К. пед. н. Малихіна С. В.

Національний транспортний університет, Україна

РОЗРОБКА ТЕОРЕТИКО-ТЕХНОЛОГІЧНОЇ СТРАТЕГІЇ ПЕРСОНІФІКАЦІЇ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТА ТА ЇЇ КОНКРЕТИЗАЦІЯ В ІНДИВІДУАЛЬНИХ СТРАТЕГІЯХ ДИДАКТИЧНОГО СУПРОВОДУ

Сучасна професійна підготовка містить елементи персоніфікації, однак наші безпосередні спостереження за особливостями здійснення навчального процесу у вищій школі підтверджує думку про те, що прагнення студентів до самореалізації в ході навчальної діяльності є нереалізованим повною мірою.

Як зазначає В. Загвязинський, у теперішній час не втратив свого значення повідомляючий (пояснювально-ілюстративний, інформаційно-перцептивний, за визначенням М. Скаткіна, І. Лернера) метод викладання. Однак «інформаційна ємкість» та насиченість цього напрацьованого віками методу все частіше не в змозі задовольнити сучасні потреби студентства. Дослідники активно ведуть пошуки в напрямі оновлення форм і методів навчального процесу вищої школи. Специфіку використання фронтальних, групових, індивідуальних форм досліджено у працях Н. Бордовської, С. Вітвицької, І. Клігман, А. Реана, П. Сікорського, О. Соколенко, М. Фіцули та інших. Так, О.Соколенко зазначає, що пришвидшення темпів та зростання якості професійної підготовки студентів може бути досягнуте шляхом удосконалення не лише змісту навчальної діяльності, а й її організаційних форм. Учені зазначають, що основна перевага фронтальних робіт (лекцій, семінарів, конференцій) полягає в тому, що тут можливі колективні спрямування до загальної мети відокремлених навчальних дій студентів, розв’язування єдиних завдань, які спонукають до співпраці, співробітництва. Проміжні й кінцеві результати роботи можуть успішно обговорюватися всіма студентами, підлягати взаємному контролю. Це істотно впливає на якість знань, стимулює пізнавальний інтерес й активність. Та специфіка навчання у вищій школі така, що викладач, котрий читає лекцію майже не має можливості враховувати індивідуальний темп засвоєння, рівень розвитку мислення кожного студента, зазначає С. Вітвіцька, тому групова та індивідуальна форми роботи мають значний потенціал. Групова робота студентів характеризується такими особливостями: 1) сприяє реалізації загально-виховних цілей, привчаючи до відповідальності, готовності допомогти іншому, до партнерства; 2) розширює межі міжособистісних стосунків і сприяє виникненню зв’язків; 3) робить об’єктивним процес самооцінки, підвищує об’єктивність оцінки результатів роботи одногрупників; 4) використання диференційованих завдань дозволяє кожній групі студентів працювати адекватно до навчальних можливостей.

Водночас, дидакти вищої школи наполягають: скорочувати лекційні форми на користь практичної підготовки не варто, оскільки як у технічній та природничо-науковій царині, так і в гуманітарній лекційна форма навчання дозволяє викладачу повідомити власні судження щодо певної проблеми, теми, розділу, чималий обсяг навчального матеріалу пов’язаний з темами, опрацювання яких викликає труднощі під час самостійного вивчення за підручниками та посібниками, а також потребує методичної переробки; часто вихідні положення курсу у посібниках та наукових статтях викладені суперечливо, є взаємовиключні концепції, що їх пояснюють, лекція у таких випадках має давати інтенсифіковану оцінку різних підходів і потрактувань, до того ж, відкриває простір для відповідного емоційного впливу на студентів, сприяє формуванню поглядів і переконань.

На наш погляд, у сучасних умовах провідні форми навчання повинні доповнюватися розробкою теоретико-технологічної стратегії персоніфікації професійної підготовки. Ця підготовка повинна конкретизуватися в індивідуальних стратегіях персонального дидактичного супроводу студентської навчальної діяльності, які розробляються на основі індивідуального моніторингу особливостей цієї діяльності.

Персоніфікацію професійної підготовки пов’язуємо з її індивідуалізацією та відповідною організацією самостійної навчальної діяльності.

У науковій літературі активно висвітлюється потенціал індивідуалізації навчальної діяльності щодо розв’язання різноманітних наукових проблем (підвищення якості викладання окремих навчальних дисциплін, формування різноманітних компетентностей майбутніх спеціалістів, студентів щодо розв’язання різних навчальних завдань). Як відомо, індивідуальна робота розвиває здібності й нахили особистості, творчі сили, розширює кругозір, забезпечує розвиток інтересу до майбутньої професії та навчання в цілому.

Навчальний процес вищої школи передбачає використання таких форм навчання, які надають студентам широкі можливості для поглибленої професійної спеціалізації на основі індивідуальних планів та програм. Основна перешкода для їх здійснення – нераціональний розподіл часового бюджету.

Бюджет часу студента, – одна з проблем педагогіки вищої школи, у якій необхідні математично обґрунтовані критерії, зауважував І. Кобиляцький: «Праця студента специфічна, вимагає чимало часу на всі види занять і самостійну роботу» [1, с. 141]. Цікаві сучасні дослідження пов’язані з розробкою кваліметричнних засад самостійної навчальної діяльності, визначення оптимального часу самопідготовки та нормуванням матеріалу для самостійної роботи студентів.

Самостійна навчальна діяльність та науково-дослідницька діяльність мають спільні підстави, серед яких: концентрація зусиль студента на провідних ідеях, поняттях, методах науки, аналіз боротьби ідей, пошук шляхів для розв’язання основних протиріч, предметом самостійної та науково-дослідницької діяльності, як правило, є суперечності, нерозв’язані питання сучасної науки, освоєння нових технологій, що виникають у виробничій практиці тощо.

Персоніфікація професійної підготовки спрямовується на розширення й поглиблення знань, розвиток індивідуальних здібностей й обдарувань і наближується до творчої роботи над актуальними питаннями професійного становлення майбутнього спеціаліста. Успіх її визначається правильним добором завдань, систематичним контролем за її виконанням, наданням своєчасної допомоги у подоланні труднощів, що виникають у процесі роботи, тобто реалізації індивідуальних стратегій дидактичного супроводу навчальної діяльності студентів. Суттєве значення має той факт, що, працюючи індивідуально, студент не зв’язаний з групою або з товаришами, просувається своїм темпом. До того ж, щоб виконати завдання, він повинен докласти максимум зусиль і самостійності, а це, безумовно, вимагає наполегливості, старанності, заповзятості.

Література:

1. Кобиляцький І. І. Методи навчально-виховної роботи у вищій школі / І. І. Кобиляцький. – Львів : Львівський університет, 1970. – 199 c.