Трохименко О. В.

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету, Україна

Науковий керівник: к.е.н., доц. Буднік М. М.

ЕФЕКТИВНІСТЬ УПРАВЛІННЯ ПРИБУТКОМ ПІДПРИЄМСТВА

Перебудова системи управління національною економікою створила якісно нові умови функціонування підприємств ресторанного господарства, що потребує реформування системи управління, підвищення ефективності діяльності закладів ресторанного господарства в нових умовах.

Метою дослідження є ефективність управління прибутком підприємства та розробка рекомендацій щодо його збільшення.

Ресторанне господарство виконує три функції: виробництво готової продукції, реалізацію і організацію споживання. Тому, щоб “вижити в сучасних умовах” підприємства повинні підвищувати свою фінансову стійкість шляхом розширення кола своїх послуг, підвищення їх якості, вдосконалення організації системи управління, організації та обслуговування.

Даним питанням займалися такі наукові діячі, як А. Станіцин,
В. Леонтьєв, Г. І. Просвєтов, Л. М. Товажнянский, В. М. Кошельник,
В. В. Соловей, А. В. Кошельник та інші.

Поняття прибутку в економічній системі існує у зв'язку з наявністю товарно-грошових відносин, появою і розвитком інституту власності, особливо приватної. Перші визначення прибутку збігалися зі значенням валового доходу, який за індивідуалістичною системою розподілу поділявся на три категорії:доходи від капіталу, землі та доходи від праці. Вважалося, що кожен із видів доходів є обов'язковою винагородою для одержувача за надані ним послуги у народному господарстві. Це добре розуміли ще засновники класичної школи Адам Сміт, Джон Стюарт Міль, які брали до уваги історичний і юридичний факт володіння тим чи іншим капітальним майном, землею або капіталом (засобами виробництва, матеріалами, коштами) як основу вирішення питання про походження прибутку.

За теорією Карла Маркса, прибуток – це форма додаткової вартості [1]. Джерелом якої може бути лише праця найманих робітників.

У працях декого з теоретиків того часу панували й такі варіанти трактування прибутку, як винагороди за збереження капіталу (теорія стриманості), страхової премії за ризик, що йому підвладна будь-яка діяльність підприємця, а також сприйняття прибутку як результату виявлення законів мінового процесу і вартості, що виникає завдяки зростанню капіталу
з часом [1].

Прибуток розглядають як частину чистого доходу підприємства, отриманого на вкладений капітал, що характеризує його винагороду за ризик підприємницької діяльності. Згідно з чинним законодавством розрізняють обліковий і податковий прибутки підприємства.

Податковий прибуток – це сума прибутку підприємства, визначена за податковим законодавством, який є об’єктом оподаткування за звітній період.

Обліковий прибуток – це сума прибутку до оподаткування, визначена в бухгалтерському (фінансовому) обліку, яку записують у звіті про фінансові результати підприємства за звітній період. Сума облікового прибутку відрізняється від суми податкового прибутку підприємства через відмінності в методиках їх обчислення [4].

У процесі розподілу облікового прибутку розраховують прибуток від звичайної діяльності, чистий прибуток та нерозподілений прибуток підприємства.

Валовий прибуток від реалізації продукції – це перевищення чистого доходу підприємства від реалізації продукції над їх собівартістю.

Чистий дохід від реалізації продукції обчислюють із доходу від продажу продукції сум акцизного збору, податку на додану вартість та інших вирахувань

Залежно від формування та розподілу виокремлюють кілька видів прибутку. Насамперед розрізняють загальний прибуток і прибуток після оподаткування.

Загальний прибуток – це весь прибуток підприємства, одержаний від усіх видів діяльності, до його оподаткування та розподілу. Такий прибуток інакше називають балансовим. Загальний прибуток підприємства є кінцевим результатом діяльності підприємства. Він складається з прибутку від усіх видів діяльності.

Прибуток після оподаткування, тобто прибуток, що реально поступає в розпорядження підприємства, має поширену у вітчизняній літературі та практиці назву – чистий прибуток – це різниця між балансовим прибутком і сумою податків на прибуток, рентних платежів, податку на експорт та імпорт.

Провідну роль у формуванні прибутку відіграють витрати. Адже саме від обсягу витрат на вироблення продукції (товару, послуг) залежить обсяг прибутку підприємства.

Аналогічно до прибутку, витрати також мають два підходи визначення.

Перший називається бухгалтерським. За ним витрати тлумачиться як вартість витрачених ресурсів за фактичними цінами їх придбання.

Другий підхід називається економічним. При цьому витрати розуміють як вартість інших благ, які можна було б отримати при найвигіднішому з усіх можливих альтернативних напрямів використання тих самих ресурсів. Отже, йдеться про вартість втрачених можливостей (opportunity cost –англ.), або альтернативні витрати [4].

Економістів цікавить які будуть витрати в майбутньому, а також те, як фірма може перегрупувати свої ресурси з метою зменшення витрат та збільшення прибутків. Отже, вони повинні визначити вартості втрачених альтернативі, тобто відмови від можливості ефективніше використати ресурси фірми.

