Студентка гр.МФК-14 Підгорна О. С.,

науковий керівник : д.е.н., проф. Бардаш С. В.

Харківський торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Сучасні підходи до формування політики управління позичковим капіталом підприємства

Анотація. У статті розглянуто політика формування структури капіталу як складова частина загальної політики управління прибутком підприємства, що полягає в забезпечені такого поєднання використання власного і позикового капіталу, яке оптимізує співвідношення рівня фінансової рентабельності і рівня фінансових ризиків відповідно до вибраних критеріїв управління прибутком.

Ключові слова: прибутковість, ліквідність, платоспроможність, структура капіталу, позичковий капітал, власний капітал, фінансова стійкість.

Постановка проблеми. Підприємство, що використовує позиковий капітал має більш високий фінансовий потенціал свого розвитку і можливості приросту фінансової рентабельності діяльності, однак в більшій мірі генерує фінансовий ризик і загрозу банкрутства.

Політика формування структури капіталу являє собою складову частину загальної політики управління прибутком підприємства, що полягає в забезпечені такого поєднання використання власного і позикового капіталу, яке оптимізує співвідношення рівня фінансової рентабельності і рівня фінансових ризиків відповідно до вибраних критеріїв управління прибутком.

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні необхідності керування структурою капіталу підприємства та розробці методичних рекомендацій, спрямованих на оптимізацію співвідношення власних і позикових фінансових коштів, що використовуються товариством.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Велика кількість авторів присвятила цьому питанню багато уваги. Дослідження проблем управління капіталом підприємства простежується у працях багатьох вітчизняних науковців, зокрема Бланк І. А., Воробйов Ю. М., Кожанова Є. П., Коюда В. О., Павловський О. В.

Викладення основного матеріалу. Структура капіталу являє собою співвідношення власних і позикових фінансових засобів, використовуваних підприємством у процесі своєї господарської діяльності. Від структури використовуваного підприємством капіталу залежать умови формування прибутку будь-якого підприємства.

Структура капіталу впливає на коефіцієнт рентабельності активів і власного капіталу, тобто на рівень економічної й фінансової рентабельності підприємства, визначає систему коефіцієнтів фінансової стійкості й платоспроможності, тобто рівень основних фінансових ризиків, і в остаточному підсумку формує співвідношення ступеня прибутковості й ризику в процесі розвитку підприємства. Вона визначає багато аспектів не тільки фінансової, але й операційної й інвестиційної діяльності підприємства, впливає на кінцеві результати діяльності. [1]

При формуванні структури капіталу слід приділяти увагу особливостям кожної з його складових частин.

Основні позитивні особливості власного капіталу наступні [2]:

1. простота залучення, тому що рішення, пов’язані зі збільшенням власного капіталу, особливо за рахунок внутрішніх джерел його формування, приймаються власниками й менеджерами підприємства без необхідності одержання згоди від інших господарюючих суб'єктів;

2. висока здатність утворення прибутку в усіх сферах діяльності, тому що при його використанні непотрібна сплата позичкового відсотка у всіх його формах;

3. забезпечення фінансової стійкості розвитку підприємства, його платоспроможності в довгостроковому періоді, а відповідно й зниження ризику банкрутства.

Разом з тим власному капіталу властиві й недоліки. Розглянемо їх:

1. обмеженість обсягу залучення, а отже, і можливостей істотного розширення операційної й інвестиційної діяльності підприємства в періоди сприятливої кон'юнктури ринку на окремих етапах його життєвого циклу;

2. висока вартість у порівнянні з альтернативними позиковими джерелами формування капіталу;

3. не використовується можливість приросту коефіцієнта рентабельності власного капіталу за рахунок ефекту фінансового левериджу, тому що без залучення позикового капіталу не можливо забезпечити перевищення коефіцієнта фінансової рентабельності діяльності підприємства над економічною.

Тобто, підприємство, що використовує тільки власний капітал, має найвищу фінансову стійкість. Його коефіцієнт автономії дорівнює одиниці. Однак існує обмеженість темпів свого розвитку, тому що не має можливості забезпечити формування необхідного додаткового обсягу активів у періоди сприятливої кон'юнктури ринку, не використовує фінансові можливості приросту прибутку на вкладений капітал, тобто не отримує ефект фінансового левериджу.

