ФИЗИЧЕСКАЯ КУЛЬТУРА И СПОРТ /

1. Физическая культура и спорт: проблемы, исследования, предложения.

Павловський О. А., Михайленко С. В.

Федерація Кіокушин карате Київ (ІКО-1)

Kyokushin karate IKO-1

Важливість й розвиток рухової реакції у карате

Актуальність проблеми. Складність реакції у карате залежить від розмаїтості варіантів зміни обстановки у рукопашній сутичці, на що здійснює вплив дії суперника, який може атакувати будь-якою рукою або ногою у найбільш несподіваній послідовності. Незважаючи на важливість швидкості реагування на дії суперника, у рукопашному бої найбільше значення має швидкість виконання цілісних рухових дій – ударів, захисту, змін положення тіла, переміщень тощо.

Швидкість – це специфічна рухова здатність людини до екстрених рухових реакцій і високої швидкості рухів, які виконуються при відсутності значного зовнішнього опору й складної координації роботи м'язів [5]. Фізіологічний механізм прояву швидкості, що пов'язаний зі швидкісними характеристиками нервових процесів, представляється як багатофункціональна властивість центральної нервової системи (ЦНС) і периферичного нервово-м'язового апарату (НМА).

У поєдинках з карате й інших єдиноборств (кікбоксінг, айкідо, бойове самбо, джіу-джітсу тощо) доводиться зіштовхуватись з різноманітними формами прояву швидкості – пересування частин тіла й самого спортсмена з максимальною швидкістю. Комплексні форми прояву швидкості прийнято називати швидкісними здатностями людини. Основними засобами розвитку різних форм швидкості є вправи, що вимагають виконання швидких рухових реакцій, високої швидкості й частоти виконання рухів [4].

Дослідження виконувалось за індивідуальною науково-дослідною роботою Федерації Кіокушин карате Київ (ІКО-1).

Мета, завдання роботи, матеріал і методи.

Мета дослідження – характеризувати рухову реакцію спортсмена, визначити місце й вправи розвитку реакції впродовж занять з карате.

Методи дослідження включали вивчення й аналіз літературних джерел.

Результати дослідження.

Рухова реакція – це відповідь певними рухами або діями на сигнал, що з'являється раптово. Існує час реакції на сенсорні подразники й час реакції розумових процесів, але, оскільки може бути не тільки один, а й декілька одночасних або послідовних подразників, і, отже, одна або кілька можливих реакцій, тому розрізняють час простої і складної реакції [3]. Складні реакції, у свою чергу, підрозділяються на реакції вибору й реакції на об'єкт, що рухається.

Швидкість рухової реакції має велике прикладне значення практично для будь-якої професійної діяльності, яка пов'язана з виконанням яких-небудь рухових дій. Впродовж вирішення таких професійних завдань зустрічаються випадки, коли потрібно відповідати на який-небудь сигнал з мінімальною затримкою часу. Сучасні технічні системи, операторська діяльність, наприклад, нерідко висувають високі вимоги до швидкості реагування [1].

Швидкість реакції має велике значення й для різних видів єдиноборств, оскільки в умовах двобою може бути одне або кілька одночасних чи послідовних дій суперника, відповідь на які вимагає миттєвого захисту, відходу від удару або захоплення, швидкого переміщення на вигідну позицію, невловимих відповідних ударів тощо.

Дослідження показують, що й в спринтерському бігу, тобто, у бігу з максимальною швидкістю, перевагу мають ті спортсмени, у кого вище швидкість реакції й рухливість нервових процесів.

У простій руховій реакції виділяють два основних її компоненти:

1. Латентний (запізнілий), обумовлений затримками, що накопичуються на всіх рівнях організації рухових дій у ЦНС. Латентний час простої рухової реакції практично не піддається тренуванню, не зв'язано зі спортивною майстерністю й не може вважатись характеристикою швидкості людини.

