Аспірант кафедри «Менеджмент організації», Костенко С.В.
Київський національний університет будівництва і
архітектури, Україна
Інструменти
процесу фінансування проектів
реконструкції
і реставрації
Фінансування проектів
реконструкції та реставрації в Україні стоїть окремим питанням в сфері
збереження об’єктів культурної спадщини. Потреби у фінансуванні зростають,
проте шляхи вирішення головного питання: «Як залучити інвесторів на
взаємовигідних умовах?» не вирішено й досі.
Інструментарій фінансування будівельних проектів є різноманітним.
Найбільш уживаними є ФФБ, опціонно-облігаційна схема, кредитний механізм. Та
враховуючи усі «ЗА» та «ПРОТИ», реалізація проектів, що потребують якнайшвидшого вирішення та
використання якомога менше державних коштів, все більше прихильників
з'являється у такої форми співпраці між державою та приватним сектором як
державно –приватне партнерство(ДПП)[2].
Незважаючи на те, що на законодавчому рівні ДПП ще з 2010 року
регулюється ЗУ «Про державно-приватне партнерство» №2404-VΙ від
01.07.2010р., на практиці повноцінного функціонування механізму
державно-приватного партнерства немає[3].
Не дивлячись на те, що ДПП є
доволі новим явищем, воно має усі шанси стати інституціональним інструментом
оновлення інфраструктури держави на основі
об'єднання активів держави з інвестиційними, управлінськими ресурсами
приватного сектору.
Проблема фінансування проектів
реставрації та реконструкції в даному випадку, стоїть особливо гостро, та
потребує значних фінансових вкладень та застосування новітніх технологій. Що
держава в умовах кризи самостійно забезпечити не здатна. Відповідно, основною мотивацією держави для реалізації
проектів на умовах державно-приватного партнерства є обмеження бюджетних
ресурсів, а також відсутність достатнього досвіду держави ефективного
управління об’єктами громадської інфраструктури в ринкових умовах [5].
Найпоширенішою формою співпраці
держави та бізнесу-концесія. Регулювання відносин концесії державного та
комунального майна здійснюється Законами України «Про концесії». Концесія - це надання уповноваженим органом виконавчої
влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на
платній строковій основі юридичній або фізичній особі права на створення та
(або) управління об’єкта концесії, за умови взяття концесіонером на себе
зобов’язань зі створення та (або) управління об’єктом концесії, майнової
відповідальності та можливого підприємницького ризику.
Відмінною рисою концесії є те, що
держава як одна зі сторін концесії володіє монопольним правом на певні ресурси
або заняття певною діяльністю [4].
Що стосується практики
впровадження державно-приватного партнерства в
Україні, слід визнати, що вона
знаходиться на досить ранній стадії становлення. Взаємодія влади і бізнесу
сьогодні гальмується через відсутність повної законодавчої бази, яка
легітимізує державно-приватне партнерство, через непослідовність рішень,
нестачу фінансових стимулів для приватного партнера брати участь у проекті.
Таким чином, сьогодні існує багато проблем, які перешкоджають розвитку
державно-приватного партнерства у Україні, основними з яких є:
1). Відсутність досвідчених
кадрів, які могли б рухати державно-приватне партнерство - як з боку бізнесу,
так і держави.
2). Відсутність проектів,
привабливих і таких, що відповідають вимогам банків (bankable projects).
3). Неготовність приватного
сектору: невелика кількість приватних операторів
у вкрай невеликій кількості
секторів. Сприйняття в середовищі українського бізнесу державно-приватного
партнерства і концесій як проектів із украй високими ризиками й низькою
прибутковістю, невизначеністю щодо майбутніх умов.
4). Неготовність органів влади до
партнерських відносин і реалізації проектів
державно-приватного партнерства.
5). Прогалини й обмеження
законодавства (зокрема, концесійного) і недолік
правозастосовної практики.
6). Недостатня регіональна
активність в ініціюванні проектів, так їх виконанні.
7). Неготовність інвестувати в
довгострокові проекти й ін.
З іншого боку, не можна не
відмітити, що процес популяризації ідеї державно-
приватного партнерства в Україні
набирає силу. Прикладом цього є організація ряду семінарів з підвищення
кваліфікації держслужбовців з проблеми державно-приватного партнерства тощо.
Для запровадження міжнародного досвіду іноземні консультанти все частіше
запрошуються до моделювання значних проектів, замовником яких виступає держава
і місцеві громади.
Ідеї державно-приватного
партнерства активно обговорюються в пресі та серед громадськості. Важливо, щоб
успіх перших проектів державно-приватного
партнерства каталізував процес масового впровадження передових форм партнерства
української держави з приватним бізнесом [1].
Висновки. Таким чином, враховуючи, що різноманітність видів, форм
і сфер застосування державно-приватного партнерства роблять його універсальним
механізмом для запровадження перспективних проектів реконструкції та
реставрації.
Література