього смаку. В виконавській практиці активізується здібність естетичного мислення, виховання сприйняття і емоційний відгук на музику, а також формується образне мислення. Індивідуальний характер навчання гри на інструменті створює великі можливості для опосередкованої взаємодії викладач-студент, для формування самостійності та творчої активності, а також інших якостей його особистості – почуття відповідальності, дисципліни.

Розглядаючи проблеми формування студента в процесі навчання при грі на фортепіано, ми виявили, що при активному формуванні його самостійності та творчої активності з особливою силою проявляється індивідуальні особливості студента, розвивається мислення, виховується увага і воля до цілеспрямованої діяльності, відбувається творчий розвиток.

Методи занять в класі фортепіано мають бути науково обґрунтовані, а не виникати виключно з інтуїції викладача. Творча праця викладача-студента ґрунтується на глибоких музично-наукових знаннях, плановості, виборі перспективних ефективних методів, які вдосконалюють навчання гри на фортепіано. Проблема цілісності в контексті становлення музиканта-педагога також являє собою досить складну структуру. Для того, щоб принцип цілісності міг відігравати суттєву роль у розробці методики активізації творчої діяльності студентів необхідно виразити його через такі логічні аспекти, які узгоджено із специфікою педагогічної, музично-педагогічної і, нарешті, музично-інструментальної підготовки. До них відносяться:

· узгодження із загальним спрямуванням процесу професійної підготовки студента;

· розвиток націленості і здатності до творчих проявів у всіх різновидах музичної підготовки;

· розширення музичних знань, досвіду сприймання і виконання музики.

Інакше кажучи, розроблювана методика у відповідності із визначеним принципом самоцінності і змістовно-структурної залежності має співвідноситись із метою професійної підготовки і розвитком у студентів необхідних для її забезпечення особистих знань, умінь і навичок.

Спробуймо визначити основні принципи методичного підходу до процесу формування в студентів готовності до їхньої творчої самореалізації в майбутній мистецькій діяльності в класі фортепіано:

· принцип спрямованості навчального процесу гри на фортепіано на інтенсифікацію загального розвитку;

· принцип упровадження широкої репертуарної політики (залучення до репертуару максимально широкого обсягу сценічно-жанрових творів – танцювальної, пісенної, програмної музики);

· принцип трансформації виконавських умінь та музикознавських знань;

· принцип розвитку самостійності та креативності мислення, творчої ініціативи дій та імпровізаційності виконавських умінь;

· принцип уникнення з боку викладача пояснень авторитарного характеру, безапеляційного орієнтування на існуючий інтерпретаторський зразок.

Отже, ґрунтуючись на принципах розвивального музичного навчання, ефективність процесу фортепіанної підготовки мистецької молоді передбачає осмислення мети та завдань навчання гри на інструменті, які висуваються перед викладачем і студентом.

Мету фортепіанної підготовки з музичних спеціальностей мистецьких закладів можна визначити як підготовку творчої особистості з розвинутими музично-виконавськими можливостями та сформованими музично-естетичними смаками.

Навчання гри на фортепіано – складний та багатогранний процес. Він охоплює не лише піаністичний, але й загальномузичний розвиток студентів, необхідним елементом якого є виховна робота вчителя.

Успіх роботи викладача неодмінно залежить від індивідуального підходу до студента. Необхідно систематично вивчати особистість, його інтереси, уподобання, знати середовище, яке його оточує.

Дії викладача фортепіано, спрямовані на формування майбутнього спеціаліста і передбачають визначення певних завдань навчання гри на інструменті, а саме:

· використання найбільш прогресивних методик з курсу засвоєння процесу гри на фортепіано;

· моделювання й застосування проблемних педагогічних ситуацій для розв’язання завдань, пов’язаних із засвоєнням програмних дій;

· обирання найбільш доцільних видів інструментально-виконавської діяльності на уроці, які сприяють прояву здібностей студентів враховуючи при цьому його загально-музичний розвиток (гра в ансамблі за одним чи двома інструментами, акомпанування простим мелодіям, підбір за слухом, виконання «на публіку» тощо);

· активізація прагнення до інструментально-виконавської діяльності (участь у відкритих концертах, фахових конкурсах, олімпіадах);

· спрямування студента у класі фортепіано на самостійні узагальнення та висновки, діяльне ставлення до музичних знань (підтримувати самооцінку виконання, порівняння з виступами інших);

· надання системних музично-виконавських знань, використання міжпредметних зв’язків (постійне звернення до музично-теоретичного аналізу та музичної термінології);

· упровадження розвивального характеру навчання шляхом застосування креативних форм інструментально-виконавської діяльності студентів і поступового накопичення їх музично-технічних знань, умінь та навичок (спрямування кінцевого результату на публічний виступ, дуетні форми навчання, музично-просвітницька діяльність);