До позитивних характеристик позикового капіталу належать [3]:

1. досить широкі можливості залучення, особливо при високому кредитному рейтингу підприємства, наявність застави або гарантії поручителя;

2. забезпечення росту фінансового потенціалу підприємства при необхідності істотного розширення його активів і зростання темпів росту обсягу його господарської діяльності;

3. низька вартість, порівняно із власним капіталом, за рахунок забезпечення ефекту "налогового щита", тобто вилучення витрат по його обслуговуванню з оподаткованої бази при сплаті податку на прибуток.

4. здатність генерувати приріст фінансової рентабельності, а саме коефіцієнта рентабельності власного капіталу, за рахунок ефекту фінансового левериджу.

Разом з тим використання позикового капіталу має наступні недоліки:

- використання цього капіталу генерує найбільш небезпечні фінансові ризики в господарській діяльності підприємства – ризик зниження фінансової стійкості й втрати платоспроможності. Рівень цих ризиків зростає пропорційно росту питомої ваги використання позикового капіталу;

- активи, сформовані за рахунок позикового капіталу, дають меншу норму прибутку, яка знижується на суму позикового відсотку у всіх його формах: відсотка за банківський кредит; лізингової ставки; купонного відсотка по облігаціях; вексельного відсотка за товарний кредит і т.п.;

- залежність вартості позикового капіталу від коливань кон'юнктури фінансового ринку. У ряді випадків при зниженні середньої ставки позикового відсотку на ринку використання раніше отриманих кредитів, особливо на довгостроковій основі, стає підприємству невигідним у зв'язку з наявністю більш дешевих альтернативних джерел кредитних ресурсів.

- відносна складність процедури залучення, особливо в великих розмірах, тому що надання кредитних ресурсів залежить від рішення інших господарюючих суб’єктів - кредиторів, вимагає в ряді випадків відповідних сторонніх гарантій або застави, при цьому гарантії страхових компаній, банків або інших господарюючих суб’єктів надаються, як правило, на платній основі.

Таким чином, підприємство, що використовує позиковий капітал, має більш високий фінансовий потенціал свого розвитку за рахунок формування додаткового обсягу активів і можливості приросту фінансової рентабельності діяльності за рахунок використання ефекту фінансового левериджу, однак у більшій мірі генерує фінансовий ризик і погрозу банкрутства, що зростають у міру збільшення питомої ваги позикових засобів у загальній сумі використовуваного капіталу.

Не існує в практиці єдиних норм ефективного співвідношення власного й позикового капіталу не тільки для однотипних підприємств, але навіть і для одного підприємства на різних стадіях його розвитку, при різній кон'юнктурі товарного й фінансового ринків. Однак існує ряд об'єктивних і суб'єктивних факторів, облік яких дозволяє цілеспрямовано формувати структуру капіталу, забезпечуючи умови найбільш ефективного його використання на кожному конкретному підприємстві.

Процес управління залученням капіталу ґрунтується на певній потребі в ньому в плановому періоді, розрахунку необхідного його приросту й сформованого показника цільової структури капіталу. У зв'язку зі специфікою джерел формування фінансових засобів, керування залученням капіталу на підприємство здійснюється в розрізі двох напрямках: керування залученням власного капіталу і керування залученням позичкового капіталу.

Управління залученням власного капіталу за рахунок внутрішніх джерел здійснюється в процесі розподілу прибутку шляхом встановлення рівня капіталізації. Амортизаційні відрахування являють собою частину, що вивільнилася з вартості позаоборотних активів у процесі їхнього кругообігу, тобто не є джерелом приросту власного капіталу.

Управління залученням власного капіталу за рахунок зовнішніх джерел здійснюється шляхом розробки емісійної політики або плану залучення додаткового пайового капіталу. [4].

Керування залученням позичкового капіталу за рахунок внутрішніх джерел зводиться в основному до прогнозування приросту суми внутрішньої кредиторської заборгованості нетоварного характеру. Такий прогноз необхідний для уточнення потреби в позичковому капіталі, приваблюваному із зовнішніх джерел. Прогноз приросту внутрішньої кредиторської заборгованості ґрунтується на планованому прирості обсягу виробництва й реалізації продукції.

Керування залученням позичкового капіталу за рахунок зовнішніх джерел здійснюється в розрізі окремих видів цих джерел. До числа основних видів цих джерел відносяться: банківський кредит; товарний (комерційний) кредит; емісія облігацій.

Проведений аналіз структури капіталу товариства з обмеженою відповідальністю виявив ряд недоліків, що є у фінансовій діяльності. До них слід віднести зниження рівня доходності і нерівність структури капіталу, оскільки практично не використовується позиковий капітал. Тобто, резерви підвищення ефективності роботи слід шукати в обґрунтованому формуванні структури капіталу.

