История / 4. Этнография

Порхун І. С.

 

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

 

Етапи втаємничення української молоді

в суть сексуальних стосунків (ХІХ — початок ХХ ст.)

 

Тема статевих стосунків і на сьогодні залишається певною мірою табуйованою. Її не порушують у пристойному товаристві, більшість батьків відчуває проблеми щодо роз’яснення цієї теми дітям. Водночас побутує велика кількість непристойних пісень, історій, жартів.

Можна стверджувати, що приблизно такий самий контраст побутував в українській культурі століття-два тому. Таких висновків можна дійти, аналізуючи праці дослідників: Х. Вовка, І. Ігнатенко, Л. Костенко, М. Махнія. На тему сексу було накладено табу: вона просто замовчувалася. Проте з того часу збереглися сороміцькі пісні, жарти, оповідки.

Аналіз українських народних традицій, що регламентували стосунки між хлопцями та дівчатами, дає змогу уявити ставлення до сфери статевих стосунків у ХІХ — на початку ХХ ст. Мета цієї статті — відстежити чергування табуйованості та вульгарності, що ними сповивали інтимну сферу, «втаємничуючи» молодь у це питання.

Заборона накладалося на тему інтимних стосунків у межах кожної окремої родини: інформація не передавалася від покоління до покоління, адже це вважалося непристойним і неприпустимим. Як наслідок, навіть у підлітковому віці, діти могли не знати, звідки вони взялися [5; с. 83]. Варто зазначити, що за таких умов дівчата легко могли потрапити в халепу, адже певні міфи про жіночу фізіологію (наприклад, про те, що статеві стосунки з кількома чоловіками унеможливлюють зачаття) побутували навіть серед заміжніх. Інформаційний вакуум навколо підлітків дослідники пояснюють спробами стримати сексуальність дівчат і глибокою моральністю українців [5, с. 84].

У той самий час активно відбувалися досвітки та вечорниці. Ці заходи були необхідними для спілкування між дівочою та парубоцькою громадами, були шляхом пошуку пари. Закінчувалися такі заходи спільною ночівлею дівчат та хлопців. І якщо одні джерела вказують на абсолютну невинність цього моменту [1; с. 226], то інші зазначають, що майже половина дівчат, які відвідували вечорниці, втрачала цноту до шлюбу [5, с. 73].

Якщо під поняттям «невинності» розуміти відсутність повноцінного статевого акту, то його цілком можна вживати для опису спільного спання хлопців та дівчат. Загалом, такі «ночівлі» були не тільки припустимими, але й обов’язковими: у них вбачався єдиний шлях знайти партнера для створення сім’ї, дівчата, що не брали в них участі, ризикували не вийти заміж: не залишається на ніч після вечорниці — отже, нікому не потрібна [3]. На таких сходинах секс заміняли дорослою грою в «притулу», що сама по собі статевим актом не була. Однак межі пристойності цієї гри мали контролювати самі хлопець і дівчина, тож траплялося, що хлопці користувалися з необізнаності дівчат та видавали повноцінний статевий акт за невинну гру [3; 4]. У таких випадках табуйованість теми статевих стосунків призводила до того, що дівчата не могли зрозуміти, з якої причини завагітніли.

Важливим аспектом в українській культурі було збереження цнотливості до шлюбу. Під час гри в «притулу» особливо наголошувалося на тому, що пліву не має бути пробито. Питання, як можна було поширити серед молоді інформацію про ознаки втрати цнотливості, при цьому приховавши суть статевого акту, наразі залишається без відповіді й потребує додаткових досліджень.

Незважаючи на ризики вечорниць, батьки підштовхували своїх дітей до участі в подібних заходах, переважно допомагали матеріально: хлопцям — грошима, дівчатам — харчами. Тут поряд з метою знайти пару для шлюбу ставилася й інша: запобігти інцесту, адже великі родини були вимушені спати покотом на підлозі в маленьких хатах [5; с. 84–85].

Якщо дівчині вдавалося пробалансувати між двома крайнощами, до яких її підштовхувало суспільство (зберегти «чистоту» в умовах близького спілкування з хлопцями), і справа завершувалася весіллям, наставав момент, коли табуйованість різко змінювалася на вульгарність.

Ідеться, насамперед, про обряд комори. З сучасного погляду досить важко осягнути цю традицію без осуду, проте вона вважалася за цілком природну аж до середини ХХ ст. [6].

Під час обряду комори заборонялася присутність молодих дівчат [1, с. 287–288]. Ця пересторога, що її можна назвати ще одним елементом табуйованості сексуальної теми, була викликана потребою захистити їх за умов алкогольного сп’яніння гостей та загальної атмосфери збудження.

З моменту відходу дівчат табуйоване повністю замінялося на вульгарне. Перш за все, в піснях, які починали співати, проводжаючи дівчат: ці пісні сповнені натяків на те, що на дівчат може «напасти бик» [1; с. 288].

