Алексєєва Н.Ф., Миславська А.В.

Кременчуцький Національний Університет імені Михайла Остроградського, Україна

ПСИХІКА ЛЮДИНИ ЯК ПРЕДМЕТ ПСИХОЛОГІЇ УПРАВЛІННЯ

Психологія управління, як галузь науки, вивчає психологічні закономірності управлінської діяльності, психологічні основи добору та навчання управлінських кадрів.

Проблема особистості є центральною у психології. Зазначену проблему опрацьовували і досліджували в різні часи К. Юнг, З. Фрейд, Г. Еббінгауз, М. Хеннінг, Г. Кунц і З. О'Доннел. А. Жар-ден, А. Адлер, Дж. Келлі, К. Хорні, А., Маслоу, Д. Мак-Клеланд, Г. Фехтнер тощо.

Велика складність проблеми і відмінність у підходах до її вирішення поки що не дають змоги сформувати загальновизнану теорію особистості.

Кожна теорія особистості пропонувала виділяти різні аспекти людської діяльності, що в цілому розширює загальне знання про поведінку людини, тенденції до психологічного розвитку.

Наразі для вітчизняної психології аксіомою є те, що всі сучасні українські економічні, політичні й інші проблеми – це псевдо-проблеми. Справжні проблеми лежать винятково в сфері духу й свідомості, тобто в сфері культури й моральності людей, як основного ресурсу підприємств[1].

Отже, за теперішнім тлумаченням, психологія управління – галузь психологічної науки, яка вивчає психологічні закономірності управлінської діяльності: роль людського і психологічного чинників в управлінні, оптимальний розподіл професійних та соціальних ролей у групі (колективі), лідерство і керівництво, процеси інтеграції та згуртованості колективу, неформальні стосунки між його членами, психологічні механізми прийняття управлінського рішення, соціально-психологічні якості керівника тощо.

Інтегрований характер психології управління як науки (рис.1) пояснюється впливом на її розвиток теоретичного менеджменту, філософської антропології, соціальної філософії, соціологічних теорій, психології (соціальної, інженерної, економічної).

Соціологія

Рис. 1- Міждисциплінарний характер психолого-управлінських знань

Таким чином, управління передбачає керівництво людьми і відносинами між ними в системі ділового спілкування та взаємодії, координацію й організацію їх діяльності, ефективне використання всіх засобів, спрямованих на виконання накреслених цілей і запланованих завдань організації раціональним, гуманним, економічним і правовим шляхом.

У зв'язку з широкою експансією менеджменту, як презентабельної галузі практичного управління, в управлінський ієрархії піднесено фігуру менеджера: він і суб'єкт, що виконує управлінські функції, спеціаліст, який здійснює управлінську діяльність в економічних і виробничих структурах, і особа, котра організовує конкретну роботу певної кількості працівників, керуючись сучасними методами[2].

Отже, науку "психологія управління" слід трактувати як "психологія управління людино-поведінкою".

Визначення назви "психологія управління людино-поведінкою" не розділяє на праву та ліву частини "психологію управління". Слід зазначити, що в численних наукових підручниках і посібниках з цього предмету переважний акцент надається технократичній частині "управління", тоді як "психологічна" втрачає свою яскравість і гармонізує предмет науки, доповнюючи її структуру вагомими психологічно-управлінськими аргументами.

Серед них, безумовно, гештальтпсихологія та нейролінгвістичне програмування, як побудова оптимістичних програм та позитивного досвіду поведінки людини, біхевіоризм, як застосування мотиваційних чинників відповідно стимулів, очікувань і реакції (валентності), соціопсихоінтеграції, – при побудові організацій, колективів і груп.

Психіка людини є ключовою фігурую у формуванні психології управління, а головний сенс використання системи знань про психологію управління людино-поведінкою полягає в максимальному наближенні такої системи дій до задоволення потреб людини – основного суб'єкта і об'єкта управління, що відповідає суті і змісту праксеологічного підходу в управлінні та психології, як максимальної адаптації управлінських рішень до сподівань, бажань, намірів та задоволення цілей як окремих індивідуумів, так цілих колективів[3].

Таким чином, саморегуляція психічних станів управлінця є головними рисами його фахової майстерності і дає йому змогу в найскладніших умовах бути прикладом для цілеспрямованого наслідування його співробітниками.

Література:

1. Карамушка Л. М. Психологія управління: навч. посібник [для студентів

вищих навчальних закладів та слухачів інститутів післядипломної освіти] / Л. М. Карамушка. – К. : Міленіум, 2003. – 344 с.

2. Гришина Н. В. Психология конфликта: навч. посібник / Н.В.Гришина – СПб., 2000. – 258 с.

3. Щекин Г. В. Как эффективно управлять людьми: психология кадрового менеджмента. / Г.В.Щекин – К.: МАУП, 1999. – 400 с.