Науковий керівник – К.п.н , доцент Фурман Т.Ю.
Вінницький торговельно-економічний інститут Київського
національного торговельно-економічного університету
Інформаційне забезпечення
складання платіжного балансу
Управління будь-якими макроекономічними процесами та
явищами в державі повинно базуватися на результатах науково обґрунтованого
статистичного аналізу, вихідною передумовою проведення якого є наявність
якісного інформаційного забезпечення. Відповідно до
«Керівництва з платіжного балансу», виданого Міжнародним валютним фондом,
платіжний баланс визначається як статистичний звіт за певний період, у якому
систематично відображаються економічні операції, здійснені між національною
економікою та економіками інших країн [1]. Дані платіжного балансу
використовують для розробки та запровадження обґрунтованої курсової та
зовнішньоекономічної політики країни, аналізу і прогнозу стану товарного та
фінансового ринків, двосторонніх та багатосторонніх зіставлень, наукових
досліджень тощо. На підставі фактичних даних про стан платіжного балансу
міжнародними фінансовими установами, зокрема Міжнародним валютним фондом,
приймають рішення про надання конкретним країнам фінансової допомоги для
стабілізації платіжного балансу та подолання його дефіциту. Розробка і
складання платіжного балансу є обов’язковою умовою для всіх країн – членів
Міжнародного валютного фонду і базується на єдиній методології відповідно до
стандартної класифікації компонентів і структури зведеної інформації. З огляду
на це, актуальною є проблема забезпечення складання платіжного балансу
надійними і достовірними статистичними даними. Актуальним проблемам складання
платіжного балансу присвячені праці багатьох вчених, зокрема, І.Елісєєва,
В.Михайлова, Р.Моторіна, І.Пузанова, В.Шевчука та інших. Дослідження вчених
присвячені питанням вивчення основ статистики платіжного балансу, проблемам
вирівнювання платіжного балансу та стимулюванню економічного зростання. У міжнародній практиці існує кілька підходів
до формування інформаційної бази платіжного балансу. Так, більшість країн, що
розвиваються, Африки і Північної Америки з певними валютними обмеженнями
використовують систему обліку операцій в іноземній валюті. Суть її полягає в
обліку реального руху іноземної валюти між конкретною країною та іншими
державами, який відбувається через національну банківську систему і через інші
організації, що мають право здійснювати валютні операції. З точки зору можливості
застосування цієї інформації для складання платіжного балансу система має низку
недоліків. Головним із них є відсутність у ній критерію резидентності, через що
виникають значні розбіжності між операціями платіжного балансу і рухом
іноземної валюти. Чимало
країн, зокрема Австралія, Англія, Росія, використовують систему збирання
інформації на базі статистичних обстежень. Недоліком цієї системи є
громіздкість, адже опитувальники займають в окремих випадках десятки сторі-
нок, що ускладнює роботу агентів зовнішньоекономічної діяльності, а також не
дає можливості зробити деталізовані інформаційні «зрізи», наприклад, валютної
структури балансу тощо.
В основу інтегрованої системи збирання інформації, яка застосовується в
більшості європейських країн, покладено банківську звітність. В Україні до
1993 р. платіжний баланс за формою, притаманною міжнародній практиці, не
складався. Дані стосовно міжнародних вимог і зобов’язань країни давали в
розрізненому вигляді в торговельному балансі, балансі фінансових ресурсів та
валютному плані країни. Завдання інтеграції України у світове співтовариство,
необхідність проведення зіставлення рівня економічного та соціального розвитку
країни з рівнем інших держав світу обумовило потреби розробки платіжного балансу
згідно з міжнародними нормами та стандартами. Сьогодні
в Україні відповідальність за складання платіжного балансу на законодавчому
рівні покладено на Національний банк України (Закон України «Про Національний
банк України», Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного
регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993). Спільною Постановою
Національного банку і Кабінету Міністрів України № 517 «Про складання
платіжного балансу» встановлено порядок координації дій міністерств і відомств
щодо формування інформаційної бази платіжного балансу. Починаючи з 1993 року,
Національний банк України формує структуру платіжного балансу, об‘єднуючи для
цього банківську статистику з іншими, допоміжними інформаційними джерелами, і
складає на цій основі відповідну базу даних.
