Крилова А. О., Жукова Л. С.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Лексико-граматичні особливості німецьких та українських наукових лінгвістичних текстів

Структуру наукової мови кінця XX – початку XXI ст. досліджує лінгвістика тексту. Вона розглядає норми побудови, структурно-стилістичні особливості тексту. Об’єктом таких досліджень є наукова мова (наукові тексти), предметом – структурно-стилістичні особливості наукового стилю. Однак, особливою категорією наукових текстів виступають лінгвістичні наукові тексти.

Мета статті. Головною метою цієї роботи є визначення лексико-граматичних особливостей наукового лінгвістичного тексту німецької та української мов у порівнянні для вирішення проблеми узгодженості даного типу текстів у різних мовах та виокремлення його серед інших типів текстів.

Методи дослiдження. При вирiшеннi поставлених завдань застосовувалися такi методи, як метод порівняння, інформаційно-пошуковий метод, аналітичний метод, кількісні та статистичні методи.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В сучасній лінгвістиці науковий стиль вивчається з позицій функціонального підходу в синхронічному і діахронічному аспектах (Р. С. Алікаєв, О. О. Баженова, М. П. Брандес, А. М. Васильєва, Н. М. Ларіохіна, О. Д. Митрофанова [2] та ін.).

Опис наукового стилю є важливим для розробки раціональної системи вивчення німецької мови. Необхідність такого опису є найбільш очевидною, якщо врахувати, що серед функціональних стилів науковий стиль вирізняється особливо великим ступенем внутрішньо-стильової нормативності, при чому в ході його розвитку ця нормативність лише зростає. Проявом внутрішньо-стильової нормативності науково-лінгвістичного тексту є уніфікація мовних засобів, скорочення мовних варіантів, що призводять до виникнення стандартних мовленнєвих формул, до обов’язкового вибору відповідного способу вираження змісту [3]. Відповідно, при вивченні німецького наукового стилю важливим є суворий відбір обмеженого мовленнєвого матеріалу, що робить процес навчання максимально інтенсивним. Для цього, перш за все, необхідний опис мовленнєвого матеріалу в навчальній меті, що відповідає граматиці наукового стилю. Базою для створення такої граматики є як кількісний, так і якісний аналіз мовленнєвих одиниць, що активно використовуються в науковому стилі [4]. Кількісний аналіз наукового стилю залежить від відбору мовленнєвого матеріалу для навчання. А саме навчання підпорядковується мовленнєвим матеріалом, відібраним під час комунікації, в результаті чого встановлюються правила-інструкції використання мовленнєвих одиниць у тексті. Кількісний аналіз повинен забезпечити визначення функціонального призначення мовленнєвих одиниць, тобто, пов’язати мовленнєву форму і функцію, що виконується в процесі комунікації. Функціональний підхід до описання мовленнєвого матеріалу дозволяє виділити актуальні для наукового стилю змісти, обумовленні змістовною стороною наукової інформації. Виділення актуальної тематики є притаманним також для економічної, ефективної організації процесу навчання в відповідній сфері наукової діяльності. Якісний аналіз передбачає оцінку мовленнєвих засобів з точки зору їх ролі у створенні лінгвістичної системності наукового стилю та, відповідно, оцінку ступені їх нормативності з позиції даного стилю. Таким чином, у комплексі синтаксичних одиниць, об’єднаних функціонально, виділяються структури, що відображають якісну своєрідність наукового стилю та діючу стилістичну функцію. Мова наукового лінгвістичного тексту значно відрізняється від мови інших стилів мови. Основна причина в тому, що мета наукового викладу – вплив на розум, а не на почуття читача, і повідомлення інформації в об’єктивному описі [1]. За нашими спостереженнями, у німецькій мові наукові лінгвістичні тексти містять такі дієслова абстрактної семантики: sein, haben, ändern, existieren, bilden, machen, erklären, stellen [5]. Вони складають 1,9% лексики наукових лінгвістичних текстів. При чому, дієслова sein та haben у 60% випадків використовуються при утворенні форми минулого часу Partizip II. Форми особи дієслова та особові займенники в науковому лінгвістичному тексті також вживаються згідно з передачею абстрактно-узагальнюючих значень. Як стверджують дослідники, у наукових текстах практично не використовуються форми 2-ї особи і займенники ти, ви, оскільки вони є найбільш конкретними, малий відсоток форм 1-ї особи однини [2]. Найбільш часті у науковій промові абстрактні за значенням форми 3-ї особи і займенники він, вона, воно. Займенник ми, крім вживання у значенні так званого авторського «ми», разом з формою дієслова часто виражає значення різною мірою абстрактності й узагальненості у значенні «ми разом» (я та аудиторія): ми приходимо до результату, ми можемо узагальнити. Отже, узагальнено-абстрактний характер наукового мовлення, позачасовий план викладу матеріалу зумовлюють вживання певних типів синтаксичних конструкцій: неозначено-особових, узагальнено-особових і безособових речень. Дійова особа в них відсутня або мислиться узагальнено, невизначено, вся увага зосереджена на дії. Неозначено-особові та узагальнено-особові речення використовуються при введенні термінів, виведенні формул, при поясненні матеріалу в прикладах українських текстів. Таким чином, наукові лінгвістичні тексти лексично та граматично є узгодженими в німецькій на українській мовах.

Список використаної літератури:

1. Андреев Г. И. Основы научной работы и оформление результатов научной деятельности : учеб. пособие / Г. И. Андреев, С. А. Смирнов, В. А. Тихомиров. – М. : Финансы и статистика, 2004. – 272 с.

2. Митрофанова О. Д. Научный стиль речи: проблемы обучения / О. Д. Митрофанова. – М. : Рус. язык, 1985. – 128 с.

3. Слободцова І. В. Лексико-граматична група слів, яка виражає поняття viel «багато» / WENIG «мало» в німецькій мові (діахронічне дослідження) : автореф. дис... канд. філол. наук : 10.02.04 / І. В. Слободцова; Одес. нац. ун-т. ім. І. І. Мечникова. – О., 2001. – 19 с.

4. Scheider M. Sprache und Sprachwissenschaft / M. Scheider. – Berlin, 2009. – 67 s.