Филологические науки / 6. Актуальные проблемы перевода

 

К. пед. наук Вощевська О.В.,

студентка філологічного факультету Ільченко Г.М.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ НІМЕЦЬКИХ СЛІВ-РЕАЛІЙ

Відтворення національної своєрідності першотвору є однією з центральних проблем у перекладознавстві. Як відомо, у системі значень мови кожного народу відображаються результати досвіду лю­дини, а саме – пізнання людиною об’єктивно існуючої дійсності. Саме через відмінні умови життя, клімат, історію, культурні цінності, традиції та звичаї, у кожній мові виникають такі одиниці, що позначають явища та процеси, властиві лише побуту та способу життя конкретного народу. Вони можуть мати свої відповідники, аналоги у близьких чи далеких народів, а можуть взагалі не мати таких. Ось чому аналізуючи труднощі перекладу науковці звертають особливу увагу на переклад слів-реалій.

Реалії є актуальним об'єктом дослідження багатьох лінгвістичних дисциплін: перекладознавства, порівняльної лінгвістики, лінгвокраїнознавства, лінгвокультурології, етнопсихолінгвістики, теорії міжкультурної комунікації.

Метою дослідження є теоретичне вивчення проблеми адекватного передання інформації, без семантичних спотворень загальних та індивідуальних аспектів оригінального змісту.

Проблеми, пов'язані з вивченням мовних реалій, їх передачею при перекладі та лексикографічним описом висвітлюються в роботах дослідників-лінгвокультурознавців Л.С. Бархударова, Г.Д. Томахіна, А.Д. Швейцера, В. Виноградова, С. Влахова, Р. Зарівчак, В. Коміссарова, Л. Соболева, А. Супруна, А. Федорова, С. Флоріна, та інших.

Слово реалія бере початок від латинського прикметника realia – «матеріальний», «дійсний».

У 1952 році Л. Соболєв уперше дав визначення  терміну «реалія» як лексичної одиниці, стверджуючи, що цим терміном позначають побутові, специфічно національні слова й звороти, що не мають еквівалентів у побуті, а отже, і в мовах інших народів [4, c. 24].

Однак найбільш повною і зрозумілою, на нашу думку, є дефініція болгарських вчених С. Влахова і С. Флоріна, які стверджують що реалії – це слова (і словосполучення), що називають об'єкти, характерні для життя (побуту, культури, соціального і історичного розвитку) одного народу і чужі іншому. Будучи носіями національного та / або історичного колориту, вони, зазвичай не мають точних відповідностей (еквівалентів) в інших мовах, і, отже, не піддаються перекладу на загальних підставах, вимагаючи особливого підходу [3, с. 55]. Реалії характерні для будь-якої мови, їм притаманний яскраво виражений національний колорит.

У німецькій лексикографії термін «реалія» з'явився лише в 70-х рр. ХХ століття в словнику під редакцією Р. Кюфнера: реалії Realien – мн.: 1) Реальні предмети, факти; знання; раніше в природничо-наукових дисциплінах, 2) також Realia – мн.: слова, що називають предмети і явища, специфічні для окремих країн і культурних кіл [6, с.643]. Таке формулювання близьке до сучасного трактування цього терміна в лінгвістиці. Тут проводиться чітке розмежування реалій-предметів (Realien) і реалій-слів (Realia) і вказується своєрідна особливість даного розряду лексики: матеріальна прикріпленість охоплюючих предметів і явищ до певної країни та її культурі [6].

Для більш яскравої та точної характеристики поняття «реалія» слід розглянути  його структуру і класифікацію. На сьогоднішній день немає єдиної класифікації культурно-маркованих одиниць і дослідники пропонують різні класифікації реалій, виходячи з тих чи інших засад. Найбільш розгорнута класифікація слів-реалій запропонована у монографії С. Влахова і С. Флоріна. За цією класифікацією слова-реалії поділяються за предметною та місцевою ознаками. Предметна ознака охоплює географічні реалії (найменування об’єктів фізичної географії, географічних об’єктів людської діяльності), етнографічні реалії (побут, праця, духовна культура, етнічні об’єкти, міри і гроші), а також суспільно-політичні реалії (адміністративно-територіальний устрій, органи і носії влади, суспільно-політичне життя, військові реалії) [3, c. 65-67].

Місцева ознака поєднує в собі реалії у площині однієї мови: свої (національні, локальні та мікролокальні) та чужі (інтернаціональні та регіональні), а також реалії в площині пари мов (зовнішні і внутрішні).

При перекладі реалій існують дві труднощі: а) відсутність у мові, на яку перекладають, відповідника (еквівалента, аналога) через відсутність об’єкта, який ця реалія позначає; б) необхідність, передати не тільки предметне значення (семантику) реалії, а також і її колорит (конотацію) – її національне і історичне забарвлення.