Практично, згідно з бухгалтерським підходом, витрати визначаються собівартістю фактично виробленої продукції. В той час як за економічним підходом, вони враховують, крім собівартості, й ті витрати, які пов’язані із залученням обмежених ресурсів з інших ділянок виробництва.

При створенні товару чи послуги завжди мають місце виробничі витрати – плата за ресурси, використовувані при виробництві даного товару чи послуги.

Зовнішні (явні) витрати – фактичні витрати підприємства на придбання ресурсів в інших суб’єктів господарської діяльності (плата за сировину, електроенергію та ін.).

Бухгалтерські витрати – сума всіх зовнішніх витрат.

Внутрішні (неявні) витрати – витрати на власні ресурси підприємства, використовувані в процесі виробництва (будинки, транспорт та устаткування, що знаходиться у власності власників підприємства) [3].

До неявних витрат належить і нормальний прибуток. Його розмір визначається рівнем доходності, що є нормальним або середнім для певної галузі. Нормальний прибуток – це плата підприємцеві за його діяльність, спрямовану на виявлення ініціативи в сфері виробництва певного виду товару й послуг, прийняття управлінських рішень, впровадження інновацій, а також за ризик щодо кінцевих результатів. Нормальний прибуток потрібен для утримання підприємства в певній сфері діяльності й виступає частиною виробничих витрат, яка повинна комплексуватися ціною за вироблену продукцію чи надані послуги.

Удосконалення управління прибутком підприємства досліджується за допомогою застосування економіко-математичних моделей на підставі фінансової звітності підприємства. Для того щоб визначити проблему і вирішити її можна використати модель яку навів Просвєтов Г. І. вона стосується максимізації прибутку на підприємстві [5].

Підприємство, яке максимізує прибуток, може використовувати наступну модель для того, щоб визначити відповідні обсяги випуску. Нехай Q — обсяги продукції, що виготовляється підприємством. Загальна виручка TR та загальні витрати TC залежать від Q: TR(Q) й TC(Q). Прибуток дорівнює:

π(Q) = TR(Q) — TC(Q). (1.1)

Шукаємо максимум даної функції. Тоді похідна:

....(1.2)

Тобто : . (1.3)

Вираження: ..(1.4)

– це граничний дохід (додатковий дохід від виробництва додаткової одиниці продукції).

Вираження (1.5)

– це граничні витрати (додаткові витрати на виробництво додаткової одиниці продукції).

Отримуємо умову максимізації прибутку: фірма максимізує прибуток при такій величині випуску, за якої граничний доход дорівнює граничним витратам (MR=MC).

Це умова максимізації прибутку як для конкурентних фірм, так і для неконкурентних фірм. Для конкурентної фірми граничний дохід дорівнює ціні одиниці товару: MR=P. Тому для конкурентної фірми умова максимізації прибутку формулюється таким чином: конкурентна фірма максимізує прибуток при такій величині випуску, при якій граничні витрати рівні ціні одиниці товару (MC=P).

Таким чином, з метою збільшення прибутку можна запропонувати розробити такі заходи:

1. Проведення масштабної та ефективної політики у галузі підготування персоналу, що є особливою формою вкладення капіталу.

2. Покращування якості робіт, що приведе до конкурентоспроможності та зацікавленості вибору споживача.

3. Скорочення витрат на виробництво шляхом збільшення рівня продуктивності праці, економічного використання продуктів.

4. Застосування сучасних механізованих та автоматизованих засобів для виконання робіт.

5. Удосконалювання рекламної діяльність, збільшування ефективності окремих рекламних заходів.

6. Здійснювання ефективної цінової політики, диференційну по відношенню до окремих категорій відвідувачів.

7. Здійснювання заходів, спрямованих на покращення «клімату» в колективі, що в майбутньому відобразиться на збільшенні продуктивності праці.

Отже, можемо зробити висновок що механізм ефективного управління прибутком повинен сприяти підвищенню ефективності виробництва і стимулювати його розвиток. Для підвищення прибутку, а також його максимізації, підприємства мають змогу використовувати різні економіко - математичні моделі. Саме вони дають підприємствам більш конкретну інформацію щодо оптимальних обсягів випуску продукції, витрат для ефективної діяльності та інше. Запропоновані рекомендації допоможуть зробити діяльність підприємства більш ефективною.

Список використаних джерел

1. Тарасевич В. М. Економічна теорія: підручник / В. М. Тарасевич. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 784 с.

2. Веснин В. Р. Основы менеджмента: учебник / В. Р. Веснин –
М.: Триада Лтд., 1996. – 456 с.

3. Кабушкин Н. И. Менеджмент гостиниц и ресторанов: учебник /
Н. И. Кабушкин - М.: Союз, 2000. – 387 с.

4. Бойчик І. М. Економіка підприємства: навч. посібник /
І. М. Бойчик – К.: Атіка, 2002. – 479 с.

5. Кузьмін О. Є. Основи менеджменту: навч. посіб / О. Є Кузьмін.
О. Г. -Мельник – К, Академвидав, 2003. – 416 с.