Коган Н.Ю.

Викладач кафедри маркетингу та управління і бізнесом

Уманський державний педагогічний Університет імені Павла Тичини, Україна

РОЗВИТОК РИНКУ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ В УКРАЇНІ

У сучасних умовах утвердження ринкових відносин в аграрній сфері України важливого значення набуває формування механізмів ефективного використання земельних ресурсів. Для України актуальним залишається перехід до цивілізованих принципів включення землі – обмеженого, особливого, економічного ресурсу в ринковий обіг на ринкових умовах і за ринковими цінами. Відсутність ринкових механізмів у сфері обігу земель, ускладнює налагодження взаємовигідних відносин між суб’єктами ринку, стримує розвиток аграрного сектору і поглиблює проблеми розвитку соціально-економічного розвитку села. Першочерговим залишається завдання формування ринку землі з позиції інстититуціонального напряму сучасної економічної теорії, враховуючи зростання значення чинників у здійсненні кардинальних ринкових перетворень.

Проблему обігу земельних ресурсів у ринковому аспекті, показує нелогічність виключення земельних ресурсі із ринкового обігу в умовах глибоких ринкових трансформацій, необхідність більш ефективного використання земель сільського господарського призначення на ринкових конкурентних засадах, що зумовлено постійно зростаючою роллю аграрного сектора економіки України у глобальному вимірі для вирішення гострих проблем продовольчої безпеки більшості країн.

В Україні цивілізаційний процес розвитку ринкових форм господарювання від більш простих їх видів і модифікацій до розвиненіших, як і в більшості постсоціалістичних і пострадянських країн був призупинений невдалими експериментами, особливо у сфері земельних відносин.

Розглядаючи існуючі форми обігу земель сільськогосподарського призначення, як процесу реальної зміни суб’єктів правових економічних відносин щодо володіння, користування, розпорядження ними, можемо визначити такі основні форми, об’єднанні за певними принципами, нормами та реальною наповнюваність відповідним змістом, а саме: ринкові; частково – ринкові; неринкові.

Ринкові (на основі приватної власності) або неринкові ( на основі державної власності) форми землеволодіння та землекористування в аграрному секторі економіки формують певну економічну культуру агрогосподарювання, як відповідний спосіб економічного мислення й поведінки. Попередні інституціональні форми господарювання ще тривалий час залишаються у стереотипах економічної поведінки суб’єктів господарювання і викликають низку суперечностей. Однією із найсуттєвіших суперечностей сучасного землеволодіння та землекористування в Україні є невідповідність його попередніх зрівняльних форм та економічно-ефективних форм, що базуються на приватній власності.

Розвиток і підтримка державою інституту приватної власності на землю, сприяння формуванню ефективного земельного власника, насамперед у сфері малого та середнього агробізнесу, є чи не єдиним шляхом закріплення працездатного населення у селах.

В умовах проведення ринкових трансформацій у галузях національного господарства практичне виключення зі сфери ринкового обігу одного з основних економічних ресурсів України - сільськогосподарських земель - гальмує просування економіки країни на шляху ринкових трансформацій, створення ефективнішої її системи. Виключення цього важливого ресурсу з реального ринкового обігу, інституціональна незавершеність процесів формування приватної власності на землю, як невід’ємної та обов’язкової умови суттєво зменшує можливості України посісти відповідне місце серед провідних аграрних держав світу. Україна не може набути конкурентних переваг на світових агропродовольчих та агровиробничих ринках без підвищення рівня привабливості земельного економічного ресурсу,як об’єкта вигідної підприємницької діяльності, сфери прибуткового інвестування. Значної за обсягами і значенням нерухомої власності.

З метою забезпечення соціально-справедливих та економічно ефективних ринкових форм обігу земельних ресурсів держава має сприяти посиленню функцій у забезпеченні конкурентних засад та протидії монополізму і монополії на ринку земель.Взаємодія державних і громадських організацій має відбуватися через розробку, прийняття та впровадження відповідних законодавчих актів, інноваційних і розроблених громадськими структурами.

Література:

1. Земельний кодекс України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.zemelniy.org.ua/

2. Лавейкійн М.І. Реєстрація землі в системі управління земельними ресурсами. – К.: РВПС України НАН України, 2002

3. Лавейкін М.І. Земельній реформі на Львівщині – десять років // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Перспективи розвитку аграрних реформ: Випуск XХV / НАН України. Інститут регіональних досліджень; Редкол.: відповідальний редактор академік НАН України М.І. Долішній – Львів, 2001. – С. 61-71.