История / 2. Общая история
Колчар І. В.
Національний технічний університет
України
«Київський політехнічний інститут»
Історія
зародження міста Первомайська
Актуальність обраної теми полягає в тому, що населення міста Первомайська
становить приблизно 68,2 тис. осіб, тому його історія зародження буде цікавою
для мешканців міста, а також для інших українців, адже це невеличке місто —
невід’ємна частина України.
Первомайськ — місто обласного значення, райцентр Миколаївської обл., утворене
з поселень, що аж до кінця XVIII ст. були в складі різних держав — Туреччини,
Запорізької Січі (Царської Росії) та Польщі [1].
Мета
роботи: визначити, наскільки закономірним було об’єднання цих трьох поселень в
одне місто.
1676 р. козак С. Підстрелений за завданням від
гетьмана І. Самойловича підшукав на лівому березі р. Синюхи, при її
впадінні в р. Південний Буг, на височині, місце для укріплення. Того ж року козаки
спорудили земляне укріплення Орлик — від урочища Taтap-Орель («татарський
кут»).
1744 р. за
дорученням російського уряду під керівництвом полковника В. П. Капніста
тут закладено Орловський шанець. Селище згадувалося 1763 р. як містечко Орлик.
1770 р. Орловський шанець перейменовано в Катерининський, а 1773 р. (або 1772
р.) — перетворено на місто Ольвіополь.
З ініціативи
Г. А. Потьомкіна, 22 січня 1784 р. засновано Ольвіопольський повіт у складі
Катеринославського намісництва, Ольвіополь отримав статус повітового міста, але
з установою Вознесенської губ., 1795 р. став позаштатним містом, а вже через
рік отримав статус повітового міста Новоросійської губ., з 1802 р. — Миколаївської,
а з 1806 р. — Херсонської
губ.
Після
російсько-турецької війни (1787–1791 рр.) місто стало цивільним поселенням (835
мешканців), бо за Ясським мирним договором російський кордон перенесли до
Дністра.
Указом
Урядового Сенату від 19 серпня 1809 р. в Ольвіополі засновувалася міська ратуша
в складі бургомістра і двох ратманів, що остаточно закріплювало статус міста.
Ольвіополь залишався повітовим містом до 1 січня 1835 р., коли повітові
установи було переведено в м Ананьїв.
1828 р.
Ольвіополь зарахували до відомства військових поселень і включили до складу IV
Бузького уланського полку, в такому статусі він перебував до 1844 р, після чого
знову став заштатним містом з 6491 дес. землі.
З 1860 р.
Ольвіополь вважався позаштатним містом Єлисаветградського повіту Херсонської
губ. Місто стояло на вузлі торгових доріг з Подільської, Київської та
Полтавської губ. у Крим, Одесу й Кишинів, на поштовій дорозі з Кременчука до
Балти. На площі розміщувались дерев’яна церква, кілька дерев’яних яток, винний
льох і будинки сільської архітектури. Всіх будинків налічуавлося 449. Мешканці
міста здебільшого займались землеробством, скотарством і візництвом [2].
Богополь —
містечко Брацлавського воєводства Речі Посполитої — з 1793 р. входило до складу
Брацлавського повіту Брацлавської губ., з 1795 р. — повітовий центр
Вознесенської губ., з 1896 р. в складі Балтського повіту (центр Богопольської
волості) — Подільської губ.
Богополь
заснував 1750 р великий коронний гетьман Ю. Потоцький як укріплення і
карантинну заставу на місці злиття Південного Бугу та Синюхи, де в цей час
проходили кордони між Річчю Посполитою, Туреччиною й землями, що підкорялися
Запорозькій Січі. Назва походить від річки Південний Буг, яку слов’яни колись
називали Бог. Після приєднання Правобережної України до Росії 1793 р. Богополь
увійшов до складу Російської імперії, при цьому втративши статус прикордонного
пункту.
З часу
заснування й до 1853 р. Богополь був родовим маєтком Потоцьких. Значна частина
населення містечка займалася землеробством. Міщани сплачували за оренду землі
під будинки її власникам. 1853 р. маєток купив барон фон Нолькен, який
незабаром розорив його, тож більшість селян залишилися безземельними і згодом
їх перевели у стан міщан.
Богополь
розвивався як торгово-ремісниче місто, тут був ярмарок домашньої худоби, один з
найбільших у регіоні. 1861 р. в Богополі налічувалося 405 дворів і 3000 осіб.
Діяли однокласне народне училище, в ІІ половині ХІХ ст. — поштово-телеграфна
контора. За рівнем економічного розвитку Богополь значно поступався Ольвіополю.
Значну
частину населення містечка становили євреї, що селилися тут з кінця XVIII ст.,
адже Богополь входив до складу «єврейської смуги осілості» й мав статус
містечка (євреям в Російській імперії офіційно заборонялося постійне проживання
в селах). Уже 1887 р євреї становили 40,3% загальної кількості мешканців
Богополя. Тут була синагога, 6 єврейських молитовних будинків і тільки один
православний храм, 1899 р. відкрилася єврейська лікарня. Крім того, з 1901
р. діяли Талмуд-Тора, хедер, приватне єврейське чоловіче училище, з 1906 р. —
бібліотека. 1905 р. стався єврейський погром. Тож Богополь був типовим
єврейським містечком-штетлом, зі своєрідним життєвим укладом і субкультурою, що
орієнтувалося на потреби сільських мешканців. Основними заняттями жителів
містечка були ремесло й торгівля [3].
