Государственное управление/2. Современные технологии управления

аспірант Грамотенко О.С.

Національна академії державного управління при Президентові України, Україна

Державне регулювання науково-організаційного забезпечення аграрного виробництва в різні часи в Україні.

Аграрна наука в Україні є наслідком виникнення й розвитку сільськогосподарської дослідної справи, завданням якої визначилося пошуком способів підвищення врожайності сільськогосподарських культур, покращення якості продуктів аграрного виробництва. Сільськогосподарська дослідна справа виникла, як науковий напрям, із потреб селянського господарювання.

Здавна рушійною силою вивчення й пізнання сільськогосподарського виробництва була аграрна освіта, особливо вища. Так, напередодні жовтневого перевороту 1917 року на українських теренах діяв лише один вуз – Ново-Олександрійський інститут сільського господарства і лісівництва. Пізніше в Радянській Україні почало діяти 19 аграрних вузів, система аграрної освіти розвивалася. В незалежній Україні , у виданні нинішнього Міністерства аграрної політики та продовольства України налічується 23 вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації, з яких 11 мають статус національних, до складу аграрних університетів входять 91 коледж і технікум та 24 самостійні вищі навчальні заклади I-II рівнів акредитації. Навчальний процес забезпечують понад 14,6 тис. науково-педагогічних працівників, із яких мають наукові ступені доктора та кандидата наук майже дві треті. Студентської молоді налічується майже 260 тис. осіб, із них майже 50 відсотків навчаються за державний кошт. Направлення на роботу отримують більш як три четверті випускників, які навчались за державним замовленням.

Невід’ємною складовою частиною діяльності аграрних вищих навчальних закладів залишається усталене наукове дослідження.

Проте потреба в наукових кадрах науково-дослідних інститутів системи Національної академії аграрних наук становить 2637 осіб, рівень нестачі кандидатів наук - 89 відсотків, а докторів наук – 66 відсотків. Залишається високим рівень науковців віком понад 60 років – більше 20 відсотків. На жаль, цей показник щороку збільшується. Помітно зменшилася чисельність підготовки аспірантів і докторантів за галузями наук.

Сільськогосподарський науковий комітет України (СГНК України) було засновано у Києві 1 листопада 1918 року. Міністерством земельних справ Української держави [1]. Першим головою Комітету було призначено академіка В.І. Вернадського. СГНК України виявився осередком, який вперше започаткував роботу з організації й об’єднання багатогранної сільськогосподарської наукової діяльності в Україні, поєднання сільськогосподарської науки та практичної діяльності [2]. В умовах колективних форм селянської праці Наркомзем УСРР очікував від СГНК України наукового вивчення господарських процесів колективізації, маючи на меті в різний спосіб її покращення, поширення й підвищення ефективності аграрного виробництва . Проте СГНК України виявився цілком ізольованим від усіх сільськогосподарських частин наркомату, більше того – від сільського господарства, як засвідчив нарком землеробства О.Г. Шліхтер у публікації 1927 року [3].

В 1928 році на базі СГНК України було утворено науково-консультативну раду (НКР) при Наркоматі землеробства УСРР. Перед НКР постали питання організації та ведення сільськогосподарської науки, головне із них – конкретизувати гасла індустріалізації, раціоналізації й усуспільнення для тогочасних умов, поєднувати досягнення сільськогосподарської науки з оперативною роботою наркомату. Наркомзем України, незважаючи на нетривалий термін існування НКР, забезпечував предметний науковий супровід справи. Втім, нетривалий, але різноплановий, здебільшого результативний напрям роботи НКР потребує подальшого дослідження. Однак головний внесок Наркомзему, який він відстоював перед Урядом УСРР та ЦК КП України – це невідкладна потреба утворення академічного рівня організації з метою забезпечення відповідної ефективності аграрної науки, що помітно розвивалася.

