Право/ 7. Екологічне право

Студентка Бутчана В.В.

Запорізький національний університет

Правові аспекти систематизації законодавства у сфері екологічного права

Як цілком доречно зазначають фахівці в галузі теорії держави і права, нормативні акти приймаються різними органами, у різний час, у різних просторових межах і з різного приводу. Дана ситуація впливає на природу чинних законів і підзаконних актів, які нерідко можуть суперечити між собою. Тому перш ніж врегулювати суспільні відносини, необхідно, щоб самі нормативні акти були впорядковані, зведені до відповідної системи [1, с. 240].

Мета даної статті полягає у з'ясуванні тенденцій розвитку систематизації екологічного законодавства та визначенні його поняття та змісту. Висвітлення порушених питань можна спостерігати у роботах таких фахівців як С. с. Алексєєв, А. Б. Венгеров, А. М. Головистикова, Ю. А. Дмитрієв, А.с Котюк, Ст. Л. Купалов, М. М. Марченко [2; 3; 4] та ін. Разом з тим, хотілось би зазначити, що такі представники саме екологічного спрямування як В.О.Петров та Ю.С.Шемчушенко звертають особливу увагу на вказані проблеми, але, незважаючи на стільки актуальну увагу з боку числа науковців до цієї проблеми, систематизація екологічного законодавства є сьогодні дуже актуальним питанням. Фахівці в області теорії права зазначають, що систематизація - це юридична діяльність з приведення в систему вже прийнятих нормативно-правових актів, форма впорядкування за відповідними критеріями законодавства. Вона забезпечує облік і розміщення нормативно-правових актів за певною схемою, використовувати їх для практичних потреб, знаходити і відсилати до них, звертаючи увагу на прогалини, суперечності та ін Головне, що у зв'язку з цим з'являється можливість якісно вдосконалювати законодавство [4, с. 495].

Позитивним кроком у реалізації напрямку систематизації екологічного законодавства слід назвати закріплення головних вимог цієї системи. Основними вимогами функціонування екологічного законодавства є:

а) його відповідність Основному Закону України - Конституції;

б) наближення до відповідних директив ЄС; в) забезпечення впровадження багатосторонніх екологічних угод (конвенцій, протоколів та ін), стороною яких є Україна;

г) соціальна прийнятність; д) економічна ефективність; е) реалістичність законодавства.

Законом України від 21 грудня 2010 р. «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» [14; 2011. - № 26. - Ст. 218] (далі – Закон) визначає, що антропогенні та технологічні навантаження в державі на навколишнє середовище в кілька разів перевищує відповідні показники в розвинених країнах світу. Виходячи з цього, метою національної екологічної політики є стабілізація і поліпшення стану навколишнього природного середовища шляхом інтеграції в соціально-екологічному розвитку України для забезпечення безпечного середовища для життя і здоров'я населення, впровадження екологічно збалансованої системи природокористування та збереження природних екологічних систем. У п. 4.8 Закону передбачено основні напрямки вдосконалення екологічного законодавства:

1) забезпечення наскрізної екологічної політики, її інтеграцію у політиці державного, галузевого (секторального), регіонального та місцевого розвитку;

2) моніторинг і оцінка якості атмосферного повітря, зокрема щодо загальнопоширених забруднюючих речовинах), зонування території України, розробки планів поліпшення якості атмосферного повітря в зонах і агломераціях;

3) регулювання зменшення вмісту сірки в паливі;

4) контроль і перегляд нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах під час виробництва певних категорій транспортних засобів;

5) перегляд нормативів якості поверхневих вод, які використовуються для потреб централізованого водопостачання і для культурно-побутового призначення, очищення комунальних стоків, запобігання забрудненню внаслідок змиву нітратів із сільськогосподарських угідь;

6) здійснення контролю за поводженням з такими видами відходів, як хімічні (ртутні) джерела струму, в тому числі компактний, відпрацьований олово, електронне обладнання, непридатні до використання транспортні засоби тощо;

7) впровадження комплексної інтегрованої дозвільної системи для стаціонарних джерел викидів, в першу чергу енергогенеруючих та ін. Проаналізувавши наведені приписи Закону, зазначимо, що в них приділено увагу державної політики лише у сфері екологічної безпеки як однієї з підгалузей екологічного законодавства, а між тим інші його підгалузі в законі не називаються.

Одним із видів систематизації законодавства є інкорпорація, яка розглядається як спосіб систематизації, за яким закони повністю або частково об'єднуються в різного роду збірники чи зібрання у хронологічному, алфавітному, предметному, системно-предметному або будь-якому іншому системному порядку. Особливістю інкорпорації є те, що, на відміну від кодифікації, нормативний зміст актів не змінюється, а підлягає тільки зовнішній обробці. Інкорпорація буває офіційну, що здійснюється суб'єктами, які ухвалили акт, чи спеціально на те уповноваженими, і неофіційну, що здійснюється іншими суб'єктами [5, с. 204-205]. В Україні основними результатами інкорпорації є збірники і зборів законодавства.

Конструкція «інкорпорація актів екологічного законодавства» досить широко висвітлена в постанові Верховної Ради України від 5 березня 1998 року «Про основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки», де воно розглядається як систематизація законів та нормативно-правових актів екологічного законодавства чи окремих розділів або витягів з них для використання в навчальних, наукових та практичних цілях.

Крім того, у ній законодавчо визначені форми інкорпорації:

а) періодична підготовка та видання коментарів до екологічного законодавства;

б) опублікування окремих збірників;

в) складання тематичних довідників;

г) видання навчальних практикумів;

д) підготовка і видання зводу (зібрання) законів та нормативно-правових актів екологічного законодавства.

Щодо консолідації, то фахівці зазначають, що це така форма систематизації, при якій відбувається об'єднання кількох близьких за змістом нормативних актів в єдиний зведений нормативно-правовий акт. Це відбувається з метою подолання множинності нормативних актів і забезпечення єдності їх правового впливу [6, с. 241]. Зауважимо, що в Україні ця форма систематизації не використовується.

В даний час законодавча діяльність у сфері екологічного права досить активна: розробляються і приймаються десятки нових нормативно-правових актів, у тому числі і таких, які істотно змінюють підходи до правового регулювання певних видів екологічних відносин і впливають на характер останнього. Між тим вчені як застереження вказують на тенденцію прискорення розробки і прийняття окремих нормативних актів, зниження ролі науки або правової доктрини. Відзначають, що досить часто відбувається прийняття нових законів без погодження з вже існуючими або одночасне прийняття нормативно-правових актів, що мають юридичні колізії [15, с. 309].

На закінчення буде доречно ще раз підкреслити, що основним видом систематизації законодавства, на нашу думку, слід визнати саме його кодифікацію, тому її застосування дозволить удосконалити не тільки форму, але і зміст екологічного законодавства як галузі, а також його підгалузей - земельної, водної, недровой, флористичною та ін.

Література:

1. Кулаков В. Л. Теория государства и права : учебник / В. Л. Кулаков, А. В. Малько. – М. : Норма, 2009. – 384 с.

2. Алексеев С. С. Общая теория права : учебник : [в 2-х т.] / С. С. Алексеев. – Т. 1. – М. : Юрид. лит., 1981. – 360 с.

3. Венгеров А. Б. Теория государства и права : учебник для юрид. вузов / А. Б. Венгеров. – [5-е изд., стереотип.]. – М. : Омега-Л, 2008. – 608 с.

4. Головистикова А. Н. Проблемы теории государства и права : учебник / А. Н. Головистикова, Ю. А. Дмитриев. – М. : Эксмо, 2005. – 832 с.

5. Теорія держави і права : навч. посіб. / за заг. ред. С. Л. Лисенкова, В. В. Копєйчикова. – К. : Юрінком Інтер, 2002. – 368 с.

6. Пархоменко Н. М. Джерела права: проблеми теорії методології : моногр. – К. : ТОВ «Вид-во «Юрид. думка», 2008. – 336 с.