Педагогические науки/ 5. Современные методы преподавания

к.м.н. Плеханова Т.М., к.м.н. Казицька Н.М.

ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України», Україна

ВПРОВАДЖЕННЯ ПРИНЦИПІВ ДОКАЗОВОЇ МЕДИЦИНИ НА ЄТАПІ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ЛІКАРІВ

Вступ. Розвиток клінічної медицини вже протягом 25 років пов'язаний з впровадженням методів доказової медицини (ДМ) [4]. На сьогоднішній день лікарі повинні мати впевненість у тому, що технології, які вони використовують у щоденній клінічній практиці, є ефективними, оптимальними та безпечними [1]. Систематична підготовка лікарів з питань ДМ відсутня на всіх етапах післядипломного навчання. Тому для медичних працівників стає все більш важливим самовдосконалення, що базується на самостійному пошуку нової, надійної інформації, її критичної оцінці та впровадженні у лікарську діяльність [1, 2, 3]. Важливою проблемою при отриманні новітніх знань також стають значні зусилля, що потребуються від медичних працівників для пошуку та оволодіння вірогідною інформацією.

Метою роботи стало вивчення обізнаності практикуючих лікарів з питань ДМ і рівнем оволодіння навичок по оцінці ступеню доказовості отриманої інформації.

Матеріали та методи. Враховуючи актуальність проблеми, нами було проведено анонімне анкетування 33 лікарів-курсантів. Анкетований контингент складався з 12 (28,6%) лікарів-педіатрів (ординаторів відділень стаціонарів – 10, лікарів поліклінічної ланки – 2), 17 (40,5%) лікарів-неонатологів (ординаторів спеціалізованих відділень – 5, неонатології пологових будинків – 12), 4 (9,5%) лікарів швидкої допомоги. Загальний стаж роботи до 5 років мали 12 (28,6%) респондентів, 5-10 років – 10 (23,8%) лікарів, 10-20 років – 6 (14,3%) лікарів, більше за 20 років мали 14 (33,3%) лікарів. Тобто, переважали (52,4%) особи зі стажем роботи до 10 років, які нещодавно отримали вищу освіту і мали б бути обізнаними з питань сучасних технологій здобуття та оцінки інформації. При цьому, всі опитані спеціалісти зі стажем також проходили попередні курси підвищення кваліфікації у строки від 1до 5 років тому.

Питання, які були запропоновані під час анкетування:

- Які джерела Ви використовуєте для отримання нової медичної інформації?

- Які джерела Ви використовуєте для отримання інформації про доказовість діагностичних та терапевтичних заходів?

- Що Ви обираєте, якщо ваш особистий досвід суперечить даним ДМ?

- Що Ви обираєте, якщо інформація монографій та посібників суперечить даним ДМ?

- Чи вмієте Ви оцінювати джерела медичної інформації по їх доказовості?

Результати та обговорення. Треба засвідчити, що з поняттям «доказова медицина» були знайомі 34 (81%) анкетованих лікарів, більшу частину яких склали молоді спеціалісти (58,8%) зі стажем роботи до 10 років. Проведений аналіз відповідей анкетованого контингенту показав, що головними джерелами отримання нової медичної інформації для практикуючих лікарів є клінічні протоколи МОЗ України (87,9%), періодичні медичні журнали (84,8%) та ресурси Інтернет (54,5%). Інші джерела використовуються практикуючими лікарями з метою отримання нових клінічних знань менше ніж у 50% випадків.

Таким чином, 65% лікарів неонатології та 44% лікарів-педіатрів використовують ресурси Інтернет для отримання нової медичної інформації. Щодо використання джерел інформації для отримання доказової цінності діагностичних та лікувальних прийомів, які застосовуються у практиці, більшість лікарів вважає, що джерелами доказаної інформації служать лекційний матеріал на курсах тематичного удосконалення спеціалістів (87,9% лікарів), періодичні медичні журнали (66,7% лікарів) та доповіді на фахових лікарських асоціаціях (51,5% лікарів). Тобто складається така ситуація, що лікарі не інтересуються необхідною для них інформацією в клінічній практиці, а отримують дані, які надані в медичних журналах з рекламною та науковою метою, або получають освітлення якоїсь проблеми від доповідача чи лектора, який сам провів певний інформативний пошук, не завжди з використанням доказовості отриманих даних, та надає інформацію з суб’єктивним забарвленням. Так, ми бачимо, що у опитаних лікарів відсутній етап самопошуку необхідної інформації, а новітні поняття, технології та медичні заходи обмежуються тематикою, що пропонується періодичними виданнями, докладами колег та викладачів кафедр післядипломної освіти. Таким чином, лише 50% респондентів (52% практикуючих лікарів) використовують ресурси Інтернет з метою отримання відомостей про доказовість інформації.

