Тамара Денисовець

к.п.н., доцент Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка, Україна

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ ЗБЕРЕЖЕННЯ І ЗМІЦНЕННЯ ЗДОРОВ’Я ШКОЛЯРІВ

Здоров’я людини формується під впливом різноманітних чинників: біологічних та соціальних. Одним із рушійних факторів здоров’я особистості являється формування ціннісних орієнтацій на здоровий спосіб життя.

У будь-якому суспільстві діти та підлітки відносяться до найбільш незахищених верств населення, оскільки в силу вікових, фізичних, соціальних чинників потребують особливої уваги. Ситуація, яка склалася в Україні наприкінці ХХ століття, наочно демонструє необхідність державного піклування про цей контингент наших співвітчизників, яке має виявлятися в створенні дійових систем економічних, соціальних, психолого-педагогічних засобів впливу на процес особистісного та фізичного розвитку молоді.

У зв’язку з тим, що здоров’я школярів має стійку тенденцію до погіршення, це вимагає пошуку методів і шляхів його збереження, зміцнення та формування за умови створення здорового середовища, психологічного комфорту й системно організованої оздоровчої виховної роботи в закладах освіти. В основу виховання особистості школяра, здорового способу життя покладена, передусім, ідея гуманістичної педагогіки особистісно орієнтованої освіти та виховання, що надає можливість кожному вихованцю усвідомити себе особистістю, відповідальним суб’єктом власного психофізичного й духовного розвитку і спонукає до самопізнання та самоактивності щодо збереження і зміцнення здоров’я. Особистісно зорієнтоване виховання забезпечує підлітку право на свободу вибору ціннісної позиції, на цінність людського духу й життя взагалі, на можливість його дійового здійснення за наявності в нього установки на подолання дисгармонії в досвіді, поведінці, спілкуванні, діяльності (І.Д. Бех) [1].

Аналіз науково-методичної літератури свідчить, що здоров’я є складним багатоплановим поняттям і розглядається нами з позиції взаємозв’язку його фізичних, психічних, соціальних аспектів у тісній взаємодії з навколишнім середовищем. Як показують наукові дослідження, настанова на здоров’я і здоровий спосіб життя формується в результаті цілеспрямованого педагогічного впливу. Аналіз факторів, які впливають на здоров’я підлітків, показує, що воно значною мірою (на 50–55%) залежить від їх свідомості, поведінки та активного ставлення до свого здоров’я. Як відзначають педагоги та психологи (І.Д. Бех, М.С. Гончаренко, Ю.П. Лисицин), а саме в підлітковому віці починає активно формуватися індивідуальний спосіб життя, від якого в майбутньому значною мірою залежить здоров’я людини. Саме завдяки розвитку самосвідомості й прагнення до самостійності, самовиховання підлітковий вік є сприятливим для виховання правил здорового способу життя.

Безумовно, здоров'язміцнювальна і здоров'язберігальна активність особистості зумовлюється сформованим у неї уявленням про здоров’я як про величезну цінність. Виходячи з цього, оздоровчий вплив виховного процесу перш за все повинен забезпечувати таку сформованість. Цікавою видається позиція А.Я. Іванюшкіна [2], який запропонував три рівневі підходи щодо опису цінності здоров’я: 1) біологічний – досконалість саморегуляції організму, гармонія фізичних процесів і, як наслідок, мінімум адаптації; 2) соціальний – здоров’я як міра соціальної активності, дієвого ставлення людини до світу; 3) особистісний, психологічний – здоров’я не стільки як відсутність хвороби, а насамперед як її заперечення, подолання. Фактично, говорить вчений, у цьому випадку здоров’я виступає не тільки як стан організму, а як стратегія життя людини.