Відправлення молодих у комору та перебування їх там також супроводжувалося непристойними піснями. В одній із них зазначається, що дівчина все ще не уявляє, що з нею робитиме чоловік: «Ой, мамцю, мамцю, // До комори ведуть!» // — Цить, доню, // Тобі меду дадуть! // «Ой, мамцю, козак На мене лізе !» // — Цить, доню, // Він тебе не заріже! // «Ой, мамцю, вже й ножик виймає!..» // — Цить, доню, він боже думає [2].

Переважно молодим надавався невеликий проміжок часу для дефлорації. До того ж їх не залишали в спокої: співали непристойних пісень, стукали в двері, питалися «чи вже?» [4]. Загальне замовчування інтимних тем перетворювалося на загальне бажання знати подробиці інтимного життя молодят. Іще більшим розширенням рамок пристойності можна вважати заміну нареченого на дружка, якщо перший не міг докінчити статевий акт [4; 6]. Дослідниця І. Ігнатенко зазначає, що момент такої заміни нареченого на дружка є поширеним сюжетом у фольклорі [5, с. 103], однак прикладів пісень, що висвітлювали б цю подію, в розглянутих нами джерелах не знаходимо.

Якщо дружка не залучали, іншим варіантом втручання в особистий простір нареченої, що не вкладався в рамки повсякденної пристойності, було «добування калини», коли свахи проривали пліву пальцями. Іноді це робила сама наречена [4], що здається більш лояльним. Таким чином, можемо зробити висновок, що не було важливо, хто саме позбавляв наречену цноти — головне, аби це відбулося саме в день весілля.

Після оголошення результатів випробовування, що їм підлягала молода, вульгарність не покидає обрядів. У випадку, якщо дівчина виявилася «чесною», її покривавлену сорочку гордо носять селом, перекидаються нею. Якщо ні — починаються акти приниження дівчини та її рідних, звучать непристойні образливі пісні: усі слова та дії сповнені натяків на незаконний статевий акт [4].

Після весілля тема сексу знову табуювалася. Правда, тепер заборони накладалися не на інформацію, а, власне, на сам статевий акт та його обставини: в народі було поширено заборони щодо місця, часу, поз та рухів [5, с. 124]. Втім, докладний розгляд інтимних стосунків у шлюбі та ставлення до них уже виходить за рамки цієї роботи й потребує окремого дослідження.

Таким чином, хлопці та дівчата на шляху до стану чоловіка й жінки стикалися з двома крайнощами: табуюванням та вульгазирацією теми статевих стосунків. Спочатку повне замовчування, потім певні вольності дошлюбного спілкування, сповнені непристойностей весільні обряди, як кульмінація, і знову табуювання, що мало на меті забезпечити виживання в соціально-економічних умовах того часу (певний контроль народжуваності та забезпечення повноцінності майбутніх дітей). Після цього історія повторювалася, тільки вже з наступним поколінням.

Чому ж батьки змушували дітей проходити досить складний шлях між двома крайнощами, хоча й на власному досвіді переконувалися в усіх небезпеках, що в ньому криються? Незмінність традицій, на нашу думку, пояснюється зовнішнім соціальним контролем: люди не наважувалися самотужки, в межах родини щось змінити, бо були стиснуті умовностями поняття пристойності. До того ж батьки могли забути про переживання своєї молодості, аби спробувати полегшити цей період у житті своїх дітей, що змушувало історію повторюватися в «традиційному» ключі.

 

1. Вовк Х. Студії з української етнографії та антропології : [Електронний ресурс] / Вовк Хв. — Режим доступу : http://elib.nplu.org/view.html?&id=431

2. Махній М. М. До антропології українського прутня. «Комора»: тест на сексуальну спроможність молодого : : [Електронний ресурс] // Етносексологія: ерос і культура / Махній М. М. — Режим доступу : http://mahniy.blox.ua/2010/03/6-Do-antropologiyi-ukrayinskogo-prutnya.html

3. Махній М. М. До антропології українського прутня. Фалоцентрична «гра в притулу» // Етносексологія: ерос і культура / Махній М. М. : [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://mahniy.blox.ua/2010/03/5-Do-antropologiyi-ukrayinskogo-prutnya.html

4. Ігнатенко І. З дівчини — в жінку: обряд «комори» та символіка дівочої цноти в українському весільному ритуалі : [Електронний ресурс] / Ігнатенко І. — Режим доступу : dotyk.in.ua/ignatenko_tcnota.doc

5. Ігнатенко І. Жіноче тіло у традиційній культурі українців / Ігнатенко І. — К. : Дуліби, 2013. — 228 с.

6. Костенко Л. Весільна комора у контексті обрядів господарської магії : [Електронний ресурс] / Костенко Л. — Режим доступу : http://pyrohiv.com.ua/ua/articles/read/192/vesilna-komora-u-konteksti-obrjadiv-gospodarskoj