Отримання доказаних даних ускладнюється ще й тим, що докази часто змінюються та розходяться з загальноприйнятою у нашій країні медичною практикою, перспективні терапевтичні методи впроваджуються в практику через тривалий час після отримання доказів їхньої ефективності (ефект затримання), доступ до комп’ютерної техніки та джерел науково-доказової інформації у практикуючих лікарів обмежений, тому що 80% публікацій, що відповідають критеріям надійності, надається англійською мовою, а для доступу у повну версію бази даних бібліотеки Кокрана потрібна платна підписка.

При аналізі самооцінці вміння визначити ступінь доказовість нової інформації 63,6% практикуючих лікарів відповіли що володіють таким навиком. Але на запитання: «якщо Ваш особистий досвід суперечить даним ДМ», 45,5% лікарів будуть покладатися на свій особистий досвід. Ще й досі у пошуку підтверджень щодо ефективності обраних процедур при «конфлікті інтересів» між авторитетом підручника або монографії та даними ДМ серед респондентів переважають посилки на авторитет учбових посібників. Так 75,8% опитаних лікарів вважають інформацію підручників та монографій ціннішою ніж данні ДМ.

Таким чином, наші висновки свідчать про вкрай актуальну необхідність впровадження систематичної підготовки фахівців з питань ДМ на всіх рівнях післядипломної освіти лікарів - спеціалістів. Традиційна система медичної освіти де викладач – джерело та резервуар науково-практичної інформації, яку він передає слухачам, а слухачі – пасивні реципієнти інформації, не відповідає сучасним потребам підготовки фахівців. Викладачі повинні навчати лікаря самостійно добувати знання протягом всієї професійної діяльності, оказувати допомогу у виявленні клінічної проблеми та спрямуванні у правильному руслі літературного пошуку, що потребує додаткової підготовки викладачів з питань ДМ. А слухачі повинні стати активними учасниками процесу освіти: самостійно проводити пошук, огляд новітньої інформації, критичну оцінку ступеню її доказовості та на основі отримання нових ефективних даних, розробку практичних рекомендацій. Досягнення цієї мети відбудеться тільки при включенні у програми підготовки післядипломної освіти питань ДМ не тільки теоретичних, а й відпрацювання практичних навичок по отриманню, оцінці та використанню основ ДМ у клінічній практиці. Що, в свою чергу, призведе до оволодіння лікарями новими підходами в діагностиці та лікуванні, як раціонального поєднання світових здобутків із власним досвідом.

Висновки

1. Більшість практикуючих лікарів використовують ресурси Інтернет для отримання нової медичної інформації.

2. Лише половина респондентів використовують ресурси Інтернет з метою отримання відомостей про доказовість отриманої медичної інформації.

3. Для оптимізації ситуації необхідно:

a. Провести підготовку викладачів медичних ВНЗ з питань ДМ.

b. Включити у програми підготовки фахівців на етапі післядипломної освіти короткотривалих циклів з питань ДМ.

Література:

1. Власов В.В. Введение в доказательную медицину. – М.: МедиаСфера, 2001. – 392 с.

2. Гиріна О.М. Досвід викладання основ доказової медицини на додипломному етапі підготовки сімейних лікарів// Сімейна медицина. - 2006. - № 4.- С.15.

3. Стародуб Є.М. Впровадження принципів доказової медицини на факультеті післядипломної освіти // Медична освіта. – 2006. - № 1. – С. 64-66.

4. The Cochrane Collaboration. Preparing, maintaining and promoting the accessibility of systematic reviews of the effects of health care interventions, 2001.