к.е.н., ст. викл. Іваніченко О. Ф., Рєзнік А. С.

Харківський торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Відмінності між керівництвом та лідерством

Проблема лідерства і керівництва є однією з кардинальних проблем психології управління, що мала різне розуміння і тлумачення впродовж її розвитку як самостійної наукової галузі. Поняття «керівництва» і «лідерства» не ідентичні.

Керівництво більшою мірою є соціально – адміністративною характеристикою управління людьми, перш за все у розподілі ролей управління і підпорядкування. Керівництво засноване на принципах правових стосунків, соціального контролю і застосування дисциплінарної практики.

Лідерство – психологічна характеристика поведінки певних членів групи. Лідерство є процесом психологічного впливу однієї людини на інших при їх сумісній життєдіяльності, який здійснюється на основі сприйняття, наслідування, навіювання, розуміння один одного [1].

Головна якість лідера – чітке бачення мети, яка іншим уявляється у вельми туманних контурах чи не бачиться зовсім. Основна ж якість керівника – з найменшими втратами реалізувати мету.

Відмінності між керівництвом та лідерством виявляються у таких аспектах:

– керівника призначають офіційно, а лідер формується стихійно;

– керівникові закон надає певні права та обов'язки, а лідер може їх не мати;

– керівник наділений певною системою офіційно встановлених санкцій, використовуючи які може впливати на підлеглих, а лідеру ці санкції не надані;

– керівник представляє свою групу в зовнішній сфері відносин, а лідер обмежений переважно відносинами в групі;

– керівник, на відміну від лідера, несе відповідальність перед законом за стан справ у групі;

– керівництво є явищем більш стабільним, аніж лідерство (висунення лідера залежить від настрою групи) [1].

Найвідоміші дослідники лідерської поведінки — К. Левін, Д. Мак-Грегор,

Р. Лайкерт, Р. Блейк та Дж. Моутон. Вони вивчали стилі поведінки лідерів, які у контексті управління називають «стилями керівництва» [3]:

а) авторитарний (синонім директивний, вольовий) – стиль базується на жорсткому способі управління, недопущенні ініціативи. При автократичному стилі відбувається виразний поділ на керівника й підлеглих, тих, які командують, і тих, що зобов’язані виконувати накази, розпорядження. Керівник-автократ сам визначає мету діяльності групи та спосіб її досягнення і лише незначною мірою дозволяє членам групи прилучатися до прийняття рішень. Він монополізує більшість одержуваної інформації та право на ініціативу, сприймається оточуючими як диктатор чи деспот, не виявляє гнучкості в ставленні до подій у групі, а його сприйняття світу в даному випадку явно негативне. Наслідком такого стилю управління стає зменшення числа ініціатив і послаблення міжособових контактів [2];

б) демократичний – базується на колегіальності прийняття рішень, врахуванні думок і, за можливості, побажань підлеглих, передачі частини повноважень підлеглим. Це стиль заохочення, ініціативи. При демократичному стилі відсутній радикальний поділ на керівника й керованих, хоча фактично конкретні структури управління в такій групі наявні. Члени цієї спілки допущені до участі в прийманні рішень та формуванні цілей і норм колективної праці. Ініціатива стимулюється завдяки застосуванню обговорень, дискусій, самодіяльності та наголошенню на суспільних інтересах. На відміну від автократів для демократичних керівників характерна більша впевненість у собі, оптимізм, більша емоційна врівноваженість, наголошення на суспільних цінностях;

в) ліберальний (номінальний) – керують підлеглі, «вказівки не даються», «своя людина». Для цього стилю характерне недостатнє втручання керівника в ті справи, які вирішуються в колективі. Постійно зароджуються різноманітні конфлікти, апатія, невдоволення з приводу відсутності конкретного плану дій, а головне – низька працездатність групи. Ліберальний керівник фактично не впливає на життя групи, що приводить до виділення із середовища її членів особи, яка бере на себе роль лідера.

Ліберальний стиль керівництва в групі, де керівник не здатен приймати рішення, контролювати ситуацію, тобто не вміє чи не хоче виконувати свої функції, призводить до неефективної діяльності групи. Але у деяких випадках, коли група складається з високосвідомих працівників, здатних до самоорганізації та самоконтролю, також у випадках ситуації неформальних стосунків (корпоративна вечірка, відпочинок групи «на природі», неформальне спілкування) цей стиль може виявитися доречним та дієвим [2];

г) керівник у якому співіснують якості різних типів керівництва [2].

Саме керівник, який має навички застосування кожного з трьох стилів керівництва в конкретній ситуації в певній групі може вважатися найбільш професійним як керівник чи лідер. Для керівника важливо не тільки вміння застосування стилів керівництва, але й вміння запобігти назріванню конфлікту або звести його до мінімуму, але й заохочувати корисні для організації конфлікти, вчасно знаходити найефективніші підходи до їхнього розв'язання, правильно аналізуючи ситуацію, що склалася і з огляду на всі точки зору на проблему. Це сприятиме підвищенню ефективності роботи організації і її гармонічному розвитку.

Література:

1. [Електронний режим] // Психологія управління в організації. - Режим доступу: http://posibnyky.vntu.edu.ua;

2. Гірняк О.М.. Менеджмент: Підручник для студентів вищих закладів освіти / О. М. Гірняк, П. П. Лазанський //Львів: «Магнолія плюс», 2006. – 352с.;

3. [Електронний режим] // Менеджмент. - Режим доступу: http://www.management.com.ua.