Проценко І.С., Копотун М. А.,
наук. керівник: асистент кафедри економіки Безручко О.О.
Кременчуцький національний університет імені
Михайла Остроградського, Україна
Гендерні проблеми на ринку праці
України
Протягом останніх років в Україні однією з
гострих проблем залишається безробіття серед працездатного населення, переважну
більшість якого становлять жінки. На початок поточного року серед офіційно
зареєстрованих безробітних абсолютну більшість становили жінки – 68,3 %. [1]
Особливості
соціально-трудових відносин, які склались в Україні внаслідок соціальної
нерівності, конкуренції та перенасичення ринку праці робочою силою вплинули на
те, що жінка на ринку праці – категорія багаточисельна. З точки зору
законодавства жінки й чоловіки мають у сфері праці однакові права, що на
національному рівні закріплено у Конституції України, а також у
нормативно-правових актах (наприклад, у Законі України «Про забезпечення рівних
прав та можливостей жінок і чоловіків»).
На міжнародному рівні Україна
є учасницею Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW)
та Факультативного протоколу до неї. Україна також ратифікувала всі основні
конвенції Міжнародної організації праці, зокрема Конвенцію про рівне
винагородження (№ 100) і Конвенцію про дискримінацію в галузі праці та занять
(№ 111), а також Конвенцію про працівників із сімейними обов’язками (№ 156).
Однак, жінки через складні і
різноманітні соціальні функції, навантаження, які зумовлені материнством,
об’єктивно є категорією менш конкурентоспроможною на ринку праці. На жінок лягає подвійний
тягар: оплачувана робота (наприклад, робота за винагородження поза межами
домогосподарства) і репродуктивна
робота (обов’язки з
догляду за дитиною та ведення домашнього господарства), у найскладнішому
становищі на ринку праці знаходяться жінки, які мають малолітніх дітей,
дітей-інвалідів, самотні матері, випускниці освітніх закладів, дружини
військовослужбовців, що живть і працюють у військових містечках [2].
Серед загальної потреби підприємств у
працівниках 80,3 % становлять робочі місця для чоловіків. Відбувається
перетікання жіночої робочої сили в низькооплачувані галузі економіки, на
безперспективні підприємства.
Відмінності між становищем чоловіків і жінок
на ринку праці спостерігаються й у рівні її оплати. У середньому жінки
заробляють лише 74,2 % заробітків чоловіків. Якщо зважити ці показники
щодо середньої тривалості робочого часу, різниця вийде менш разючою: почасова
оплата праці жінок становить 80,8 % порівняно з оплатою праці чоловіків. Із
зростанням рівня освіти неухильно зменшуються ґендерні відмінності в оплаті
праці. Ця тенденція діє з неминучістю закону і проявляється при переході до
будь-якого вищого рівня освіти як у загальних заробітках, так і, особливо, у
погодинних.
При тому, що серед
усіх працюючих з вищою освітою жінки складають 56%, їхнє кар'єрне і професійне
просування обмежене, так само як і участь у прийнятті державних політичних
рішень. Серед звільнених працівників кількість жінок майже удвічі переважає
кількість чоловіків.
В Україні помітна
професійна сегрегація – як вертикальна, так і горизонтальна. Жінки надмірно
представлені у легкій промисловості, харчовій промисловості, охороні здоров’я,
туризмі та сфері соціальних послуг, причому зазвичай це характерно для низькокваліфікованих
професій та професій загального обслуговування. Переважна більшість жінок
продовжує працювати у «непрестижних» сферах, з низькою зарплатою, шкідливих для
здоров’я ділянках. Непрестижні робочі місця, маломеханізована фізична праця,
важкі її умови часто є для жінки єдиною можливістю мати підвищену платню,
додаткову відпустку, гнучкий графік праці та інші «пільги» [3]
Отже, гендерна дискримінація
може мати місце на будь-якій стадії розвитку трудових правовідносин, зокрема:
при прийнятті на роботу; при встановленні умов трудового договору, особливо,
оплати праці; при виплаті премій; при звільненні та в інших випадках.
У разі подальшого ігнорування гендерних
диспропорцій, наявних у системі органів влади та на ринку праці України, слід
чекати зростання гендерного розриву в розмірах доходів між жінками і чоловіками
та прискорення фемінізації бідності в державі.
Таким чином, у
нашій країні переважна більшість жінок зіткнулася з проблемами щодо
працевлаштування в різних сферах економічної діяльності. Розв’язання
гендерних проблем на вітчизняному ринку праці полягає в створенні умов, за яких
і жінки, і чоловіки могли б брати рівну участь у суспільно-політичному житті,
забезпеченні рівності в доступі до гідної праці та скороченні гендерного
розриву в рівні доходів населення шляхом викорінення фактів прямої
дискримінації, подолання стереотипів існування «жіночих» і «чоловічих»
професій, обмежуючи законами поведінку роботодавців з моменту подачі оголошення
про вакансії, забезпеченні можливостей гармонійного поєднання зайнятості на
ринку праці та в домашньому господарстві шляхом розвитку та підвищення якості
роботи побутової інфраструктури, мережі дитячих дошкільних закладів, економічно заохочення чоловіків
до занять дітьми і домашнім господарством, реалізація програм підтримки
жіночого підприємництва, професійної підготовки і перепідготовки жінок.
Література:
1. Постанова ВРУ про Рекомендації парламентських слухань «Становище жінок в Україні: реалії та перспективи» від 27.06.2007 № 1241-V [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1241-v
2. Запорізький обласний центр зайнятості. Проблеми жіночої зайнятості на ринку праці та шляхи їх вирішення [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dcz.gov.ua/control/publish/printable_article?art_id=29983. Рудік О.М. Вирішення проблеми гендерного розриву в рівні заробітної плати: досвід ЄС [Електронний ресурс] / О.М. Рудік. // Публічне адміністрування: теорія та практика. – 2013. – Вип. 2. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Patp_2013_2_2.pdf