1931 року була ухвалена постанова «Про організацію Всеукраїнської академії сільськогосподарських наук» (ВУАСГН) з метою підпорядкування науково-дослідної роботи в Україні у галузі сільськогосподарської дослідної справи . Згодом апарат ВУАСГН почали звинувачувати в протягуванні націоналістичних ідей. У цьому зв’язку слід зробити акцент на оцінці тогочасного Президента ВУАСГН О.Н. Соколовського, який серед інших негативів, пояснював низьку академічну результативність. Так і не з’ясувавши об’єктивно справжні причини наукових досягнень і невдач, влада Радянської України ліквідувала ВУАСГН у 1935 році. Відповідний наказ підписав тогочасний нарком землеробства Л.Л. Паперний [4].

Недостатній науково-організаційний супровід сільського господарства викликав тривогу, бо наркомат землеробства, а потім міністерство сільського господарства України повсякчас очікували від аграрних наукових установ новітніх розробок, готуючись втілювати їх в життя. Певною спробою налагодити наукове життя виявився наказ №165 «Про організацію колгоспних хат-лабораторій», підписаний наркомом землеробства Н.П. Скалигою у квітні 1934 року [5]. Численна система хат-лабораторій проіснувала до середини 1950-х років, хоча мала як досягнення, так і вади.

Влада Радянської України, з вини якої фактично сталося гальмування аграрних наукових розробок, була вимушена вжити певних дій. Нестача підготовлених наукових працівників, які б предметно формували науково-організаційне забезпечення аграрного виробництва республіки, дедалі більше турбували Міністерство сільського господарства України. У цьому зв’язку був уведений і щорічно відновлювався так званий Контрольний список наукових фахівців. Станом на жовтень 1955 року такий список з наочними даними на кожного науковця налічував 205 сторінок [6].

Постановою РМ УРСР від 22 вересня 1990 року було засновано Українську академію аграрних наук з метою посилення розвитку фундаментальних і прикладних досліджень, спрямованих на розв’язання продовольчої проблеми, подальшого вдосконалення наукового забезпечення агропромислового комплексу республіки на основі положень Декларації про суверенітет України.

В Україні ніколи не було нестачі проектів, концепцій, програм перетворення суспільства, зокрема аграрної галузі. Біда в тому, що більшість із них залишалася на папері. Настав час входження аграрного сектору України в міжнародне співтовариство. Європейський Союз наблизився до кордонів країни, і Україна оголосила про свої європейські наміри. Постала проблема інформованості українських селян-господарів щодо регулювання сільськогосподарського виробництва і торгівлі в умовах Світової організації торгівлі та Спільної аграрної політики ЄС.

Аграрний сектор України забезпечує продовольчу безпеку та підтримує незалежність країни, формує 17 відсотків валового внутрішнього продукту й близько 60 відсотків фонду споживання населення. Він є одним з основних бюджетно-утворювальних секторів національної економіки.

Втім, аналітика доводить, що найслабшим місцем у розвитку АПК залишається невирішеність таких проблем: незавершеність аграрної реформи, розбалансованість ринку й організації виробництва, дефіцит обігових коштів, недостатність інвестицій. Внаслідок чого констатується недотримання технологій. На цих підставах простежується непослідовність державної політики, обмеженість фінансових ресурсів, низька культура землеробства, що стримують розвиток аграрного бізнесу й надходження інвестицій в аграрний сектор. Настав час нового етапу реформування цього сектору економіки, в основному генерованого академічною наукою, із покладанням на неї нових завдань.

Головними умовами залучення інвестицій, які дозволять підвищити ефективність аграрного виробництва є такі: забезпечення передбачуваності регуляторної політики держави, удосконалення земельних відносин і механізмів державної підтримки сільгоспвиробників, підвищення ефективності державного управління аграрною галуззю, тощо.

Література:

1. ЦДАВО України, ф. 1061, оп. 1, спр. 32, арк. 202.

2. Сільськогосподарський науковий комітет України (1918-1927 рр.) Збірник документів і матеріалів. – Київ, 2006. – 527с.

3. Комуніст. – 1927. – 25 черв. - №142.

4. Всеукраїнська академія сільськогосподарських наук. – Київ, 2006. – 314 с.

5. Гомон Ю. Хата-лаборатория в колхозе. – Харків, 1934. – с. 58-59.

6. ЦДАВО України, ф. 27, оп. 19, спр. 4393, арк. 1 – 205.