Проте при вивченні кореляції між рівнем суб’єктивної значущості (цінності) здоров’я і оздоровчою компетентністю (реальною здатністю підтримувати своє здоров’я на максимально можливому рівні) 115 учнів шкіл м. Полтави однозначної прямої залежності констатувати не вдалося. Як тільки значущість здоров’я для дитини досягала умовного показника 7 (із 9), показник оздоровчої компетентності приблизно в 2/3 опитаних починав знижуватися. Тому було зроблено висновок про можливість формування гіперзначущості здоров’я, яка провокує такі нераціональні форми оздоровчої поведінки, як боязнь загартувальних процедур, невмотивований прийом медикаментів, іпохондричні реакції на незначні погіршення самопочуття тощо.
Разом з тим, як і слід було вважати, недостатня суб’єктивна цінність здоров’я в більшості випадків безпосередньо узгоджується з низькою оздоровчою компетентністю дітей. При покомпонентному аналізі цього особистісного утворення вдалося з’ясувати, що більш значною сформованістю у більшості респондентів даної групи відзначався змістовий компонент на фоні відставання поведінкового і мотиваційного. Слід зазначити, що він був краще сформований у всіх досліджуваних дітей, однак відставання двох інших у дітей із нормальною суб’єктивною значущістю здоров'я менш помітне.

Аналіз наукової літератури з проблеми дослідження дав змогу уточнити сутність, структуру здорового способу життя школярів. Здоровий спосіб життя стосовно дітей шкільного віку – це така форма організації їхньої життєдіяльності, що сприяє збереженню, зміцненню, формуванню здоров’я, в основі якої лежить валеологічний світогляд особи. Компоненти здорового способу життя вчені визначають по-різному, проте їхні переліки у вітчизняних роботах відрізняються мало.

У досліджуваних підлітків немає єдиного (а тим більше наукового) розуміння сутності здоров’я і здорового способу життя. Для них характерні однобічні погляди: не курити, не вживати алкоголь та наркотичні речовини, раціонально харчуватися, мати достатній сон, не нервувати, дотримуватися гігієни тіла, одягу, займатися фізичною культурою. Такі результати свідчать про те, що більшість учнів 5-7 класів не володіють необхідними знаннями, вміннями й навичками про основи здоров’я і здорового способу життя. Дані анкетування на початку експерименту показали, що у 12,2% підлітків рівень знань про здоров’я високий, у 49,5% середній і 38,3% низький рівень. Валеологічні знання практично не введені в систему їхніх життєвих цінностей та настанов, не сформована потреба у відповідальному ставленні до здоров’я. 58,0% учнів недостатньо усвідомлюють значущість здоров’я для своєї життєдіяльності, суспільна цінність здоров’я ними не набула особистісної цінності [3].

Певний парадокс становить той факт, що інтерес до власного соматичного здоров'я у молоді та дітей помітно нижчий, ніж до інших індивідуальних характеристик. У цій сфері в повній мірі виявляється характерна для радянського і пострадянського суспільства тенденція до здоров'язбереження „постфактум”, тобто тоді, коли вже діагностовано певні порушення хворобливого характеру в організмі.

Разом з тим, така байдужість абсолютно не виправдана. За даними Інституту гігієни та медичної екології АМН України, серед дитячого населення нашої держави за останнє десятилітня істотно (в 1,5 – 3 рази) зросла частота хронічних захворювань, які призводять до інвалідності. Це хвороби нервової, ендокринної, серцево-судинної, шлунково-кишкової, кістково-м'язової систем. Серед першокласників українських шкіл тільки 5-9% практично здорових дітей. Кількість хронічно хворих дітей збільшується за роки навчання у школі в 2,5 рази [4, с. 7].

Водночас, можливості оздоровчої роботи у школах традиційними медичними засобами дуже невисокі. За тими ж даними, серед 23 тис. шкіл понад 80 % не мають необхідного складу медичних приміщень (кабінетів лікаря-педіатра, зубного лікаря, процедурного кабінету). Переважна більшість шкіл в Україні взагалі не забезпечена шкільними лікарями та медсестрами. Як наслідок, школу закінчують здоровими лише 6-10% учнів. Отже, цілком закономірно, що сьогодні педагогічна громадськість з розумінням ставиться до включення в сукупність найважливіших для молодої людини знань тих, що узагальнюються однією з наймолодших людинознавчих наук – валеологією.

Сьогодні вже йде мова про педагогічну валеологію як окрему галузь цієї науки, що вивчає питання навчання і виховання людини, яка має міцну життєву установку на здоров'я і здоровий спосіб життя на різних вікових етапах розвитку. Основними її поняттями виступають валеологічна освіта, валеологічне навчання, валеологічне виховання, валеологічна культура.

Результатом валеологічної освіти повинна стати валеологічна культура людини, заснована на правильному усвідомленні і адекватній оцінці нею своїх генетичних, фізіологічних і психологічних можливостей, методів і засобів контролю, збереження і розвитку свого здоров'я. Проте валеологічна культура неможлива без усвідомлення і прийняття певної системи цінностей

С. Закопайло [5, с. 10] характеризує цінності здорового способу життя як позитивний результат ведення здорового способу життя, що забезпечує єдність фізичних, духовних і соціальних потреб особистості. До цінностей здорового способу життя відносяться: стабільне здоров’я; творчий характер життєдіяльності; всебічний розвиток особистості; володіння красою та виразністю рухів; задовільний фізичний стан; авторитет серед оточуючих; задоволення матеріальних потреб; високий розвиток фізичних якостей; продуктивний відпочинок; знання про функціонування людського організму; задоволеність життям; фізична готовність до обраної професії; громадська активність.

Отже, педагогічна валеологія передбачає, окрім суто здоров'язберігальних, також і завдання, пов'язані з вихованням у дітей стійкої мотивації на здоров'я і здоровий спосіб життя, і, що особливо важливо, навчання школярів засобам і методам оцінки свого фізичного стану та використання функціональних можливостей організму і природних засобів оздоровлення для підтримки свого здоров'я.

Отже, переважна більшість досліджуваних дітей продемонструвала конструктивні установки щодо власного здоров'я, достатню мотивацію щодо його збереження. Завдання виховання здорового способу життя у дітей є важливими не тільки з огляду на необхідність вирішення нагальних проблем їхнього оздоровлення. Вагомим аргументом на користь даної роботи є її соціально-адаптаційний потенціал, тобто можливість забезпечення не лише негайного сприятливого впливу на збереження і зміцнення фізичного здоров'я дитини, а переведення її на якісно новий рівень ставлення до себе, своєї поведінки, життєвих перспектив.

Список використаних джерел:

1. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання: наук.-метод. посіб. / І.Д. Бех. – К. : ІЗМН, 1998. – 204 с.

2. Иванюшкин А.Я. «Здоровье» и «болезнь» в системе ценностных ориентаций человека / А.Я. Иванюшкин // Вестник АМН СССР. – 1982. –Т.45. – №1. – С. 49–58.

3. Жабокрицька О.В. Педагогічні умови виховання основ здорового способу життя підлітків у позакласній діяльності: автореф . дис. на здобуття наук. ступеня канд.. пед. наук: спец. 13.00.07 «Теорія виховання» / Оксана Валентинівна Жабокрицька.– К., 2004. – 20 с.

4. Сердюк А. Проблеми із збереження здоров'я дітей і шляхи вирішення в умовах школи / А. Сердюк // Директор школи, ліцею, гімназії. – 2006. – № 2. – С. 7–11.

5. Закопайло С.А. Педагогічні основи виховання в юнаків 10-11 класів цінностей здорового способу життя: Автореф. Дис. … канд. пед. наук / Сергій Анатолійович Закопайло. – К., 2003. – 19 с.

Денисовець Тамара Михайлівна

Кандидат педагогічних наук, доцент кафедри медико-біологічних дисциплін і фізичного виховання Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка

Україна, м. Полтава пров. Госпітальний, 8, кв. 6

тел.. 0661293489