История / 2. Общая история
Шевчук Я. О.
Національний технічний університет України
«Київський політехнічний інститут»
Причини, з яких
Новоград-Волинський не став губернським центром Російської імперії
Невелике містечко
Новоград-Волинський могло б зараз бути не районним, а обласним центром України,
якби не події кінця XVIII — початку XIX ст. на території Волинської губ. Тому
актуальність цієї теми полягає у визначенні «історичної справедливості» щодо
розвитку цього міста. Мета роботи, визначити, що стало причиною не
підтвердження статусу губернського центру за цим містом і перенесення його до
міста Житомира.
Після ІІІ поділу Польщі указом Катерини ІІ від 18 червня 1795 р. одну з
новоутворених губерній — Ізяславську — перейменовано на Волинську. Площа нової
губернії становила понад 63 тис. кв. верст [2]. До складу Волинської губ.
входило 13 повітів на території нинішніх Волинської, Рівненської, більшої
частини Житомирської, частини Хмельницької та Тернопільської обл. [3].
До її складу ввійшло
тоді ще місто Звягель, яке указом № 17354 отримало назву Новоград-Волинський
(«Новий град Волинський») і статус губернського центру. В указі
генералу-губернатору Т. І. Тутолміну під назвою «О разных распоряжениях касательно
устройства Волынской и Подольской губерний» вказувалося: «Губернскими городами
быть: в Волынской губернии Новоград-Волынскому, который устроить при местечке
Звягель, приобрести оное покупкою с достаточным пространством выгонной земли и
сочинив Новосоздаваемой Губернии план, представить на утверждение Наше;
Поскольку же в Новограде-Волынском не имеется еще приличных зданий для
помещения губернских присутственных мест, то доколе домы тамо не будут
построены, учредить на первый случай пребывание оных в Житомире, где и ныне
находится Губернское Волынского наместничества начальство».
Однією з причин
призначення Новограда-Волинського губернським центром було його розташування
майже в центрі губернії, що мало неабияке значення при слабо розвинутих на той
час шляхах [3].
Землі повіту
простягалися вздовж річки Случ із півдня, де на чорноземах займалися
землеробством, в напрямку півночі, багатої на ліси, зокрема хвойні; річкою Случ
у районі Новограда-Волинського дешево і надійно транспортували сільськогосподарську
продукцію та деревину. Вздовж річки також розміщувалися великі поклади болотної
залізної руди, піску і різних глин, що могли стати основою нового промислового
виробництва. Через Новоград-Волинський на захід пролягала дорога, яка
скорочувала шлях із Петербурга й Лівобережної України до Львова та вела через
багаті неосвоєні території.
В південній і
південно-західній частинах повіту були маєтки найбагатших магнатів Волині,
частину коштів яких самодержавство планувало залучити на певних умовах до освоєння
краю. Катерина ІІ збиралася використати для цього можливості іноземних
переселенців, майстрових людей і селян, насамперед із Німеччини, Голландії,
Франції, Чехії, як це було під час колонізації Поволжя, Криму та
південно-східної частини України.
Місто було досить
добре і компактно розташовано на лівому березі річки, де збереглися рештки
фортечних мурів, після відновлення яких Новоград-Волинський перетворювався на
місто-фортецю. У місті та в навколишніх селах мешкало чимало православних
українців і відносно мало польської шляхти, яка не мала б чинити значний опір
майбутній русифікаторській політиці [1].
Юридично землі міста
на той час входили до приватної власності, але це не стало перешкодою. За
наказом Катерини ІІ в травні 1796 р. на ім’я Тутолміна «Звягель, по купчей
крепости приобретён от графини Потоцкой за 333 579 руб. в казну для
устроения в нём (Звягле), по Высочайшей воле Его Императорского Величества,
губернского города Новоград-Волынска». 6 серпня 1796 р. Тутолмін урочисто
відкрив у Житомирі Волинське намісництво. А 22 вересня в Житомирі відкрилося
приміщення для виконавчих органів влади. 22 січня 1796 р.
Новоград-Волинський отримав герб від спеціальної Державної комісії в
Петербурзі, схвалений російським сенатом і затверджений царським указом.
Губернські заклади і
установи залишались у Житомирі до початку ХІХ ст. В державі не знайшлося
грошей, аби вчасно побудувати приміщення для них у Новограді-Волинському. Тому
Олександр І змушений був видати 27 червня (3 липня) 1804 р. іменний указ, за
яким офіційним центром Волинської губ. став Житомир. Новоград-Волинський
затверджено повітовим містом [1].
Існували інші
причини, які сприяли пониженню Новоград-Волинського до рівня повітового міста.
