доц. Панькевич В. М., Гуменюк Ю.В., Плюта М.А.

Вінницький торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

Правові проблеми дотримання авторських і суміжних прав в Україні

Актуальність дослідження. Організація дієвої системи правозастосування в процесі створення та використання об’єктів інтелектуальної власності прямо впливає на розбудову національних науково-технологічних та науково-технічних сфер життя держав, підвищення їх інвестиційного іміджу, запровадження сприятливих інноваційних можливостей. Тому збереження, зміцнення і розвиток інтелектуального потенціалу нашої держави необхідно вважати пріорітетними інтересами України.

Ефективна розбудова сучасної України неможлива без її динамічного економічного, технічного, соціального та культурного розвитку. Такий розвиток, як правило, все більше спирається на створення та впровадження в господарській та соціальній інфраструктурі різнопланових об’єктів інтелектуальної власності, охорону і захист прав вчених, інженерів, винахідників. Досвід країн із розвиненою економікою підтверджує, що інтелектуальна діяльність, новаторство та креативність технічних рішень забезпечують стратегію і тактику стрімкого й комплексного розвитку держави, високий технічний рівень виробництва, інтеграцію наукової, технологічно складової промисловості.

Метою дослідження є вивчення проблем, які виникають при реалізації прав інтелектуальної власності та перешкоджають подальшому розвитку відносин у сфері інтелектуальної власності.

Для досягнення поставленої мети потрібно вирішити наступні завдання:

- визначити та проаналізувати основні проблеми, які зустрічаються при реалізації прав інтелектуальної власності;

- визначити шляхи запобігання таких проблем;

- проаналізувати чинне законодавство України у сфері інтелектуальної власності.

Потребу об’єктивної необхідності дослідження проблем реалізації права інтелектуальної власності було згадано у наукових працях таких вчених, як: Орлюк О. П., Венедиктова І. В., Розгон О. В., Бошицький Ю. Л., Підопригора О. Л., Жаров В. О. та інших

В Україні законодавство у сфері інтелектуальної власності включає до себе Конституцією України, Цивільний кодекс України та інші нормативно-правові акти.

Незважаючи на активне дослідження проблем реалізації права інтелектуальної власності в останні роки, багато питань ще не отримали достатнього вивчення. Зокрема, залишаються не достатньо визначеними роль і значення інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності в соціально-економічному розвитку України; не визначені достатньо актуальність, зміст, види та місце інтелектуальної власності в системі цивільного права України; склад об’єктів та суб’єктів права інтелектуальної власності за чинним законодавством України, які підлягають цивільно-правовій охороні. Потребують більш глибокого дослідження і цивільно-правові форми охорони права інтелектуальної власності, зокрема особисті немайнові й майнові права; реалізація особистих немайнових і майнових прав суб’єктів інтелектуальної власності. Потребують науково-теоретичного аналізу й система захисту права інтелектуальної власності за чинним законодавством України [1, - с.215].

Питання щодо місця та статусу норм у сфері інтелектуальної власності в системі права набувають сьогодні досить принципового значення. Так, джерелом права на конкретний результат творчої діяльності є відповідна норма закону, що визначає першого правоволодільця, або положення договору між учасниками створення такого результату, а кожний наступний володілець інтелектуальної власності зобов’язаний надати документальне підтвердження отримання прав. Управління інтелектуальною власністю повинно відстежувати правові підстави для визнання конкретних результатів творчої діяльності інтелектуальною власністю.

Надзвичайно важливим сьогодні є розвиток науки та практики в сфері права інтелектуальної власності з урахуванням ролі Інтернету в сучасному суспільстві. У світовій комп’ютерній мережі об’єкти авторського та суміжних прав використовуються у глобальному масштабі. Велику частину таких використань складають неправомірні дії із незаконного відтворення музичних, літературних, аудіовізуальних, фотографічних творів, а також – фонограм та відеограм шляхом викладання їх в електронній формі в Інтернеті. З цим пов’язані випадки порушення як особистих немайнових авторських й суміжних прав, так і майнових прав відповідних правовласників. Це стосується, насамперед, результатів творчої праці відомих авторів та виконавців. В результаті завдаються значні збитки не лише цим первісним суб’єктам, а й компаніям, які володіють правами інтелектуальної власності на вказані об’єкти на певних правових підставах [2,- с.127].

Відсутність у законодавстві чітко прописаних механізмів, за допомогою яких можна було б здійснювати чітке регулювання відносин у мережі Інтерент, що складаються з приводу об’єктів творчості, здебільшого призводить до порушень майнових та особистих прав відповідних правовласників.

