Ємцова Д.О.
Запорізький національний університет, Україна
Науковий керівник:
Меліхова О.Ю., к.ю.н., доцент
Право на державну службу: теоретико-правова характеристика
Сучасний етап розвитку українського суспільства, його стратегічний євроінтеграційний курс зумовлюють укріплення авторитету української держави, як демократичної, правової та соціальної. За цих обставин в Україні реформується законодавча база, вдосконалюються підходи до ефективного правового регулювання різних правових інститутів, не виключенням є інститут державної служби в Україні.
Як відомо 01.01.2015 року набирає чинності новий Закон України «Про державну службу», який визначає принципи, правові та організаційні засади державної служби, умови та порядок реалізації громадянами України права на державну службу. Положення нового закону, безсумнівно ґрунтуються на сучасних міжнародно-правових нормах та відповідають чинній Конституції України. Особлива увага у новому законі приділена гарантіям та особливостям реалізації права громадян на державну службу. У зв’язку з цим, питання правового регулювання права на державну службу і забезпечення гарантій його реалізації являється сьогодні актуальним.
Окремі теоретико-правові аспекти конституційного права на державну службу розглядаються такими відомими вченими у галузі адміністративного права, як: В. Б. Авер’янов, О. М. Бандурка, Т. Є. Кагановська, С. В. Ківалов, Т.О. Коломоєць, М.І. Іншин, Л. Р. Наливайко, О. В. Петришин та ін. видатні вчені.
Слід зазначити, що в науці адміністративного права вироблено різні підходи до поняття державної служби. Традиційно розглядають її у трьох аспектах – соціальному (здійснення завдань та функцій держави в суспільстві), політичному (формування державної влади) та правовому (передбачає її правове регулювання) [1, 71].
У свою чергу В.Б. Авер’янов підкреслює, що поняття «державна служба» доцільно використовувати для визначення служби саме в державних органах, тобто органах, наділених державно-владними повноваженнями [2, 281].
В. Кікінчук розглядає державну службу, як форму організації діяльності державного апарату (професійну діяльність службовців) з метою ефективного та безперервного здійснення завдань та функцій держави щодо задоволення потреб суспільства, забезпечення захисту основних прав і свобод людини і громадянина, послідовного та сталого розвитку країни шляхом належного виконання повноважень на посаді, що визначена в конкретному державному органі [3].
Державна служба постає тим інститутом, через який реалізується демократична сутність держави, підтримується ефективна життєдіяльність суспільства, а державний апарат слугує потребам суспільного розвитку. Крім того, державна служба має забезпечувати двосторонню взаємодію держави та народу, засновану на принципах Основного Закону - Конституції України [4, 12].
Разом з цим, український законодавець (ст.1 ЗУ «Про державну службу») зазначає, що державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження [5].
Державна служба базується на науково-обґрунтованих засадах, які визначають характер її діяльності, а такими у правовій і демократичній державі є пріоритет людини та громадянина, демократизм, законність, участь громадян в управлінні державою.
Що ж стосується права на державну службу, то стаття 38 Конституції України зазначає, що громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування [6].
Таким чином Конституція України ставить тільки одну вимогу до особи, яка претендує на посаду державного службовця – наявність громадянства України.
Зазначене конституційне право знайшло своє подальше відображення і деталізацію в статті 4 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 р. згідно з якою право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України [5].
Звертаючись до Загальної декларації прав людини від 10.12.1948 р, фундаментальні положення якої закріплено в Конституції України, можна відмітити, що ст.21 Декларації закріплює, що кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників. Кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні [7].
Право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України.
Характеризуючи вище зазначене положення можна зробити висновок про те, що держава закріплює конституційні гарантії рівного доступу громадян України до служби в державних органах, що, власне, і зумовлює безперешкодну реалізацію права на державну службу.
Визначивши характерні особливості права на державну службу, можна сказати, що рівне право доступу до державної служби можна розглядати як один із принципів державної служби. Як відомо, державна служба в Україні ґрунтується на принципах: служіння народу України; демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; пріоритету прав людини і громадянина; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни; дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування; які віднесено до групи загальних принципів державної служби, які являються вихідними, керівними положеннями, правилами, на яких базується система державної служби. Треба сказати, що науковці виділяють також організаційно-функціональні принципи державної служби, наприклад, єдність системи державної служби, принцип політичної нейтральності, принцип рівності доступу до державної служби, принцип ієрархічності системи державної служби тощо [5].
Тут відзначимо, що рівне право доступу до державної служби визначено, як один із основних організаційно-функціональних принципів державної служби. Та аналізуючи текст нової редакції ЗУ «Про державну службу», що набере чинності 01.01.2015 р., можна відмітити, що цей закон відніс принцип рівного доступу до державної служби (ст.3 редакції закону, який набирає чинності 01.01.2015 р.), до групи загальних принципів державної служби, якими є: верховенство права; патріотизм та служіння Українському народу; законність; професіоналізм; доброчесність; політична неупередженість; прозорість діяльності; персональна відповідальність державного службовця [8].
Отже, підсумовуючи вище зазначене, можна зробити висновок, що право на державну службу виступає конституційною гарантією реалізації політичних прав громадян і тримається на принципі рівного доступу до державної служби, який слід розуміти, як один з керівних загальних принципів державної служби України. І, враховуючи сучасні оновлення законодавства про державну службу в Україні можна зробити висновок, що українське законодавство прагне до подальшому поглибленого осмислення шляхів і методів формування інституту державної служби, максимально наближеного до стандартів побудови і функціонування державної служби у розвинених європейських країнах
Література
1. Адміністративне право України: підручник /за заг. ред. д.ю.н., проф. Коломоєць Т.О. – К.: «Істина», 2008. – 457 с.
2. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / за заг. ред. В. Б. Авер’янова. – К. : Факт, 2003. – 384 с.
3. Кікінчук B. Ю. Щодо визначення поняття державноϊ служби / B. Ю. Кікінчук // Форум права. – 2012. – № 3. – C. 282–286
4. Державна служба в Україні: актуальні проблеми та шляхи модернізації: наук. розробка / авт. кол.: Р. А. Науменко, Л. М. Гогіна, В. Д. Бакуменко та ін. – К.: НАДУ, 2010. – 44 с.
5. Закон України Про державну службу: від 16.12.1993 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua
6. Конституція України від 28.06.1996 [Електронний ресурс].– Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр
7. Загальна декларація прав людини: Міжнародний документ від 10.12.1948 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws
8. Закон України Про державну службу: від 17.11.2011 р. (набирає чинності 01.01.2015 р.) / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua