Філологічні науки /5. Методика преподования языка и литературы

К.п.н.  Кецик У. В.

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, Україна

ПРОФЕСІЙНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ВИКЛАДАЧА ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

Професійна діяльність педагога вивчається багатьма вченими, які у своїх дослідженнях звертають увагу на такі складові високого рівня професіоналізму вчителя/викладача, як: педагогічна майстерність та професійна ком­петентність. Викладач іноземної мови, як зазначає Гальскова Н.Д., виступає не тільки “суб’єктом зростаючого діалогу різних культур, але й активним ретранслятором їх ціннісних досягнень, реалізуючи інтеграцію особистості у світовий соціокультурний простір”. Професійна компетентність викладача виступає як “органічне ціле, компонентами якого є висока професійна культура і спеціальна підготовка: психолого-педагогічна, культурологічна, лінгвістична, комунікативна та ін.” [2, c.102].

На сучасному етапі розвитку педагогіки першоосновою є по­няття професійної компетенції. Професійна компетенція забезпе­чується відповідними вміннями практичного оволодіння іноземною мовою як засобом спілкування, так і засобом розв’язування мето­дичних завдань, наявністю певних якостей особистості, які сприя­ють її активному та успішному функціонуванню в умовах профе­сійно-педагогічної діяльності [3, с.87].

Метою запропонованої статті є здійснити аналіз професійно-педагогічних умінь, потрібних викладачу для успішного проведення заняття з іноземної мови на немовних факультетах, де має звертатися увага на формування у майбутніх фахівців іншомовної комунікативної компетентності.

Проведення заняття з іноземної мови містить у собі кілька складових: зміст заняття, структура заняття, організація заняття та атмосфера заняття, кожна з яких є, в свою чергу, окремою групою умінь.

Так, зміст заняття включає три підгрупи вмінь, які стосуються: 1) нав­чання видів мовленнєвої діяльності; розвитку мовних навичок; 2) виз­начення рівня сформованості мовленнєвих навичок і вмінь та їх оціню­вання; 3) розвитку навчальних вмінь студентів.

Перша підгрупа вмінь стосується навчанню чотирьох видів мовленнєвої діяльності: аудіювання, говоріння, читання, письма.

 Навчання аудіюванню полягає у вмінні викладача: володіти нормативною іншомовною вимовою; володіти голосом свого мовлення під час говоріння та читання вголос; емоційно розмовляти та читати вголос; змінювати швидкість говоріння та читання вголос залежно від рівня володіння інозем­ною мовою слухачами; сприяти роз­витку лексичних і граматичних навичок на основі текстів для аудіювання; навчати аудіювання співрозмовника у стандартних си­туаціях спілкування, а також в ситуаціях, пов’язаних з майбутньою професією студентів; навчати аудіюванню фабульних та прагма­тичних текстів; навчати таких прийомів аудіювання, як мовна здо­гадка, анотація, прогнозування, ігнорування деталей; змінювати умови роботи з аудіотекстом, інструкцію при повторному прослуховуванні, темп; використовувати зорові опори і орієнтири, які полегшують розуміння мовлення на слух (наприклад, слова пісень, українські титри до фільму тощо); надавати поперед­ні пояснення до сприймання на слух монологічного чи діалогіч­ного мовлення; залучати студентів бути активними слухачами мовлення своїх одногрупників; здійснювати виховний, освітній і розвивальний вплив на студентів за допомогою обраних аудіотекстів, пісень, фільмів тощо.

 Навчання усному мовленню (говорінню) охоплює наступні вміння: адаптувати своє мовлення до конкретної ситуації та рівня оволодіння іноземною мовою студентами; реагувати спонтанно іноземною мовою на зміну умов навчальної ситуації; стимулювати спон­танне мовлення студентів; ор­ганізовувати мовленнєву зарядку (обговорення поточних подій і новин, тематична бесіда тощо); працювати з приказками, прислів’ями, фразеологічними висловами, власни­ми репліками; стимулювати іншомовну мовленнєву діяльність учнів у діалогічному мовленні способом постановки певних ко­мунікативних ситуацій і завдань; проводити бесіди та дискусії на фахову тематику; організовувати дидактичні ігри (рольові, ситуативні, інтелектуальні); методично грамотно пред’являти зразки діалогів чи монологічних висловлювань у власному ви­конанні або з використанням ТЗН;  передбачувати можливі мовні і психо­логічні труднощі оволодіння студентами діалогами чи монологами різних функ­ціональних типів; укладати тексти діалогів і монологів різних функціональ­них типів як зразки для студентів; трансформувати монологічні тексти в діалоги різних функціональних типів; стимулювати іншомовну мовленнєву діяльність студентів у монологічному мовленні шляхом постановки певних ко­мунікативних завдань; орієнтуватися в системі вправ для формування вмінь монологіч­ного мовлення; аналізувати та критично оцінювати подані в підруч­нику вправи для навчання діалогічного і монологічного мовлення, визначати їхні цілі та ефективний режим виконання; формулювати мовлен­нєві завдання для пред’явлення і навчання монологів різних функ­ціональних типів; модифікувати тексти для читання та аудіюванння у тексти монологів різних функціо­нальних типів; виявляти і методично правильно виправляти помилки студентів у говорінні; надавати студентам можливість самостійно виправити своє мовлення чи мовлення одногрупників та пояснити допущені ними помилки.

       Для навчання читанню викладач має володіти такими вміннями, як: формулювати цілі для навчання читанню; використовувати різні види і типи вправ для читання, які сприяють удосконаленню репродуктивних ви­мовних, лексичних та граматичних навичок і методики роботи з ними; передбачувати потенційні труднощі читання та знаходити їх причини; навчати учнів читати тексти різних жанрів; швидко та правильно читати уривки із художньої лі­тератури, автентичні тексти із навчальних підручників, газет, журналів, фахову літературу; виділяти в тексті для читання різні рівні змісту (предметний, предметно-логічний, спонукально-вольовий, емоційний) та розуміти основний зміст тексту; виділяти окремі місця (уривки) в текстах для вив­чаючого читання для їх аналізу та вибіркового перекладу; навчати мовної здогадки, прогнозування та ігнорування несуттєвих де­талей під час читання; методично грамотно проводити вступну бесіду до читання тексту (відомості про автора, його твор­чість, назва і місце видання журналу, газети тощо); підбирати для домашнього читання студентів науково-пізнавальні тексти, що стосуються їхньої спеціалізації.

     Навчан­ня писемному мовленню (письму) охоплює наступні уміння: адаптувати своє писемне мовлення до конкретних умов та рівня оволодіння іноземної мови студентами; формулювати цілі навчання писемного мовлення; грамотно та логічно оформляти письмові повідомлення, листи, телеграми та іншу документацію іноземною мовою; каліграфічно писати друкованими та прописними літерами; пояснюва­ти призначення різних анкет, формулярів, опитувальних листів; орієнтуватися в етапах навчання писемного мовлення та в си­стемі вправ для формування вмінь писемного мовлення; передбачати потенційні навчальні труднощі писемного спілкуван­ня та знаходити їх причину; підбирати різноманітні завдання для оволодіння студентами орфографією важких слів; застосовувати різні вправи та тренувальні диктанти для засвоєння правопису; залучати студентів до написання рефератів, творів, індивідуальних та групових проектів-досліджень іноземною мовою на фахову тематику.

До першої підгрупи вмінь, як зазначалося вище, входять ще вміння, що стосуються розвитку мовних навичок. Без фонетичних, лексичних і граматичних вправ не можна уявити якісного та результативного процесу навчання студентів іншомовному спілкуванню. Обізнаність викладача іноземної мо­ви з новітніми технологіями та методиками викладання, його теоретичні знання і практичний досвід, ділове співробітництво зі студентами та особистісно орієнтоване спілкування з ними сприяють фор­муванню і розвитку лінгвістичної компетенції студентів з іноземної мови.

Отже, в цій підгрупі можна виокремити вміння викладача, що стосуються:

1) формування фонетичних навичок, тобто вміння: правильно продемонструвати приклад вимови фонетичного явища іноземної мови; пояснити особливості форми, значення та використання фонем; диференціювати мовленнєвий фонетичний матеріал з погляду стилістики; проводити порівняння фонетичних явищ іноземної та рідної мов.

2) формування лексичних навичок, що є вмінням повідомляти нові лексичні знання з іноземної мови; проводити порівняння особливостей лексики іноземної та рідної мов; укладати двомовні термінологічні словники чи тлумачні словники іноземною мовою; створювати кросворди, ребуси тощо.

3) формування граматичних на­вичок: уміння забезпечувати новими граматичними знаннями; проводи­ти порівняння особливостей граматичної будови рідної та іноземної мов; пояснювати граматичні правила іноземною мовою і наводити приклади; складати граматичні схеми, таблиці тощо.

Другу підгрупу, як уже зазначалось, становлять уміння, які стосуються визначення рівня сформованості мовленнєвих навичок і вмінь та їх оцінювання. До них належать уміння: запобігати помилкам в різних видах мовленнєвої діяльності; виявляти помилки при навчанні різних видів мовленнєвої діяльності; визначати тип помилки в процесі навчання різних видів мовленнєвої діяльності; виправля­ти помилку в процесі навчання різних видів мовленнєвої діяль­ності; пояснити помилку студентам; організовувати та проводити різні види та форми контролю.

До третьої підгрупи входять вміння викладача, які стосуються розвитку навчальних умінь студентів (так звані розвиваючі уміння). Цю підгрупу становлять вміння: розвивати увагу студентів, їх пам’ять, мислення, уяву; навчати користуватися джерелами для знаходження потрібної інформації; виділяти головну інформацію; систематизувати та узагальнювати інформацію; навчати студентів організовувати свою навчальну діяльність; конспектувати; дискуту­вати; використовувати нові технології при підготовці до занять чи до іспиту.

Для викладача важливим є розуміння структури заняття. Воно по­лягає в умінні: правильно розпочати заняття, вводячи студентів в атмо­сферу іншомовного спілкування; використовувати різні види і типи вправ у послідовності, яка відповідає етапам оволодіння ін­шомовною мовленнєвою діяльністю в різних її видах; змінювати види діяльності та знімати втому, використовувати основні та допоміжні засоби навчання; організовувати та проводити дидактичні ігри; використовувати світові інформаційні технології; здійсню­вати аналіз і під­бивати підсумки заняття.

Що стосується організації заняття, то важливим аспектом педагогічної майстерності є вміння: уріз­номанітнювати форми та способи взаємодії викладача і групи; за­лучати до роботи всіх студентів; здійснювати диференціацію та  індивідуалізацію нав­чання; розділяти студентів на підгру­пи в межах групи і керувати як парною, так і груповою роботою студентів; змінювати стиль викладання залежно від групи; давати зрозумілі інструкції, а в разі потреби змінювати їх формулювання; застосувати всі види мовленнєвої діяльності і методично правильно їх чергувати під час заняття.

Проте перераховані вміння можуть бути зведені нанівець, якщо викладач не здатен створити сприятливу атмосферу на занятті. Здатність до формування сприятливої атмосфери заняття – це вміння налагодити взаємини співробітництва і  організовувати навчання таким чином, щоб максимально активізувати резервні можливості особистості та колективу студентів; завойовувати довіру і авторитет у студентів; володіти групою та захопити студентів своїм  предметом, створювати “ситуації успіху”, які особливо необхідні слабшим студентам; підвищувати самооцінку студентів та зміцнювати їх впевненість у своїх мовленнєвих здібностях; знайти специфічні засоби подання матеріалу; розмовляти під час заняття іноземною мовою, формуючи позитивне ставлення студентів до неї; розвивати мотивацію до предмета; ставити навідні запи­тання; стимулювати у студентів прагнення ставити власні запитання; створювати спокійну атмосферу, музичний фон; обирати привітний тон голосу та відповідний темп мовлення; говорити експресивно; використовувати гумор; дотримуватись етичних норм та загальної культури.

Отже, належний рівень сформованості професійно-педагогічних умінь викладача іноземної мови забезпечить високі результати у його професійній діяльності, що, в свою чергу, сприятиме формуванню іншомовної компетентності у майбутніх фахівців.

Література:

1.     Вишневський О.І. Діяльність учнів на уроці іноземної мови. Посібник для вчителів. – К.: Рад. шк., 1989. – 224 с.

2.     Гальскова Н.Д. Современная методика обучения иностранным языкам. – К.- АРКТИ, 2000. – 165 с.

3.     Перлова В. Складові педагогічної майстерності: класифікація професійно-педагогічних умінь // Іноземні мови в навчальних закладах. – 2005. - № 6. – С. 87 - 93.