Право / 2. Адміністративне і фінансове право

К.ю.н. Дудченко О.С.

Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя

Еволюція підходів до визначення поняття «форма державного управління»

У юридичній науці під формою управління розуміють зовнішній прояв діяльності органу виконавчої влади або його посадової особи ,що здійснюється в рамках своєї компетенції [1, с. 63]. Український вчений В.К. Колпаков під формою управлінської діяльності розуміють той чи інший спосіб зовнішнього вираження (оформлення) змісту цієї діяльності. Кожен суб’єкт державного управління (орган чи посадова особа) наділений відповідною компетенцією, яка, як правило, дає йому можливість вибирати у конкретних ситуаціях той чи інший варіант поведінки, варіант конкретних дій, тобто відбити зміст управлінської діяльності в тій формі, яка, на його думку, є найбільш ефективною і найбільшою мірою відповідає державним інтересам [2, с. 208–209]. У свою чергу М. К. Якимчук форму управлінської діяльності визначає як зовнішньовиражену дію – волевиявлення посадової особи, здійснене у межах режиму законності та його компетенції для досягнення управлінської мети [3, с. 230].

Вітчизняний вчений Д.В. Журавльов під формами діяльності центральних органів виконавчої влади України розуміє більш або менш однорідні групи зовнішньо виражених дій, спрямованих на забезпечення виконання функцій щодо здійснення державної правової політики [4, с. 123].

Слід зазначити, що в юридичній науці не має загальновизнаної класифікації форм управлінської діяльності. На думку В.К. Колпакова за ступенем правової регламентації процесу виокремлюють такі форми державного управління: 1) видання нормативних актів управління (встановлення норм права, адміністративна правотворчість); 2) видання ненормативних актів управління (застосування норм права, видання індивідуальних актів управління, актів застосування норм права, адміністративне розпорядництво); 3) укладання адміністративних договорів; 4) здійснення реєстраційних, інших юридично значущих дій; 5) провадження організаційних дій; 6) виконання матеріально-технічних операцій [2, с. 212–213].

Українські вчені Д.В. Журавльов [3, с. 122], С.Г. Стеценко [5, с. 167] за значенням наслідків, які виникають у результаті використання форм, виділяють 1) правові форми державного управління; 2) неправові (організаційні) форми державного управління. Як зазначає Д.В. Журавльов, правові форми діяльності центральних органів виконавчої влади України – це сукупність зовнішньо виражених юридично значущих дій, спрямованих на забезпечення законності правових приписів, їх відповідності змісту управлінської політики,а також сприяння досягненню цілей управлінського впливу [6, с.89].

Український дослідник В.О. Демиденко форми роботи уряду України поділяє на правові, організаційні й організаційно-правові форми. Під правовою формою, вчений розуміє ,такі види дій, які передбачають правові наслідки. У свою чергу, правова форма може бути нормотворчою, установчою, контрольною та правозастосовною [7, с. 200].

Організаційні форми – це такі види дій, які не передбачають правових наслідків. Це здійснення членами уряду робочих поїздок по країні; здійснення робочих та офіційних закордонних візитів; проведення міжнародних зустрічей, особистих телефонних переговорів; участь у роботі міжнародних організацій; особистий прийом громадян, представників громадських організацій; проведення прес-конференцій, надання інтерв’ю, здійснення інших форм зв’язків з громад кістю тощо [7, с. 200]. В організаційній формі виокремлюють матеріально-технічну форму діяльності. До якої відноситься діловодство, статистика, бухгалтерська звітність в органах державного управління тощо.

Організаційно-правова форма діяльності уряду України – це такі види дій, які поєднують у собі ознаки як правових так і організаційних форм діяльності, зокрема, засідання Кабінету Міністрів України, засідання урядових комітетів Кабінету Міністрів України, засідання робочих комісій та робочих груп Кабінету Міністрів України тощо [7, с. 200].

Як слушно зазначає Д.В. Журавльов, організаційні форми існують у рамках чинного законодавства та в межах компетенції того чи іншого суб’єкта державної влади. При цьому правом тут регламентується лише загальна процедура діяльності [6, с. 89]. Отже, це дає підстави говорити про організаційно-правову форму діяльності органів державного управління. А відтак, форми діяльності органів державного управління поділяти на правові та організаційно-правові.

Література:

1. Овсянко Д.М. Административное право : учеб. для студ. юрид. фак-тов и ин-тов / Д.М. Овсянко. – М., 1995. – 303 с.

2. Колпаков В.К. Адміністративне право України : підруч. / В.К. Колпаков. – К., 2001. – 736 с.

3. Якимчук М. К. Проблеми управління в органах прокуратури України: теорія і практика : [монографія] / М. К. Якимчук. – К. : Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – 440 с.

4. Журавльов Д.В. Організаційно-правове забезпечення функціонування центральних органів виконавчої влади України: теоретико-правовий аспект : монограф. / Д.В. Журавльов. – Дніпропетровськ : Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ; Ліра ЛТД, 2013. – 312 с.

5. Стеценко С. Г. Адміністративне право України : [навч. посіб.] / С.Г. Стеценко. – К. : Атіка, 2007. – 624 с.

6. Журавльов Д.В. Правові форми діяльності центральних органів виконавчої влади України / Д.В. Журавльов // Публічне право. – 2013. – № 1 (9). – С. 89.

7. Демиденко В. О. Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні (у схемах) : [посібник] / Демиденко В. О. – К. : КНТ, 2007. – 289 с.