Басалюк Наталія Василівна

Науковий керівник: Делінський Олександр Аркадійович – кандидат юридичних наук, доцент кафедри права Європейського Союзу та порівняльного правознавства

Національний університет «Одеська юридична академія»

Правові аспекти функціонування моделей адміністративної юстиції у країнах Європейського Союзу

Інститут адміністративної юстиції – одна із важливих ознак правової держави, метою якої є розгляд і вирішення спорів між громадянами чи юридичними особами і органами публічної влади або їх посадовими особами, а також здійснення юрисдикційного контролю за діяльністю суб’єктів адміністративного управління.

Єдиного розуміння поняття «адміністративна юстиція» немає ні у дослідженнях вітчизняних науковців, ні у доктринах європейських вчених.

Загальновизнаним є підхід до визначення у широкому і вузькому сенсі. В широкому - це система спеціальних судових і квазісудових органів (відділених від загальних судів цивільної і кримінальної юрисдикції) із контролю за дотриманням законності у сфері державного управління. У більш вузькому розумінні цього терміна – це особливий процесуальний порядок розгляду адміністративних справ та вирішення адміністративно-правових спорів між громадянином або юридичною особою – з одного боку, та органом державного управління – з іншого [2, 6].

Особливості правових традицій, що довгий час складалися під впливом соціально-політичних умов зумовили диференціацію побудови адміністративної юстиції у країнах Європейського Союзу. Відкидаючи можливість профанації пануючих правових доктрин, ЄС зміг об’єднати під своєю егідою представників усіх моделей адміністративної юстиції. В літературі виділяють чотири основні типи організації системи адміністративної юстиції.

Перший тип - адміністративний (романський, французький, управлінський) – полягає у створенні особливих органів судової влади, які входять до складу органів державного управління. Державою-фундатором цієї моделі є Франція. Конституція Французької Республіки не містить глави, яка була б спеціально присвячена судовій системі, а включає в себе лише окремі положення, об'єднані в Розділі VIII під заголовком «Про судову владу» [4] .

Однією з основних характеристик системи органів судової влади у Франції є її традиційний дуалізм, оскільки існує поділ судових установ на суди загальної юрисдикції й адміністративні суди [7]. Вони є взаємодоповнюючими і незалежними один від одного. Спори між ними, пов'язані з визначенням сфер компетенції, вирішуються Трибуналом з конфліктів [4]. До адміністративних судів Франції відносяться нижні суди (регіональні та спеціалізовані), апеляційні та Держрада (Вищий адміністративний суд Франції). На відміну від спеціалізованих судів, регіональні є загальними адміністративними [1]. 1 січня 2001 року для Франції ознаменувалося прийняттям найважливішого акту у сфері здійснення адміністративного судочинства – Кодексу про адміністративну юстицію. Серед інших країн Європейського Союзу з управлінською моделлю адміністративної юстиції – Італія, Іспанія, Португалія та Бельгія.

Другий тип адміністративної юстиції – адміністративно-судовий (німецький) - характеризується створенням спеціалізованих судів для вирішення спорів за індивідуальними адміністративними справами, що виникають у сфері функціонування органів управління. Aдміністративні суди входять до єдиної судової системи і незалежні у здійсненні функції правосуддя від адміністративних органів і від звичайних судів. Система адміністративної юстиції Німеччини створена для розгляду скарг фізичних і юридичних осіб на дії та акти органів державного управління, а також розв’язує спори між органами місцевого самоврядування, якщо ці скарги і спори не відносяться до компетенції інших судів [1]. За своєю структурою вона є триступеневою: перша інстанція – суд землі, друга – вищий апеляційний суд землі, третя – федеральний адміністративний суд. Трирівневу систему адміністративної юстиції було закріплено у «Положенні про адміністративне судочинство» 1960 року. Згодом документ зазнав змін. Вони були результатом прийняття у 1976 році Закону «Про адміністративно-процесуальну діяльність», а згодом Закону від 31 березня 1978 року «Про зменшення навантаження судів у сфері адміністративно- і фінансово-судової юрисдикції». Наступні зміни були пов’язані з прийняттям у 1990 році Законів «Про нове регулювання адміністративно-судового процесу» та «Про зменшення навантаження на судочинство та на суддю у загальних адміністративних судах». Нарешті, зміцнення та прискорення процесу закріпив Закон від 1 листопада 1997 року, який увів особливий режим апеляційного та звичайного оскарження [5]. Модель адміністративної юстиції Австрії, також є адміністративно-судовою.