Зокрема те, що Житомир був традиційним центром адміністративного управління ще
за часів Речі Посполитої, тут збереглися економічні умови для функціонування
адміністративного управління. Окрім певної кількості адміністративних
приміщень, тут залишилося достатньо управлінців періоду Речі Посполитої, які не
хотіли змінювати звичного життя і їхати в «глухе заштатне містечко». А також у
районі Житомира купчилася велика польська шляхта, зокрема родина графів
Іллінських, яка мала на той час великий вплив на життя краю, вважала Житомир
вотчиною і володіла в ньому значною кількістю нерухомості, яку граф здавав в
оренду, а згодом і подарував, губернській адміністрації. Звісно, й дорога від
Романова, де стояв графський замок, до Житомира була коротшою і кращою, аніж до
Новограда-Волинського.
З
секретного листа Д. М. Блудова до графа Гур’єва від 06 серпня 1836 р. та
записки підполковника волинського жандармського корпусу Бека проливається
світло на обставини: цар Микола І проїжджав 11 жовтня 1835 р. через Житомир і
висловив невдоволення тим, що тут перебуває губернський центр. У доповідній
записці Бек гостро розкритикував Житомир, підкресливши, що це «не губернский
город, а деревня». Як типовий приклад, він наводив історію з будинком
губернського правління. Вулиці Житомира — брудні, будинки — старі, багаті люди
не будуються в ньому, і взагалі люди живуть там так, наче «съехались только на
ночлег».
З
матеріалів видно, що новий генерал-губернатор Д. Бібіков особисто запропонував
графові Уварову продати землі навколо Новограда-Волинського. Уваров у листі від
16 липня 1838 р оцінив свою маєтність у 1,2 млн. руб. асигнаціями. Крім того,
він володів ще двома селами (Лубчиця та Ржадківка) і садибою Новозвягель, які
коштували ще 0,5 млн. руб. асигнаціями. Судячи з усього, ціна виявилася
зависокою.
1838 р. довелося
перевести з Новограда-Волинського в містечко Полонне повітове дворянське
училище [5]. Як кандидатури на новий губернський центр висувалися
Луцьк, Дубно і Новоград-Волинський. У характеристиці останнього відзначається,
що в місті немає зручних приміщень не тільки для губернських, але й для
повітових присутніх місць. З 522 будинків лише 5 (зокрема повітова скарбниця,
будинок причту і присутні місця) кам’яних. У місті було 17 вулиць, з яких лише
одна вимощена камінням (Корецька), і два майдани. 1838 р. його розміри
становили 284 дес. 1656 кв. сажнів, а населення налічувалося 6127 чол. В описі
Новограда-Волинського відзначено такі подробиці: «При въезде в город по
крутой каменистой дороге от самой речки имеется небольшая неправильная площадь,
от коей во всю длину проведена одна прямая улица на пространстве полуверсты,
вымощенная камнем. Прочие же, поперечные улицы, коих не более четырёх, узкие,
весною и осенью грязные и неудобно-проходимые. Домы деревянные, большая часть
их принадлежит евреям, построены весьма тесно и некрасиво, большей частью крыты
соломой [5]». Ці та інші аргументи були достатньо вагомими, щоб
залишити губернський центр у м. Житомир. До речі, Житомир — чи не єдиний губернський центр, який спочатку став таким
«де-факто» і лише згодом — «де-юре» [4].
Тож
можна зробити висновок, що формально через загальну невлаштованість міста, а
насправді через брак коштів та впливу управлінців, які осіли в Житомирі ще за
часів Речі Посполитої, а також польської шляхти місто Новоград-Волинський так і
не розвивалось настільки, щоб стати губернським центром, попри вигідне
географічне положення, потужні укріплення та ще багато переваг.
1. Вітренко В. ІІІ поділ Речі Посполитої і утворення Волинської
губернії : [Електронний ресурс] / В. Вітренко, Л. Коган. —
Режим доступу : http://www.zwiahel.info/museum/room5/room5-3
2. Мельничук В.
Житомир «неблагонадійний» губернський центр (1795–1917 рр.) : [Електронний ресурс]
/ Мельничук В. — Режим доступу :
http://zhzh.info/publ/4-1-0-1354
3. Наумець Л. Д.
Звягельський календар. Звягель — Новоград-Волинський. Віхи історії 1187–2008
роки : [Електронний ресурс] / Наумець Л. Д. — Режим доступу : www.novograd.osp-ua.info/file/16042009/kalendar.doc
4. Мицик Ю. Чому Новоград-Волинський не повернув собі статус
губернського центру? / Ю. Мицик, І. Тарасенко : [Електронний ресурс] //
Матеріали наукової конференції «Екологічні проблеми річки Случ та інших водних
плес Житомирської області. Туристсько-рекреаційні зони Надслучанського краю».
Новоград-Волинський, 2011 р. — Режим доступу :
http://www.zvyagel.com.ua/?p=6034
5. Коган Л. З історії
містобудування Новограда-Волинського Читальний зал — Архітектура Волині :
http://istvolyn.info/index2.php?option=com_content&task=view&id=2128&pop=1&page=0.