Досить поширеною причиною порушення авторських прав в Інтернеті є відсутність відомостей про те, кому саме належать права інтелектуальної власності на певний об’єкт. Однак навіть в разі, якщо особа власника прав на твір є відомою, буває досить важко знайти цю особу для укладення договору про використання об’єкту. Цей фактор здебільшого є визначальним для цілком добросовісних користувачів при вирішенні питання про дотримання авторських прав. Іншими словами, поширеною причиною порушення авторських прав в Інтернеті є складний порядок взаємодії між суб’єктами авторських правовідносин. Як результат на практиці виникає одна з таких ситуацій:

1. порушення авторських прав шляхом використання твору без дозволу, який за законодавством є обов’язковим,

2. користувачем приймається рішення про невикористання твору, оскільки дозвіл отримати неможливо або занадто складно.

Очевидно, що в обох випадках неможливо говорити про будь-яку комерційну вигоду для суб’єктів відносин, що виникають, або навіть не встигають виникнути.

За таких умов важливого значення набувають положення законодавства, які гарантують можливість правовласників ефективно здійснювати свої права за допомогою тих юридичних засобів, які є зручними та відповідають сучасним реаліям. Згідно ч. 1 ст. 12 Цивільного кодексу України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Також, відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону України «Про авторське право і суміжні права», суб’єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами як за допомогою інших осіб, так і особисто.

Для того, щоб зробити використання результатів творчої праці вигідним для правовласників та для користувачів, необхідно розробити гнучку систему взаємодії цих суб’єктів за умов дотримання норм законодавства.

Необхідно зазначити, що вказані проблеми найбільше стосуються саме авторських і суміжних прав. Швидкість обігу об’єктів авторського права і масовість відносин у вказаній сфері обумовлює необхідність більш гнучкого механізму використання і захисту вказаних об’єктів у мережі Інтернет. Міжнародна спільнота знайшла шлях вирішення вказаних проблем через вільні ліцензії, які набувають поступового поширення і в українському суспільстві, але поки що не отримали правової регламентації в Україні.

У Рекомендаціях Державної служби інтелектуальної власності України щодо застосування вільних публічних ліцензій на використання об’єктів авторського права і суміжних прав вільна публічна ліцензія визначена як загальнодоступний договір приєднання, що надає особі, яка приєдналася до такого договору, безоплатний дозвіл на використання об’єкта авторського права та (або) суміжних прав певними способами на умовах, визначеними ліцензією. Правовласник надає дозвіл лише за умови прийняття умов ліцензії. Передбачається, що, використовуючи будь-які права, вказані в ліцензії, особа прийняла умови ліцензії і погоджується дотримуватися їх.

Представники організації Creative Commons пропонують правовласникам розміщувати на творах, що знаходяться в Інтернеті, позначку (дві літери С у колі, схожі на знак охорони авторського права ©) про можливість використання цих об’єктів певними способами, передбаченими у спеціальних ліцензіях. Сама ліцензія за ідеєю розробників має три шари: власне юридичний текст з чітким визначенням прав і обов’язків сторін ліцензійного договору, перероблений текст для пересічного користувача Інтернету (більш стислий і менш формалізований) і останній шар – як код для зчитування комп’ютерними програмами (CC Rights Expression Language) [3] .

Як відомо, у світі, та в Україні зокрема, діє режим, за яким всі авторські права захищені. Creative Commons пропонують систему «деякі права захищені». Правовласник самостійно визначає, які правомочності передавати у користування Інтернет – спільноти. Проте ліцензії Creative Commons суперечать українському законодавству, передусім, у зв’язку з тим, що передача майнових прав здійснюється за авторським договором, який укладається лише в письмовій формі при наявності підпису. Ліцензії ж не передбачають механізму підписання. Таким чином, згадувані ліцензії на даний момент законом розглядаються як нікчемні, що є основною перепоною для їх використання в Україні. Сподіваємося, що Україна все-таки піде шляхом прогресу і легалізує вільні ліцензії.

Підводячи підсумки, необхідно сказати, що правові проблеми реалізації та захисту права інтелектуальної власності в Україні були і залишаються нерозв’язаними. І тим складнішою стає ситуація, чим швидшим поступом йдуть вперед інформаційне суспільство та науково-технічний прогрес. Поки світ шукає більш гнучкі, зручні правові засоби забезпечення прав творчих особистостей, наше суспільство має таке законодавство у сфері захисту авторських прав, що вже є доволі застарілим.

Список використаних джерел

1. Бошицький Ю.Л. Інтелектуальна власність в сучасній Україні – актуальні питання модернізації та правового регулювання // Часопис Київського університету права.- 2013- №1 – С. 213-217.

2.  Бабкин С. А. Интеллектуальная собственность в Інтернет – М.: АО «Центр ЮрИнфоР®», 2006. – 300 с.

3. About the licenses [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://creativecommons.org/about/licenses