 Отже, перекладач, беручи до уваги загальні теоретичні положення, володіння мовою, свій досвід, чуття мови і, перш за все, «контекстуальні обставини», в кожному окремому випадку вибирає шлях, який підходить найбільше, а інколи є одним можливим.

У теорії та практиці перекладу широко відомі наступні прийоми перекладу реалій.

1) Транскрипція і транслітерація. Транслітерація – це передача засобами мови перекладу (далі МП) графічного (буквеного) складу слова вихідної мови (далі ВМ), а транскрипція – це передача звукової форми літерами МП.

Ці прийоми широко застосовуються при передачі іншомовних імен, власних назв, географічних найменувань і назв різного роду компаній, фірм, пароплавів, готелів, газет, журналів тощо: der Riesling – рислінг , der Rheingau – Рейнгау, die Mosel – Мозель; Saar – Саар, das Oktoberfest – октоберфест, der Kanzler – канцлер, der Herzog – герцог, Friedrich Dürrenmatt – Фрідріх Дюрренматт. Вони особливо поширені в суспільно-політичній літературі та публіцистиці як перекладній, так і оригінальній, що описують життя і події за кордоном (наприклад, в газетних кореспонденціях). Бажаність застосування транскрипції при передачі реалій зумовлена ​​тим, що при вдалому транскрибуванні перекладач може добитись подолання обох вище згаданих труднощів передачі: передачі смислового змісту і колориту. Вибір транскрипції при перекладі також залежить і від читача, на якого орієнтований текст, тобто необхідно враховувати ступінь «знайомості» реалії, оскільки вона не повинна залишитися за межами його сприйняття.

2) Гіпо-гіперонімічний переклад. Для цього способу перекладу є характерним встановлення відношеннь еквівалентності між словом ВМ, що передає видове поняття-реалію, і словом в МП, що називає відповідне родове поняття, або навпаки.

3) Уподібнення. Цей перекладацький прийом дуже близький до попереднього. Різниця між ними лише в тому , що уподібнюючі слова швидше називають поняття, супідрядні по відношенню до родового поняття, а не підпорядковані, як було в попередньому випадку: die Streuobstwiese – фруктово-ягідний сад.

4) Перефрастичний (описовий, дескриптивний, експлікативний) переклад. У цих випадках відповідності встановлюються між словом (або фразеологізмом) ВМ і словосполученням МП, що пояснює його зміст. Перифраза нерідко поєднується з транскрипцією, замінюючи підрядковий коментар і роблячи авторську мову, що перекладається, більш природною і відповідною до оригіналу: die Trockenbeerauslese – добірне вино з зародзиненого винограду, der Eiswein – вино з підмороженного винограду, das Fachwerkhaus – каркасне спорудження, die Pralline – шоколадні цукерки з начинкою.

5) Калькування. Цей прийом є більш характерним при відтворенні індивідуально-авторських неологізмів, коли перекладач, змагаючись з автором, придумує настільки ж виразні, як в оригіналі, окказіональні слова: das Rheinische Schiefergebirge – Рейнскі Сланцеві гори, die Europäische Gemeinschaft – Європейське Співтовариство, der Bundeskanzler – федеральний канцлер, die Museumsinsel – острів музеїв [2].

Вирішення питання про вибір певного прийому при перекладі реалії безпосередньо залежить від завдання, яке стоїть перед нами: зберегти колорит мовної одиниці з можливими втратами для семантики, чи передати значення реалії, втративши при цьому колорит. Для цього необхідно володіти, так званими, фоновими знаннями – загальнолюдськими, культурно-історичними та країнознавчими знаннями, які являються частиною національної культури і якими володіють члени певної національно-мовної спільності. Так як переклад – це справа творча, індивідуальна, кожен автор за допомогою свого таланту, майстерності слова може вдаватись до інших шляхів донесення до читача змісту того, що більшість дослідників називає неперекладним – реалії.

 

Література:

1.        Бархударов Л. С. Язык и перевод / Л. С. Бархударов. – М. : Международные отношения, 1975. – 240 с.

2.        Виноградов В. С. Введение в переводоведение (общие и лексические вопросы) / В. С. Виноградов. – М.: Издательство института общего среднего образования РАО, 2001. – 224 с.

3.        Влахов С., Флорин С. Непереводимое в переводе / С. Влахов, С. Флорин. – М. : Международные отношения, 1986. – 416 с.

4.     Соболев Л. Н. О переводе образа образом / Л. Н. Солболев // Вопросы художественного перевода. – М., 1955. – 290 с.

5.        Федоров А. В. Основы общей теории перевода / А. В. Федоров. – М.: Высшая школа, 1983. – 303 с.

6.        Käfner. R. Großes Fremdwörterbuch / R. Käfner. – Leipzig: Bibliogr. Institut, 1997. – 824 s.