Студентка Асадова Е.С.
Запорізький національний
університет, Україна
Особи, які
потребують додаткового захисту та їх адміністративно-правовий статус
Для багатьох країн світу, в тому числі і
для України дедалі актуальнішою стає проблема правового регулювання статусу
осіб, які потребують додаткового захисту. Вона є чітко окресленою у
суспільстві. Це пов'язано з існуванням у ряді держав «гарячих точок», воєнними
діями, нестабільністю політичних режимів, голодом, стихійним лихом тощо.
Універсалізація
проблеми адміністративно-правового статусу осіб, які потребують додаткового
захисту потребувала створення механізмів їх захисту й ухвалення відповідних
міжнародно-правових документів у цій царині на глобальному та регіональному
рівнях. Норми, що стосуються осіб, які потребують додаткового захисту,
містяться в Законі України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового
або тимчасового захисту», Постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про проїзний
документ особи, якій надано додатковий захист», Постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про посвідчення особи, яка потребує
додаткового захисту» та інших нормативно-правових актах України, а також в
міжнародних договорах, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою
України.
Значною мірою
актуальність дослідження підтверджується інтересом до цієї проблематики
зарубіжних і вітчизняних вчених. У різні часи розробкою проблеми займаються
зарубіжні вчені Г. Гудвін Гілл, Ж. Егер,
О. Клінова, Д. Макнамара, К. Нгуєн, Д. Патрік, В. Потапов, Д. Хорекенс,
досліджуючи статус осіб, які потребують додаткового захисту у міжнародному
праві. Останніми роками російські вчені Є. Гончаренко, А. Жеребцов, Д. Іванов, Н. Каткова, І.
Кісельова, М. Лебедєв, В. Радул,
Т. Регент досліджували регулювання правового стаусу осіб, які потребують
додаткового захисту у Російській Федерації, а вчені Л. Васільєва, І. Фісенко –
в Республіці Білорусь.
Зважаючи на
актуальність зазначених проблем, багато вітчизняних науковців досліджували їх
загальнотеоретичні та прикладні аспекти. Деякі
аспекти проблеми були висвітлені у працях вчених -
правників: В. Березняка, Ю. Битяк, І. Голосніченко, Н. Грабар, Т. Коломоєць, В.
Колпакова, О. Кузьменко, М. Сірант, Г. Тимчик та других. Віддаючи належне авторам досліджень, слід зазначити, що розглядаючи окремі аспекти
проблеми правового статусу осіб, які потребують додаткового захисту, комплексно ця проблема все
ж таки так і не досліджувалася.
Адміністративно-правовий статус як комплексний інститут має свою
юридичну конструкцію. З самої назви «юридична конструкція» випливає, що
адміністративно-правовий статус має свою складну структуру, яка складається з відповідних елементів (складових частин), які наповнюють матеріальним змістом
вказане поняття. Склад правового статусу — це не просто поняття, а модель, що відображає
складну структурну будову правового статусу особи [1, 28]. Зміст
адміністративно-правового статусу
розкривається науковцями через його складові. Більшість сучасних
вітчизняних науковців поділяють думку, що адміністративно-правовий статус —
сукупність комплексу прав та обов’язків, закріплених нормами адміністративного
права, та гарантії їх реалізації [2, 74]. Утім необхідно відмітити сучасну
тенденцію відходу від традиційного розуміння правового статусу як системи прав
та обов’язків, наданих особі державою і застосування «широкого підходу» до
проблеми структури правового статусу особи.
Отже,
проблема правового регулювання статусу осіб, які потребують додаткового захисту
чітко окреслена у суспільстві. ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують
додаткового або тимчасового захисту» визначає порядок встановлення правового
статусу біженців та осіб, які потребують додаткового та тимчасового захисту, а
також втрати та позбавлення цього статусу. Існує певна відмінність у поняттях
«біженець» та «особа, яка потребує додаткового захисту». Згідно із статтею 1
«біженець» — особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих
побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання,
національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної
групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської
належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає
користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи
громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього
постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок
зазначених побоювань; «особа, яка потребує додаткового захисту» — особа, яка не
є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу
щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки
така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок
загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання
застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи
тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи
покарання.
Для
визначення статусу особи, яка потребує додаткового захисту проводиться
відповідна процедура, що здійснюється територіальними органами міграційної
служби. Цей орган може прийняти рішення про оформлення або відмову в оформленні
документів для вирішення питання щодо визнання особою, яка потребує додаткового
захисту.
Відповідно до
ст.14 Закону України «Про біженців та
осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011
особи, яких визнано особами, які
потребують додаткового захисту, користуються тими самими правами і свободами, а
також мають такі самі обов'язки, як і
громадяни України, крім випадків, установлених
Конституцією (254к/96-ВР) та законами України, а також міжнародними договорами, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та вважаються такими, які
безстроково на законних підставах перебувають на території України.
