Економічні науки, економіка підприємства

Кордубан А.С.

Студентка фінансово-економічного факультету

Полтавського національного технічного

університету ім. Ю.Кондратюка

Кулакова С.Ю.

К.е.н., старший викладач кафедри економіки підприємства

Полтавського національного технічного

університету ім. Ю.Кондратюка

м. Полтава, Україна

Власні джерела капітальних вкладень як основа відновлення основних засобів підприємства.
В умовах ринкових відносин підприємствам, для ефективного проведення виробничої діяльності, важливо мати в своєму користуванні якісні та нові засоби праці. Для цього їм потрібно не просто забезпечити виробничий процес всіма необхідними основними фондами, але й своєчасно їх оновлювати. Підприємства, які мають в своєму користуванні якісні та нові засоби праці безперечно «виграють» в інших підприємств, адже їх технічні можливості за рахунок кращої матеріально-технологічної бази більші.
Відновлення основних фондів – це безперервний процес їх відтворення шляхом придбання нових, реконструкції, технічного переозброєння, модернізації та капітального ремонту. Його основні цілі – відшкодування зношених основних фондів, збільшення маси основних фондів, забезпечення ними підприємств в відповідності з виробничою програмою і підтримання їх в робочому стані [2].
Процес відновлення, як і будь-яка діяльність, потребує матеріального забезпечення. Кошти спрямовані на відновлення основних фондів називаються капітальними вкладеннями.

Капітальні вкладення – це витрати на створення нових, реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних фондів. За допомогою капітальних вкладень здійснюється як просте, так і розширене відтворення основних фондів[3].

Згідно із законодавством джерелами капітальних вкладень можуть бути[1]:

-       власні фінансові ресурси (прибуток, що використовується на виробничий розвиток; нерозподілений прибуток; амортизаційні відрахування);

-       залучений капітал (акціонерний, пайовий, додатковий);

-       кошти, що отримуються від реалізації цінних паперів;

-       кошти державного і місцевих бюджетів;

-       кошти іноземних інвесторів;

-       позикові кошти (кошти від емісії облігацій або векселів, кредити банків, лізинговий кредит).

Перераховані джерела капітальних вкладень можна умовно розділити на власні, позикові та залучені. У наш час провідна роль у відновленні основних виробничих засобів належить саме власним джерелам фінансування, до яких відносяться амортизаційні відрахування та прибуток підприємства. Відновлення основних засобів за рахунок саме власних коштів називається самофінансуванням.

Самофінансування – це фінансова стратегія управління суб’єкта підприємницької діяльності власними доходами і надходженнями у грошовій формі відповідного цільового призначення з метою акумулювання капіталу, достатнього для фінансування розширеного відтворення [4]. Від інших джерел фінансування самофінансування вирізняється тим, що передбачає підвищення ролі власних фінансових ресурсів, насамперед чистого прибутку й амортизаційних відрахувань, у формуванні коштів спрямованих на відновлення основних фондів суб’єкта підприємницької діяльності.

Вирішальна роль у здійсненні процесу оновлення устаткування за рахунок власних коштів належить амортизаційним відрахуванням. Це пояснюється перевагою амортизаційних відрахувань порівняно з іншими джерелами інвестицій: за будь-якого фінансового стану підприємства амортизаційні відрахування мають місце і завжди залишаються у його розпорядженні. Амортизаційні відрахування виступають грошовим розміром вираження амортизації.

Амортизація – процес перенесення вартості основних фондів на вартість готової продукції з метою нагромадження коштів для повного їх відновлення [5].

Амортизаційні відрахування мають перевагу порівняно з іншими джерелами інвестицій - за будь-якого фінансового стану підприємства амортизаційні відрахування мають місце і завжди залишаються у його розпорядженні. Проте проблемою амортизаційних відрахувань є вироблення досконалого механізму нарахування амортизації, який забезпечить своєчасне оновлення основних фондів і одночасно дасть змогу тримати ціни на продукцію не вище за середньоринкові, адже собівартість продукції включає в себе і амортизаційні відрахування.

Ще одним джерелом власних коштів на відновлення основних фондів є прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства. 
Прибуток – частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства [5]. Напрями використання прибутку підприємства визначають ним самостійно. Прибуток може бути використаний як на просту заміну виробничих потужностей, так і на їх удосконалення та покращення.
Якщо амортизаційні кошти є у всіх підприємств, навіть у збиткових, то використання прибутку є можливим тільки у разі його наявності[4]. Більшість підприємств не отримують достатніх прибутків щоб виділяти з них кошти на інвестування у власні основні засоби. Виникає замкнутий круг: підприємства не розвиваються, адже виробництво залишається на сталому рівні, у результаті чого у них просто не має коштів для покращення власного становища. Це є досить великою проблемою, тож головним завданням зараз є розроблення нових способів фінансування основних засобів.
Прибуток і амортизацію ще називають внутрішніми джерелами відновлення основних фондів, і при правильному їх плануванні вони можуть повністю забезпечити процеси відновлення на підприємстві. Однак використання внутрішніх джерел відтворення основних засобів має і такі не-доліки: обмежений обсяг залучення, що веде за собою скорочення можли-востей розширення інвестиційної діяльності, та обмеження зовнішнього контролю за ефективністю використання власних інвестиційних ресурсів. 
Процес відновлення основних виробничих фондів безперечно є досить важливим для кожного підприємства. Саме їх стан є основою будь-якого виробництва і безпосередньо впливає на подальший результат діяльності підприємства.

Забезпечення високих темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе лише за умови інтенсифікації відтворення та покращення стану діючих основних фондів підприємств.

Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтримуванню належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншого – дають змогу збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації й витрат на обслуговування виробництва та його управління, підвищувати показники використання основних виробничих фондів підприємства.

Кожне підприємство в своїй діяльності повинно планувати процес використання та відтворення своїх основних фондів, розробляти нову політику яка дозволить їм залучати більше коштів на відновлення основних засобів виходячи з індивідуальних можливостей кожного підприємства. Лише тоді воно буде повністю забезпечене ними як кількісно, так і якісно, а вони, в свою чергу, будуть завжди знаходитись у робочому стані, що дасть змогу досягати головної мети будь-якого підприємства – отримання прибутку.

Література:

1.       Король В.А. Фінанси підприємств: навчальний посібник [Електронний ресурс] / В.А. Король. – Режим доступу: http://pulib.if.ua/book/55

2.       Васильєва, Н.А.Економіка підприємства: конспект лекцій / Н.А. Васильєва, Т.А. Матеуш, М.Г. Міронов. – М.: Юрайт, 2011. – 191 с.

3.       Азаренкова Г.М., Журавель Т.М., Михайленко Р.М. Фінанси підприємств.Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни.К.: Знання-Прес, 2009. – 299 с.

4.       Бачинський В.В. «Тезаврація прибутку як важливий напрямок самофінансування суб’єктів господарської діяльності».

5.       Сідун В.А., Пономарьова Ю.В. Економіка підприємства: Навчальний посібник: Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 356 с.