· ведення педагогічної роботи, визначаючи рівень і глибину засвоєння виконавського матеріалу (документальне оформлення поурочних дій викладача – репертуарний план, індивідуальні плани студентів);

· ведення постійних психолого-педагогічних спостережень за студентами різного віку (обов’язково складати індивідуальні психолого-педагогічні характеристики на студента і по можливості враховувати їх домашнє та соціальне середовище);

· виховання емоційного ставлення до фортепіанної музики;

· керування розвитком музично-естетичних потреб, художнього смаку та музично-інтелектуальних інтересів (постійно працювати над поповненням навчального репертуару сучасним музично-фортепіанним жанром та кращими зразками класичної та фольклорної спадщини);

· формування художніх потреб сприймання прекрасного засобами фортепіанної виконавської підготовки.

Кожного студента слід розглядати як потенційного виконавця, тому процес повноцінного навчання гри на фортепіано не можна відокремлювати від музично-творчого виховання, що формує цінне ставлення до музичного мистецтва.

Таким чином, загальнодидактичний принцип формування готовності до творчої самореалізації виховуючого навчання набуває нового значення в музичній педагогіці й формулюється як єдність мистецького навчання та музично-творчого виховання. Нехтування цим принципом призводить до формалізму у фортепіанній педагогіці, до «муштрування».

Кожен піаніст-виконавець спочатку виношує у своїй творчій уяві музичний образ твору, а згодом утілює його у грі на інструменті. Тільки в цьому випадку його гра стає творчим актом, який перетворює «світ звукових уявлень у реальне звучання», – вважав С. Фейнберг.

Формування та розвиток здатності піаністів до конкретно-звукових уявлень є важливим завданням навчання. Відомий німецький педагог і музичний діяч К. Мартінсен протиставляв поширенню способу навчання гри на фортепіано «від моторики до звучання» єдино правильний – від слухового уявлення через моторику до звучання.

Приділяючи увагу розвиткові творчих здібностей виконавця, не можна забувати й про те, що виховання необхідних технічних навичок у початковий період навчання сприяє гармонійному розвиткові піаніста.

Художня майстерність становить складний комплекс розвинутих і вихованих здатностей, навичок, умінь, нагромаджених теоретичних і практичних знань. Умовно можна виділити три основні сфери (підсистеми), які тісно взаємопов’язані, але виконують різні функції: майстерність інтерпретації (прочитання твору, розробка і створення індивідуальної концепції його виконання), майстерність артистичного впливу (емоційно-образно-вольового) і технічна майстерність (інструментальна).

Можна вважати, що на сьогодні досить добре розроблена й успішно застосовується методика виховання лише інструментально-технічних навичок. Дві інші сфери (підсистеми) – «техніка інтерпретування» й «техніка артистизму» поки що менше вивчені і в масовій практиці часто випадають з навчальної програми.

Таким чином, розглянувши педагогічні аспекти гри на інструменті можна сформувати такі педагогічні умови формування творчої активності студента-піаніста:

1. Педагог повинен прищепити учневі загальну культуру, розвивати спостережливість, виховувати грамотність, етичність. Назва такої умови матиме назву формування особистості (розумію, знаю, відчуваю і оцінюю).

2. Педагог повинен ввести студента в світ музики, відкрити йому її естетичну і пізнавальну цінність, прививати музичну культуру. Мова іде про формування музиканта («чую», «відчуваю», «розумію»).

3. Педагог повинен керувати процесом виховання фортепіанної майстерності, навчити студента висловлювати свої думки за допомогою музичного інструмента. Тобто – формування піаніста (можу і вмію втілити).

4. Педагог повинен виховувати специфічні виконавські якості: здібності «горіння», «перевтілення», передачі слухачам своїх емоцій і викликати в них ці емоції. Це іншим словами є формування виконавця («загораюсь», «хочу перевтілюватися», «хочу передати іншим і впливати на них»).

5. На основі аналізу й узагальненню сучасних методик формування самостійності та творчої діяльності студентів у процесі навчання гри на фортепіано, можна стверджувати, що більшість авторів переконані, що їх ефективність визначається як зовнішніми умовами (раціональністю організації діяльності студентів, методами навчання, педагогічною майстерністю викладача, активізацією різних видів інструментально-виконавської діяльності, створенням сприятливої ситуації для розвитку виконавських здібностей), а й внутрішніми, які визначаються особливістю самих студентів.

Розглянута тема дає змогу переконатися у величезному значенні інноваційної діяльності при формуванні самостійності та творчої активності студента в процесі навчання гри на фортепіано.