Відповідно до
ст.15 Закону особи, яких визнано
особами, які потребують додаткового захисту, мають рівні з громадянами України
права на: пересування, вільний вибір
місця проживання, вільне залишення території України, крім обмежень,
встановлених законом; працю; провадження підприємницької діяльності, не
забороненої законом; охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування;
відпочинок; освіту; свободу світогляду і віросповідання; направлення
індивідуальних чи колективних письмових звернень або особисте звернення до
органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і
службових осіб цих органів; володіння, користування і розпорядження своєю
власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; оскарження
до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, посадових і службових осіб; звернення за захистом своїх прав до
Уповноваженого Верховної Ради України з
прав людини; безоплатну правову допомогу в установленому порядку. Також такі
особи мають рівні з громадянами України права у шлюбних та сімейних відносинах
та має право на одержання грошової допомоги, пенсії та інших видів соціального
забезпечення в порядку, встановленому законодавством України, та користування
житлом, наданим у місці проживання (ст.15
Закону). Україна
сприяє збереженню єдності сімей осіб, які потребують додаткового захисту.
Особи,
яких визнано особами, які потребують додаткового захисту мають і певні
обов’язки, такі як: повідомляти
протягом десяти робочих днів центральний орган
виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері
біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового
захисту, про зміну прізвища, складу сім'ї, сімейного стану, місця
проживання, набуття громадянства України або іншої держави, надання притулку
або дозволу на постійне проживання в іншій державі; знятися з обліку і
стати на облік
центрального органу
виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері
біженців та осіб, які
потребують додаткового або тимчасового захисту, за новим місцем
проживання у разі зміни місця проживання і переїзду до адміністративно-територіальної одиниці
України, на яку поширюється повноваження іншого центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері
біженців та осіб, які потребують
додаткового або тимчасового
захисту; проходити щорічну перереєстрацію у строки, встановлені центральним органом
виконавчої влади, що
реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують
додаткового або тимчасового захисту, за
місцем проживання. Порядок перереєстрації біженців або осіб, які
потребують додаткового захисту, встановлюється центральним органом
виконавчої влади, що забезпечує формування
державної політики у
сфері біженців та
осіб, які потребують додаткового
або тимчасового захисту.
Особа
може бути позбавлена додаткового захисту або втратити його.
Додатковий захист
втрачається у разі, якщо особа:
1) добровільно знову
скористалася захистом країни громадянської належності
(підданства);
2) набула громадянства України або добровільно набула громадянства, яке
мала раніше, або
набула громадянства іншої
держави і користується її захистом;
3) добровільно повернулася до країни, яку
вона залишила чи за межами якої перебувала
внаслідок обґрунтованих побоювань
стати жертвою переслідувань;
4) будучи особою без громадянства, може повернутися в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставин, за яких її було визнано біженцем або особою, яка потребує
додаткового захисту, більше не існує;
5) отримала притулок чи дозвіл на
постійне проживання в іншій країні;
6) не може відмовлятися від користування захистом країни
своєї громадянської належності,
оскільки обставин, на підставі
яких особу було визнано біженцем
або особою, яка
потребує додаткового захисту, більше не існує.
Особа позбавляється статусу біженця або
додаткового захисту, якщо вона
займається діяльністю, що становить
загрозу національній
безпеці, громадському порядку,
здоров'ю населення України.
Отже, треба
сказати, що проблема адміністративно-правового статусу осіб, які потребують додаткового
захисту, з одного боку — це частина загальної проблеми правового статусу особи
у сучасному світі, прав людини і громадянина, з іншого боку, її необхідно розглядати як складову
проблеми правового статусу іноземців у країні їхнього тимчасового перебування. Ця проблема в Україні існує і дедалі загострюється як
правова, гуманітарна і політична.
Я вважаю, що
висвітлена проблема на сучасному етапі розглянута не достатньо, адже досліджені
лише окремі її аспекти. До того ж, мають місце певні вади в застосуванні
порядку набуття і припинення статусу осіб, які потребують додаткового захисту.
Наприклад, відсутність стабільної структури міграційних органів, внаслідок чого
залишається неврегульованою низка важливих практичних питань. Також не
врегульовано питання видворення осіб, які втратили або позбавлені додаткового
захисту. Тож для комплексного їх
вирішення необхідні об’єднання і координація зусиль всіх зацікавлених органів
виконавчої влади, які в теперішній час опікуються проблемами осіб, які
потребують додаткового захисту.
1. Кивалов
С.В. Административное право Украины : учебник / С.В. Кивалов. — Х. : Одиссей,
2004. — 880 с.
2. Коломоєць
Т.О. Адміністративне право : підручник / Т.О. Коломоєць. — К. : Істина, 2008. —
500 с.
3.
Адміністративно-правове забезпечення прав і свобод людини та
громадянина : навч. посіб. / І.О.
Ієрусалімова, І.О. Ієрусалімов, П.М. Павлик, Ж.В. Удовенко. — К. : Знання,
2007. — 223 с.
4. Витрук
Н.В. Основы теории правового положения личности в
социалистическом обществе / Н.В.
Витрук. — М. : Наука, 1979. — 229 с.
5. Кушніренко
О.Г. Права і свободи людини та громадянина : навч. посіб. / О.Г. Кушніренко,
Т.М. Слінько. — Х. : Факт, 2001. — 437 с.
6. Скакун
О.Ф. Теорія держави і права : підручник / О.Ф. Скакун. —
Х. : Консум, 2006. — 656 с.
7. Про
біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту
[Електронний ресурс] : закон України від 08.07.2011 р. // Відомості Верховної
Ради України. — 2011. — № 3671-VI. — Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3671-17