Третій тип – квазісудовий (англо-саксонський) має на меті утворення спеціальних трибуналів із розгляду адміністративних спорів, що не входять до системи органів судової влади, проте, знаходяться під їх контролем. Перші прояви англо-саксонської моделі адміністративної юстиції можемо побачити вже у середньовічній Англії. Квазісудові органи сучасного типу почали з’являтися на початку ХХ століття. Система органів Великої Британії сьогодні складається із більше як двох тисяч адміністративних трибуналів із вирішення різних спорів: справи про національне страхування, земельні спори, справи про прибутковий податок, промислові трибунали, трибунали із питань ренти тощо. З метою забезпечення незалежності трибуналів вони комплектуються, як правило, з числа державних службовців [1]. У Великобританії немає єдиної процедури розгляду справ квазісудовими установами, i кожен трибунал у своїй діяльності керується власним регламентом, однак, регулювання основних питань діяльності адміністративних трибуналів здійснюється Законом про трибунали та розслідування від 1992 р. У 2006 р. при уряді Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії було створено Службу трибуналів для контролю за діяльністю адміністративних трибуналів, яка має на меті об’єднати всі трибунали в одну систему, уніфікувати їх діяльність, ліквідувати розбіжності в їх роботі. Система судового контролю дозволяє особам, що не згoдні з рішеннями трибуналу, оскаржити їх до загальних судів [3].

Четвертий тип – змішаний – адміністративна юстиція має ознаки вище перелічених моделей. Серед країн-учасниць Європейського Союзу такими державами є Нідерланди, Данія, Швеція, Ірландія та Фінляндія.

Отже, багаторічна практика європейських країн свідчить, що функціональне призначення, організаційна побудова та повноваження органів адміністративної юстиції можуть відрізнятися, держави створили власні способи захисту прав, свобод і законних інтересів громадян у випадку виникнення спірних питань чи конфлікту із органами публічної адміністрації.

Список використаних джерел:

1. Войнолович С.Ю. Зарубіжний досвід організації систем адміністративної юстиції // Порівняльно-аналітичне право. – 2013. - №3-2. – С.197 - 202

2. Курінний Є. Адміністративна юстиція як невід’ємна складова адміністративно-правового захисту / Є. Курінний // Підприємництво, господарство, право. – 2004. – №2. – С.20 -25

3. Решота В. В. Англосаксонська модель адміністративної юстиції в державному управлінні: автореф. дис... канд. наук з держ. упр.: 25.00.01 / В.В. Решота; Львів. регіон. ін-т держ. упр. Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. — Л., 2008. — 20 с. — укp.

4. Соловьев А.А. Французская модель административной юстиции: Монография / Кафедра «Административное и информационное право» Финансового университета при Правительстве Российской Федерации / Предисл. д.ю.н., проф. М.А. Лапиной. – М., 2014. – 242 с.

Сьоміна В.А. Досвід створення та функціонування адміністративної Юстиції у Франції та Німеччині//Державне будівництво та місцеве самоврядування. – 2002. - №4. – С.143-149.

5. Тарасова С. Административное развитие // Юридическая практика № 4, 23.11.2010. – 25с.

6. Яровая М.В. Особенности романской судебной системы (на примере Франции) // Вестник МГПУ. Журнал Московского городского педагогического университета. Серия «Юридические науки». – 2009. – № 2 (4). – С. 45.