Экономические науки/15.Государственное регулирование экономики

Столбова А.С.

студентка І курсу Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, Україна

Роль держави в розвитку туризму

Система державного управління завжди знаходить відображення в способах і ступенях втручання властей в розвиток туризму. Однією із особливостей, характерної для централізованої економіки, є тотальний контроль за всіма аспектами індустрії. До них відносяться: вироблення політики і планування, будівництво і експлуатація туристичної інфраструктури, організація туристичного розвитку. З моменту розпаду “Радянської імперії” схожий контроль існує лише в декількох країнах, хоча і там в більшості випадків від державного управління економікою мало що залишилось. Наприклад, Китай, Куба і В’єтнам визнали необхідність приватної власності і приватних інвестицій в сфері туризму. Китай, економіка якого офіційно вважається плановою, співпрацює з представниками американського готельного бізнесу, разом з ними розвиває готельні мережі в найпопулярніших серед подорожуючих районах країни і погоджується приймати туристів, приїжджаючих по індивідуальним програмах, складеними західними туроператорами.

Система управління є далеко не єдиним фактором, який визначає ступінь державного впливу. Якщо країна отримує надходження до бюджету в основному за рахунок туризму, державне регулювання буде більш масштабним. Зокрема, в Іспанії діє Міністерство торгівлі і туризму, в Ірландії – Міністерство туризму, транспорту і зв’язку, в ПАР – Міністерство екології і туризму, в Кенії - Міністерство туризму і природи. В зазначених країнах туризм як сектор економіки є об’єктом урядової політики і планування[2].

В країнах, де туризм відіграє значну роль в економіці порівняно нещодавно, і де його стрімкий розвиток приніс деякі проблеми, урядове втручання в цю сферу більш помітне, ніж в країнах, в яких туризм тільки починає набирати хід і розвивається поступово протягом тривалого часу. Наприклад, влада Маврикії визнала, що необхідно взяти під контроль таку основну галузь як будівництво готелів, тому що без розвитку таких об’єктів острів позбудеться своєї чарівності і потік туристів ,який різко збільшився на початку 1980-х років може різко зменшитися. А уряд Туніса, ще на ранніх етапах становлення своїх курортів, почав врегульовувати питання, які пов’язані з будівництвом об’єктів туристичної інфраструктури. На жаль, прагнення до швидкого збагачення призводить до ігнорування довгострокових інтересів держави, і, якщо уряд залишається в стороні, з часом кількість туристів зменшується, так як люди починають шукати більш привабливі місця[2].

Разом з тим, багатьом країнам, щоб залучити туристів, не вистачає якісної інфраструктури, і тут без допомоги місцевої і центральної влади не обійтись. Для того щоб приватний сектор почав вкладати кошти в будівництво готелів, ресторанів, розважальних центрів, атракціонів та інших об’єктів, які можуть привабити туристів, державний сектор повинен надати необхідні комунальні послуги, якісні автомобільні і залізничні дороги, причали, аеропорти і т.д.

Стосовно країн, які розвиваються, то тут є багато додаткових причин для участі органів влади в фінансуванні туризму – приватні структури бояться інвестувати ненадійні проекти, тому що надають перевагу концентрувати ресурси в країнах з постійним рівнем попиту. В таких випадках державі потрібно або допомагати потенційним працедавцям (видавати кредити чи субсидії на будівництво готелів), або самій будувати і використовувати об’єкти туристичної інфраструктури, які зацікавлять туристів. В приватному секторі все-таки вкладають капітали (в основному це компанії із країн,звідки їдуть туристи), більша частина прибутку вивозиться за кордон і не приносить ніякої користі місцевій економіці. Найгірше всього, що підприємці намагаються як можна швидше повернути вкладені гроші, а стабільний поступовий розвиток, вигідний державі, їх зовсім не цікавить.

Держава повинна виступити координатором в розвитку туристичної інфраструктури. Найголовніше - це знайти баланс між попитом і пропозицією, а також забезпечити доступ до необхідних об’єктів в потрібному місці в потрібний час і гарантувати їх належну якість.

Туризм розвивається по законам ринку, тому якщо держава самоусунуться від контролю за процесом, індустрія опиниться в руках різних величезних компаній. Навіть в країнах з ліберальною економікою існує антимонопольне законодавство, яке захищає споживачів від таких зловживань як незаконне обмеження торгівлі і завищені ціни.

В багатьох країнах уряд фінансує спеціальні організації і створює національні парки, покликані охороняти об’єкти, яким загрожує зникнення.

Тому держава повинна також піклуватися про збереження національної спадщини. Об’єкти, що представляють історичну чи архітектурну цінність, особливо ті, що значаться в списку ЮНЕСКО і мають міжнародне значення, необхідно зберегти для нащадків, враховуючи їх значення для всього людства[1].

Спосіб впливу державної влади на розвиток туризму ґрунтується на тому, що держава повинна регулювати і контролювати всі сектори туристичної галузі, виробляти стратегічні плани розвитку туристичної індустрії в країні і надавати допомогу, у тому числі і фінансову, представляти країну і рекламувати її туристичний продукт як на зовнішньому так і на внутрішньому ринку.

Література:

1. Папирян Г.А. Экономика туризма [Електронний ресурс] / Г.А. Папирян. - М: Финансы и статистика, 2000. – 208 с. – Режим доступу: http://tourlib.net/books_tourism/EkonTur6.htm

2. Холловей Дж.К.,Тейлор Н. Туристический бізнес: Пер. С 7-го англ. изд / Дж.К. Холловей, Н. Тейлор. - К.: Знання, 2007.-798 с. – С. 37 – 78.