К.е.н. Антонова О. В., Герасименко В. С.

Харківський торгівельно-економічний інститут КНТЕУ

ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТКУ МИТНОЇ СПРАВИ В УКРАЇНІ

Митний інститут як державний правовий елемент існував ще у V—VII ст. до н.е. в містах Ольвія, Херсонес, інших містах Причорномор'я та державі скіфів. У договорі київського князя Олега з імператором Візантії у 911 р. обумовлювалися митні питання між двома державами. Уже на той час у київських слов'ян, як норма звичайного права, існувало правило збирати мито, тобто податок за провезення товарів не тільки іноземних, але й з одного міста до іншого. Таким чином, Київська Русь уже тоді проводила власну митну політику, мала встановлені розміри митних податків (прообраз тарифів) на товари, що привозилися з різних країн, а її торгові люди (купці) сплачували митні податки в інших країнах товаром чи золотом. Тому на час написання найстарішого відомого збірника норм давньоруського права «Руська правда» Ярослава Мудрого (1016 р.) терміни «митник», «мит», «митниця» були добре відомі і слов'янам і іншим народам, що підтримували торговельні відносини з Київською державою.

Свій відбиток на митну справу залишила і монголо-татарська навала. Право на збирання податків ханська адміністрація надавала одноразово із спеціальним знаком — тамгой, клеймом. Це тюркське слово надовго ввійшло в нашу термінологію. Термін «тамжіння» — накладання тамги, як свідоцтво факту зібраного податку, надовго витіснило поняття «збирання мита». Замість «митника» з'явився «таможник», «таможеник». Різні системи митних зборів існували на українських землях, які перебували під Литвою, Польщею, Австро-Угорщиною. Відомо, що на той час митниками стягувалося прикордонне мито, яке називалося «цло».

Систему митної справи мала козацько-гетьманська Україна. Керівництво збиранням прикордонного мита: евеки (вивізне) та інфуки (ввізне) мито — за часи Богдана Хмельницького покладалося на Державний скарб, як тоді називалася фінансово-банківська служба України. У гетьманському універсалі 1654р. визначалися розміри митних платежів за товари, що ввозились в Україну. Митні порядки були встановлені і на Запорізькій Січі, яка вела активну торгівлю з Туреччиною, Кримом, Литвою, Польщею і Росією та контролювала вигідну частину відомого водного торговельного шляху «з варяг у греки».

Період 1790—1820 рр. позначився впливом на митну політику Росії європейських держав. З метою тиску на Францію, де відбувалися революційні події, Росія, Англія, Австрія і Німеччина узгодили свою торговельну і митну політику щодо експорту та імпорту товарів у цю державу. Закон «Організація митного управління з європейської торгівлі» від 25 жовтня 1811 р. став основою для становлення єдиного централізованого митного відомства. Його створення було викликане об'єктивною необхідністю — встановити тверді й однакові правила митного влаштування руху торгівлі на всій території Російської імперії. Починаючи з 1811 р. вся територія поділялася на митні округи, а з 1913 р. — митні дільниці. До складу митних округів входили всі митниці, митні застави, перехідні пункти, що були розташовані на території округів. Кількість округів змінювалася: Новий Митний статут, прийнятий 1819 р., посилив діяльність митної варти та вніс уточнення щодо поняття контрабанди: під контрабандою розумілося не тільки провезення, пронесення товару поза митницею, але й неподання відомостей власниками товару в митних заявах чи вантажних документах.

Так митна система розпочала боротьбу із самим поширеним нині видом контрабанди — незаявленням товару або заявлениям не своїм найменуванням. Митний статут 1857 р. удосконалював структури митних установ. Митниці і митні застави створювалися на зовнішніх сухопутному і морському кордонах імперії та царства Польського, а також по кордону з Фінляндією. На забезпечення виконання положень Митного тарифу 1891 р. У 1892 р. було прийнято новий Митний статут, який значно розвинув законодавство про контрабанду. Після лютневої революції 1917 p. митні установи колишньої Російської імперії залишилися у віданні Департаменту митних зборів Міністерства фінансів Тимчасового уряду. Постановою від 28 лютого 1917р. всім чиновникам відомства пропонувалося «негайно поновити поточну роботу в установах Міністерства фінансів».

Система управління митною справою поступово спрощувалася, і те, що фактично утворилося у 30-х pp., з несуттєвими змінами було закріплено в Митному кодексі СРСР 1964 p. і зберігалося до середини 80-х pp.

У період зовнішньополітичної реформи 1986—1991 pp. почався новий етап розвитку митної системи, орієнтований на демократичний режим і вільний ринок. Логічним завершенням цього періоду стало прийняття 1991 p. нового Митного кодексу СРСР і Закону СРСР про Митний тариф. 25 червня 1991 p. Верховна Рада прийняла Закон України «Про митну справу в Україні», який проголосив, що Україна як суверенна держава самостійно створює власну митну систему і здійснює митну справу.

12 грудня 1991 p. Верховною Радою України було прийнято Постанову про створення Державного митного комітету України як центрального митного органу України та перший Митний кодекс України. 29 листопада 1996 р. було створено Державноу митну службу України.

Сьогодні митна справа в Україні діє на основі оновленого Митного кодексу та Митного тарифу, що стало важливим кроком уперед до реформування митної системи Української держави, сприятиме лібералізації зовнішньоекономічних стосунків та приведе норми митного законодавства України у відповідність до вимог Світової організації торгівлі.