2. Моторний, за рахунок вдосконалення якого, в основному, й відбувається скорочення часу реагування.

Для простих реакцій характерним є значний перенос швидкості: тренування у різних швидкісних вправах поліпшує швидкість простої реакції, а людина, яка швидко реагує в одних ситуаціях, буде швидко реагувати й в інші.

Досвідчені спортсмени вміють реагувати вже на першу фазу. Цим, наприклад, можна пояснити відхід від ударів суперника на ближній і середній дистанції тоді, коли сам час удару менше часу прийняття захисту. На жаль, самостійно, без партнера, відпрацьовувати у вправах складну реакцію з вибором з декількох альтернатив, так ще з передбаченням дій суперника, практично неможливо.

Складні реакції на об'єкт, що рухається, ідентифікуються в основному зі швидкістю реагування на удари й пересування суперника, час може становити від 0,25 до 1,0 секунди, сенсорна її фаза складає приблизно 0,05 секунди. Основне значення для швидкості реагування на дії суперника має здатність побачити об'єкт, що переміщається з високою швидкістю (у єдиноборствах – рука або нога суперника під час нанесення удару), на це й повинно бути спрямоване тренування.

З метою розвитку швидкості реакції використовують повторне, максимально швидке виконання рухів, що тренуються, або вправ за сигналом. У самостійних заняттях сигналом може бути звук предмета, що падає, магнітофонний запис тощо. Більшу користь принесуть вправи у полегшених умовах, до вправ такого роду можна віднести виконання стартів під команду (сигнал) під ухил до 15 градусів або за допомогою гумового амортизатору. Наприклад: біг зі старту на 10-15 метрів х 4-6 повторень х 2-3 серії. Необхідно пам'ятати, що тривалість вправ для вирішення даного завдання не повинна перевищувати 4-5 секунд. Однак у карате в багатьох випадках доводиться зіштовхуватися з більш складними реакціями, для реалізації яких необхідно:

· адекватно оцінити ситуацію, що склалась у поєдинку;

· прийняти рухове рішення;

· раціонально виконати рухове рішення, яке було прийняте.

Впродовж виконання серії рухів з максимальною частотою, певному сегменту тіла спочатку повідомляється кінетична енергія, що потім гаситься за допомогою м'язів-антагоністів, і цьому ж сегменту надається зворотне прискорення тощо. У зв'язку із цим, з ростом частоти рухів активність м'язів може стати настільки короткочасною, що м'язи не встигають за такі малі проміжки часу повністю скорочуватись й розслаблюватись, робота м'язів при цьому наближається до ізометричного режиму. Тому в ході тренування необхідно працювати не тільки над швидкістю скорочення м'язів, що працюють, але й над швидкістю їхнього розслаблення. Висококваліфіковані спортсмени саме й відрізняються здатністю до скорочення часу довільного розслаблення м'язів, що працюють, у рухах із граничною частотою. Домогтись цього можна шляхом постійного контролю за швидким розслабленням працюючих м'язів у швидкісних рухах, а також тренуванням самої здатності релаксації м'язів, у тому числі й аутотренінгом.

Впродовж вирішення завдань розвитку й вдосконалення техніки швидкісних рухів (ударів, захистів) необхідно враховувати й виникаючі при цьому труднощі сенсорної корекції протягом їх виконання, з метою вирішення цього завдання рекомендується дотримуватись двох правил:

1. Розвиток необхідно проводити на швидкості, що є близькою до максимальної (90%), для того, щоб біодинамічна структура рухів не відрізнялася при їхньому виконанні на граничній швидкості й щоб був можливий контроль над технікою виконання рухів (такі швидкості називаються контрольованими).

2. Необхідним є варіювання швидкості виконання вправи від граничної до субмаксимальної.

При цьому тренувальні вимоги повинні поступово ускладнюватись шляхом:

· збільшення швидкості переміщення;

· раптовості появи об'єкта;

· скорочення дистанції реагування.