Голта (від
тюркського «Олта» — «низовина») — поселення на правому березі р. Південний Буг
у місці її злиття з р. Синюхою, виникло в другій половині XVIII ст. як ханська
слобода, яку заснували на землях Турецької імперії українські селяни-втікачі та
козаки. 1791 р. селище Голта ввійшло до складу Російської імперії. 1799 р. в
поселенні було 183 двори й 910 мешканців.
21 лютого
1807 р. указом «його імператорської величності з Урядового Сенату» було
ухвалено приєднати селище Голту до передмість Ольвіополя через розміщення та
зв’язки між мешканцями.
1829 р. Голту
перевели на становище військового поселення в складі Херсонських поселень IV Бузького
уланського полку. Після ліквідації військових поселень 1857 р. Голта знову
стала казенним селом Ананьївського повіту Херсонської губ. 1859 р. тут мешкало
1225 осіб. Аж до середини ХІХ ст. Голта була менш економічно розвиненою за м.
Ольвіополь і м-ко Богополь.
1865 р.
побудовано залізницю Одеса — Балта, 1867 р. — Балта — Ольвіополь і далі до
Єлисаветграда. Першу станцію відкрили в Ольвіополі, але 1869 р. побудували
залізничний міст через Південний Буг і станцію перевели в Голту, куди згодом
перенесли управління всієї Єлисаветградської залізничної гілки. Це стало
потужним стимулом для економічного розвитку Голти.
В місті діяла
майстерня Гейне з ремонту молотарок й виготовлення заклепок для нового моста,
яка згодом перетворилася на деревообробний та ливарний цехи. 1895 р. Г. Фаатц
побудував механічний і чавуноливарний завод.
З 1880-х рр.
Голта й Богополь стали одним із найбільших на півдні країни ринків робочої
сили. Сюди з’їжджалися тисячі робітників і наймитів з північних українських і
російських губерній. Для них відкрився Голтянський-Богопольський
лікувально-виробничий пункт, через який лише 1888 р. пройшло 7214 чол.
Більшість знаходили роботу в навколишніх поміщицків і селян або вирушали у
великі міста шукати роботу на фабриках і заводах.
Протягом
1860–1890-х рр. Голта стала великим економічним центром регіону, її населення
за ці роки виросло в 5,4 раза, при цьому вона зберігала статус села
Ананьївського повіту Херсонської губ.
В кінці ХІХ
ст. в Голті працювали 2 пивзаводи, завод землеробських машин, залізничне депо,
великі хлібні склади, 4 борошномельних млини, кілька підприємств з переробки
сільгосппродуктів. Всього ж було 21 підприємство й комерційний заклад. У Голті
діяли початкове училище, школа при заводі, двокласне залізничне училище, з 1909
р. — комерційне училище. 1908 р. відкрилася перша бібліотека, в
1880–1882 рр. — земська лікарня на 20 ліжок.
До кінця XIX
ст. три населені пункти — Ольвіополь, Богополь та Голта — фактично
становили один динамічно розвинутий торгово-промисловий центр, при цьому
адміністративно відносились до різних повітів Херсонської губ.: с. Голта — до
Ананьївського, м-ко Богополь — до Балтського, і м. Ольвіополь — до
Єлисаветградського.
З
установленням радянської влади 1919 р. ревкоми й профспілки трьох населених
пунктів висловили пропозицію про їх об’єднання в одне місто. Проти не виступили
в жодному з поселень, проте не було згоди щодо назви міста. Ольвіопольці
хотіли, щоб нове місто мало історичну назву Орлик. Голтянці наполягали на поширенні
назви їх селища. Богопольці запропонували своє — Олексіївська, але жодна
пропозиція не отримала більшості.
Тому 1 травня
1919 р. в Ольвіополі було скликано об’єднаний мітинг трудящих. Відкрив його
голова ревкому І. Рухлін. Потім виступив Т. Гуляницький — командир 1-го
комуністичного партизанського загону. Він запропонував затвердити рішення
ревкому про об’єднання трьох частин в одне місто і назвати його на честь
Міжнародного дня солідарності трудящих — Первомайськом. Збори підтримали цю
пропозицію [4].
Таким чином,
можна зробити висновки, що об’єднання Ольвіополя, Богополя й Голти було цілком
закономірним. Адже вони лише формально належали до різних адміністративних
одиниць. Насправді між ними склалися торгові й економічні зв’язки, що стали
особливо тісними в добу промислового перевороту. Утворення спільного міста
створило сприятливі умови для розвитку економічного й культурного потенціалу
Первомайська загалом.
1.
Первомайськ : [Електронний ресурс]. — Режим доступу :
http://uk.wikipedia.org/wiki/Первомайськ_(Миколаївська_область)
2.
Ольвиополь
// Николаевская область. Электронная историческая энциклопедия : [Электронный
ресурс]. — Режим доступа : http://history.mk.ua/ol-viopol.htm
3.
Богополь
// Николаевская область. Электронная историческая энциклопедия : [Электронный
ресурс]. — Режим доступа : http://history.mk.ua/ bogopol.htm
4.
Голта
// Николаевская область. Электронная историческая энциклопедия : [Электронный
ресурс]. — Режим доступа : http://history.mk.ua/golta.htm