Пропорційне відношення власних та позичкових коштів повинно бути таким, щоб оптимізувати співвідношення рівня економічної рентабельності активів і рівня ризиків відповідно до обраного критерію оптимальності. При цьому необхідно враховувати цілу низку суб’єктивних та об’єктивних факторів, які безпосередньо впливають на структуру капіталу, такі як:

- галузеві особливості діяльності підприємства;

- стадія життєвого циклу фірми;

- відношення кредиторів до підприємства;

- кон’юнктура товарного ринку;

- кон’юнктура фінансового ринку;

- рівень рентабельності операційної діяльності підприємства;

- рівень оподаткування прибутку;

- коефіцієнт операційного левериджу.

Тобто, управління структурою капіталу – необхідний та нелегкий процес, а її оптимізація є однією з найбільш важливих задач, які вирішуються у процесі управління фінансовою стійкістю і прибутковістю підприємства.

Оскільки структура капіталу здійснює безпосередній вплив на кінцеві результати діяльності підприємства, необхідно враховувати всі особливості як власного, так і позикового капіталу.

Так, перевагами власного капіталу є:

- простота залучення, оскільки рішення, пов’язані зі збільшенням власного капіталу приймаються власниками і менеджерами підприємства без необхідності отримання згоди інших господарюючих суб’єктів;

- більш висока здатність утворення прибутку в усіх сферах діяльності, так як при його використанні не потрібна сплата позикового відсотка у всіх його формах;

- забезпечення фінансової стійкості розвитку підприємства та платоспроможності у довгостроковій перспективі, а відповідно зниження ризику банкрутства підприємства.

Серед недоліків власного капіталу можна відмітити такі:

- обмеженість обсягу залучення, а отже, і можливостей істотного розширення операційної і інвестиційної діяльності при сприятливій конкуренції ринку;

- висока вартість у порівнянні з альтернативними позиковими джерелами;

- невикористана можливість приросту рентабельності власного капіталу за рахунок ефекту фінансового левериджу.

Позиковий капітал характеризується наступними позитивними особливостями:

- досить широкі можливості залучення, особливо при високому кредитному рейтингу підприємства;

- забезпечення зростання фінансового потенціалу підприємства при необхідності істотного розширення його активів і зростання обсягу господарської діяльності;

- більш низька вартість в порівнянні з власним капіталом;

- здатність створювати приріст фінансової рентабельності активів за рахунок ефекту фінансового левериджу.

У той же час негативними моментами позичок є:

- активи, сформовані за рахунок позикового капіталу, дають меншу норми прибутку, яка знижується на суму позикового відсотка, що виплачується в усіх його формах;

- існує небезпека появи фінансових ризиків в господарській діяльності зниження фінансової стійкості, платоспроможності, банкротства підприємства при значному використанні;

- висока залежність вартості позичок від коливань кон’юнктури фінансового ринку;

- складність процедури залучення у великих масштабах у сучасних умовах.

Таким чином, підприємства, які використовують позикові кошти, мають більш високий фінансовий потенціал розвитку за рахунок формування додаткового обсягу активів, але при цьому існує підвищений ризик, загроза банкрутства. Задачею управління структурою капіталу - є забезпечення її оптимізації.

Висновки. Таким чином, формування прибутку будь-якого підприємства в значній мірі залежить від структури капіталу, який він використовує. Структура капіталу являє собою співвідношення власних і позичкових фінансових засобів, використовуваних підприємством у процесі своєї господарської діяльності.

Політика керування структурою капіталу на підприємстві зводиться до двох основних напрямків: встановленню оптимальних для даного підприємства пропорцій використання власного й позичкового капіталу; забезпеченню залучення на підприємство необхідних видів й обсягів капіталу для досягнення розрахункових показників його структури.

Література:

1. Кручок С. І. Оцінка фінансового стану підприємства // Фінанси України. 2002. - № 8. - С. 40 – 48.

2. Качмарик Я. Д., Худкий Р. І. Ефективність формування фінансових ресурсів підприємств // Фінанси України. 2007. - № 10. - С. 138 – 144.

3. Свєшникова М. С. Стратегія управління фінансовою стійкістю підприємства // Фінанси України. 2007. - № 11. С. 148 – 152.

4. Шерстюк О. В.. Оцінка ліквідності та платоспроможності при аналізі інвестиційної привабливості підприємства // Вісник Київського національного торгово-економічного університету. - 2002. - №5. - С.68-74.