З цією метою доцільно використовувати рухливі ігри з малим м'ячем або спеціальні вправи, що поєднують пересування й лов або відбивання м'яча – слід пам'ятати, що точність реакції на об'єкт, що рухається, вдосконалюється паралельно з розвитком швидкості реакції [2]. Для розвитку швидкісних здатностей й рухової реакції використовують вправи, які повинні відповідати щонайменше трьом основним критеріям:

· можливості виконання з максимальною швидкістю;

· засвоєння вправи повинно бути настільки якісною, щоб увага була сконцентрована тільки на швидкості виконання вправи;

· впродовж тренування не повинно відбуватись зниження швидкості виконання вправ.

Цілеспрямований розвиток швидкості простої рухової реакції на заняттях з карате буде найбільш ефективно відбуватись при використані повторного, розчленованого або сенсорного метода, характеристикою яких є:

1. Повторний метод полягає у максимально швидкому повторному виконанні рухів, що тренуються, за сигналом. Тривалість таких вправ не повинна перевищувати 4-5 секунд. Рекомендується виконувати 3-6 повторень вправ у 2-3 серіях.

2. Розчленований метод зводиться до аналітичного тренування у полегшених умовах швидкості реакції й швидкості наступних рухів. Наприклад, при вдосконаленні старту в естафеті, можлива наступна схема використання розчленованого методу тренування швидкості реакції на стартовий сигнал:

· спочатку виконується рухове завдання під команду з контролем часу в полегшених умовах;

· потім виконується рухове завдання самостійно, без команди, але з контролем часу;

· на закінчення виконується рухове завдання реагуючи на рух одного зі спортсменів, "лідер" змінюється по черзі.

3. Сенсорний метод заснований на тісному зв'язку між швидкістю реакції й здатністю до розрізнення мікроінтервалів часу. Цей метод спрямований на розвиток здатності розрізняти відрізки часу порядку десятих і, навіть, сотих часток секунди. Тренування з використанням цього методу підрозділяється на три етапи:

· на першому етапі спортсмен виконує рухове завдання з максимальною швидкістю, після кожної спроби тренер повідомляє час виконання вправи;

· на другому етапі повторюється виконання початкового рухового завдання, але спортсмен самостійно оцінює за власним відчуттям швидкість його реалізації, а потім порівнюють свої оцінки з реальним часом виконання вправи, таким чином, постійне зрівняння своїх відчуттів з дійсним часом виконання вправ вдосконалює точність сприйняття часу;

· на третьому етапі пропонується виконувати завдання з різною й заздалегідь певною швидкістю, результат контролюється й зрівнюється, що здійснює вплив на навчання вільному керуванню швидкістю рухової реакції.

Висновок.

Впродовж поєдинків у карате частіше відбуваються складні реакції, для реалізації яких спортсмену необхідно:

1. Адекватно оцінити ситуацію.

2. Прийняти необхідне рухове рішення.

3. Оптимально виконати прийняти рухове рішення, при цьому необхідно пам'ятати, що чим більше є варіантів виконання рухового завдання, тим більше ускладнюється ухвалення рішення й довшим є час реагування.

4. Найбільш істотне зменшення часу складної реакції спостерігається при вдосконаленні її моторного компоненту.

Література

1. Бойко Е. И. Время реакции человека. – М.: Медицина, 1964. – 439 с.

2. Бойко В. В. Целенаправленное развитие двигательных способностей человека. – М.: Физкультура и спорт, 1987. – 144 с.

3. Зациорский В. М. Физические качества спортсмена: основы теории и методики воспитания / В. М. Зациорский. – М.: Советский спорт, 2009. – 200 c.

4. Платонов В. Н. Современная спортивная тренировка. – К.: Здоров'я, 1980. – 330 с.

5. Романенко В. А. Двигательные способности человека / В. А. Романенко – Донецк: «Новый мир» УК Центр. 1999. – 240 с.