Складання платіжного балансу грунтується на системі обліку операцій з
нерезидентами під егідою Національного банку України, яка доповнена даними
статистичних обстежень, які здійснюються Державною службою статистики України.
За такою системою інформацію надають дві категорії респондентів: 1) банки, які
декларують здійснені протягом кожного місяця операції з нерезидентами, що
проведені за дорученням клієнтів та від власного імені (форма № 1-ПБ); 2)
підприємства та організації, які відкрили рахунки в іноземних банках (форма №
2-ПБ). У
зв’язку з цим з 1 січня 1993 року було введено в дію «Звіт банку про фінансові
операції з нерезидентами України» (форма 1-ПБ), що дало змогу щомісячно
отримувати інформацію про рух валюти на кореспондентських рахунках у зарубіжних
банках у розрізі операцій платіжного балансу, на рахунках фізичних та юридичних
осіб-резидентів України за кордоном та на рахунках нерезидентів у національній
валюті, інформацію про рух готівкової іноземної валюти. Інформаційна система
сформована як замкнена, що дозволяє робити зіставлення залишків на коррахунках
на початок та кінець періоду з рухом коштів протягом місяця. Пізніше
у 1994 році було запроваджено форму №2-ПБ «Звіт підприємства (організації) про
фінансові операції з нерезидентами України», що містить інформацію про рух
коштів на рахунках юридичних осіб-резидентів за кордоном. З
метою удосконалення обробки інформації в 1994 році Національний банк України
розробив спеціалізоване програмне забезпечення «АSPLA», що дозволяє отримувати
звіти банків в електронній формі та має цілу низку сервісних послуг, зокрема
системного контролю, математичних та логічних перевірок якості інформації[1]. Слід
констатувати, що жодна з наявних баз даних з експорту-імпорту товарів та послуг
не може бути використана повністю для складання платіжного балансу без
аргументованих поправок та дорахунків. Тому, Національний банк України
розробляє спеціальний комплекс програм для максимальної автоматизації процесу
складання платіжного балансу, що дозволяє вийти на новий рівень контролю якості
наявних баз даних. Зокрема,
база даних з торговельної статистики в електронній формі дозволяє зробити
аналіз середніх цін на окремі групи товарів, змін умов торгівлі та сезонних
коливань. Вперше транш інформації від Державної служби статистики було отримано
у першому кварталі 1996 року[2]. В
Україні систему збирання інформації для платіжного балансу України постійно
удосконалюють. На початку 1996 року підготовлене нове видання інструкції щодо
складання форми 1-ПБ із значним розширенням системи кодів операцій та зниженням
порогу суми операції, що кодується, з 50 до 20 тис. доларів США.
Співробітниками відділу статистики платіжного балансу Національного банку
України в середньому за місяць перевіряється понад 45 тисяч записів. Розроблено
систему перевірок показників звітів. Ця система передбачає як зіставлення
звітів за формою 1-ПБ з даними бухгалтерської звітності, так і перевірку
достовірності інформації безпосередньо в комерційних банках.
В Україні організовано замкнену систему збору інформації. Йдеться про те, що,
крім дебетових та кредитових оборотів за коррахунками з розбивкою за
операціями, уповноважені банки надають інформацію щодо залишків на коррахунках
на початок та кінець звітного періоду. Форми надають в оригінальній валюті за
кожним кореспондентським рахунком («Ностро» та «Лоро»). Операції надають в
закодованому вигляді відповідно до стандартної класифікації Керівництва щодо
складання платіжного балансу МВФ (п’яте видання). Національний банк конвертує
ці дані в долари США за середньомісячним курсом. Як
свідчить вітчизняна практика, щомісячно, на 15-й день після звітного періоду
отримують електронною поштою звіти комерційних банків про залишки та рух коштів
за кожним відкритим коррахунком з іноземним банком в оригінальній валюті з
інформацією про рух коштів за статтями платіжного балансу та країнами –
торговельними партнерами (понад 50 тис. агрегованих операцій протягом місяця).
Якщо лоро-рахунок банку-нерезидента відкритий у внутрішній валюті, операції на
цьому рахунку також підлягають звітуванню. Для кожного кореспондентського
рахунку банку заповнюється окрема форма. Залежно від його характеру сальдо на
початок періоду записується у вимоги або зобов’язання банку. Так само
заповнюється і сальдо на кінець періоду. Про рух коштів на кореспондентських
рахунках інформацію подають за всіма операціями за кредитом та дебетом[4]. Додатково
за подібною схемою надходить інформація про рух коштів на поточних рахунках
підприємств, що отримали дозвіл Національного банку України на відкриття таких
рахунків у іноземних банках за кордоном. Для перевірки правильності кодування
операції платіжного балансу кожний платіж на суму понад 250 тис. дол. США декларується
копією платіжного документа. Усю
інформацію перевіряють, виправляють за участю комерційного банку, який звітує,
вилучають операції, що є нейтральними для платіжного балансу. Далі базу даних
конвертують у долари США за середньомісячним курсом та агрегують за операціями
платіжного балансу. Дані за торговельними операціями, фіксацію яких здійснюють
на момент платежу, об’єднують з відповідною інформацією Державної митної служби
і Державної служби статистики України (про експорт та імпорт товарів, надання
послуг, про частку бартерних операцій у товарообороті тощо). Додатково
здійснюють серію обґрунтованих дорахунків, зокрема коригування імпорту до цін
ФОБ, коригування нафто та газопотоків, враховують неформальну торгівлю фізичних
осіб (дрібнооптовий товар), гуманітарну допомогу, майно мігрантів,
неопрацьовані в поточному періоді митні декларації, транзит тощо.
Внаслідок відсутності досвіду та традицій постають проблеми, пов’язані з
функціонуванням системи подання інформації для складання платіжного балансу.
Окрім того, коло джерел інформації постійно розширюється, що пов’язане, з
одного боку, з труднощами використання державної статистики зовнішньої торгівлі
до потреб складання платіжного балансу, а з іншого – з поглибленням деталізації
структури платіжного балансу. Тому тільки для складання торговельного балансув
Україні використовується сім інформаційних джерел, але кожне з них має свої
вади і тому потребує дорахунків. Дослідження
умов складання платіжного балансу виявило низку нерозв’язаних проблем, що
знижують його якість. Це стосується недоліків у даних про торгівлю товарами,
особливо даних про експорт, який оплачується готівкою, бартерні операції,
транзитну та човникову торгівлю, імпорт нафти та газу. Охоплення фінансових та
інших послуг також неповне. У фінансовому рахунку платіжного балансу необхідно
удосконалити визначення потоків приватного капіталу, особливо короткострокових
портфельних інвестицій та потоків прямих інвестицій. Крім того, відсутні дані
про зовнішню заборгованість приватного сектора. Таким чином,
утворення сучасного світового господарства, необхідність порівняння рівня
економічного розвитку окремих країн обумовили потребу в уніфікації та
стандартизації підходів щодо складання платіжних балансів. Це, в свою чергу,
зумовило необхідність у постійному вдосконаленні методики складання платіжного
балансу та підходів до його оцінки, у сприянні гармонізації специфічних
методичних засад, що використовують у практиці складання національних платіжних
балансів окремих країн світу, зокрема і України. Так, з метою полегшення збору первинних
даних для статистики платіжного балансу Держмитслужбою, Національним банком
України та Державною службою статистики, Міжнародний валютний фонд рекомендує
механізм двосторонньої координації. Подальші місії технічної допомоги також
наполягають на створенні на високому рівні Комісії з платіжного балансу як
засобу забезпечення внутрішньої координації статистичної інформації та
спільного доступу до даних.
Список використаних джерел
1.
Керівництво з платіжного балансу, МВФ, 1993.
2.
Кнорринг В.И. Теория, практика и искусство управления. М.: НОРМА- ИНФРА · М,
1999. – 96 с.
3.
Михайлов В.С. Основи статистики платіжного балансу. К.: ДАСОА, 2004 – 107 с.
4.
Моторин Р.М. Міжнародна економічна статистика Підручник. – К.: КНЕУ, 2004. –
324 с.
5.
Пузанов І.І. Основні характеристики, показники і умови зовнішньої торгівлі
України: Моногорафія / І.І.Пузанов, В.С.Михайлов, Т.М.Пузанова, В.М.Харлін;
ДАСОА. – К.: ІВЦ АЛКОН НАН України, 2008. – 384 с.
6.
Шевчук В.О. Платіжний баланс, економічне зростання і стабілізаційна політика –
Львів: Кальварія, 2008. – 734 с.