ФИЗИЧЕСКАЯ КУЛЬТУРА И СПОРТ /

1. Физическая культура и спорт: проблемы, исследования, предложения.

Кузьмінова М. І.

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Спеціальна фізична підготовка студентів-волейболістів

Актуальність проблеми. Одним із компонентів фізичної підготовки є спеціальна фізична підготовка, що спрямована на підвищення функціональних можливостей, розвиток спеціальних фізичних якостей, що необхідні для гри у волейбол, краще й більш швидке оволодіння технічними прийомами. Спеціальна фізична підготовка сприяє розвитку специфічних якостей волейболіста, які, за своїм характером нервово-м'язових напружень, подібні з навичками основних ігрових дій (В. П. Губа, А. В. Родин, 2009; А. В. Беляев, Л. В. Булыкина, 2007; Ю. Н. Клещев, 2005; Е. В. Фомин, 1986).

Спеціальною фізичною підготовкою займаються із засвоєннями техніки ігрових рухів (також без м'яча й з м'ячем). Загальна й спеціальна фізична підготовка нерозривно зв'язані між собою, тому, що на базі загальної фізичної підготовки будується фундамент спеціальної підготовки [3].

Завдання спеціальної фізичної підготовки можуть бути вирішені тільки на основі загальної, досить високої фізичної підготовленості спортсменів. Рання, форсована спеціальна підготовка, не тільки не зміцнить покращення спортивних результатів, але може призвести до різних травм й зашкодити загальному стану здоров'я. Для студентів спеціальна підготовка повинна починатись не раніше другого року навчання, коли м'язи й зв'язки будуть достатньо підготовлені до спеціальних навантажень.

Дослідження виконувалось за планом науково-дослідної роботи кафедри фізичного виховання НТУУ «Київський політехнічний інститут».

Мета, завдання роботи, матеріал і методи.

Мета дослідження – характеристика спеціальної фізичної підготовки студентів у навчальному відділенні волейболу.

Методи дослідження включали вивчення й аналіз літературних джерел.

Результати дослідження.

Розвиток спеціальної сили.

Спеціальну силу волейболіста можна визначити, як дуже високу здатність гравця проявляти силу м'язів у тих режимах й рівнях, які потрібні при виконанні окремих технічних прийомів й ігрових дій [5]. Так, для виконання передачі зверху двома руками необхідно мати певний рівень розвитку сили м'язів кистей, подачі – сили м'язів кисті, плечового поясу й м'язів тулубу, нападаючого удару – комплексний розвиток сили м'язів кисті, плечового поясу, тулубу й ніг.

Зразкові вправи для розвитку спеціальної сили.

1. Вправи для розвитку сили м'язів кистей:

· обертові рухи кистей у проміневозап'ястних суглобах із гантелями в руках;

· передачі зверху двома руками набивних м'ячів (1-3 кг).

2. Вправи для розвитку сили м'язів плечового поясу:

· кидки набивних м'ячів (1-3 кг) однієї, двома руками з різних вихідних положень, кидки м'яча на швидкість;

· переміщення в упорі лежачи навколо ніг, переміщення з підтримкою ніг партнером;

3. Вправи для розвитку сили м'язів тулубу:

· обертові рухи тулубу з обтяженням;

· піднімання тулубу й ніг одночасно із положення лежачи на спині (руки за головою), лежачи обличчям вниз на гімнастичній лавці (ноги закріплені).

Розвиток спеціальної стрибучості.

Стрибучість волейболіста – це здатність стрибати оптимально високо для виконання нападаючих ударів, блокування, передач у стрибку, подач [1]. Розвиток стрибучості починають у розвитку сили м'язів, а надалі силу й швидкість скорочення м'язів рекомендується розвивати паралельно, для цього використовуються вправи із обтяженнями й без них, основні вправи з техніки гри (імітація нападаючих ударів, блокування).

Зразкові вправи для розвитку спеціальної стрибучості.

1. Стрибки через скакалку в різному темпі, стрибки із розбігу й з місця із діставанням предметів, серія стрибків: ноги разом, з опорою тощо.

2. Стрибки вгору з поворотом вліво, вправо, навкруги.

3. Багаторазові стрибки з імітацією нападаючого удару, блокування.

4. Присідання з обтяженнями, присідання з партнером на плечах.

5. Напівприсіди й швидкі вставання із вагою (не більше 50% від max).

Розвиток спеціальної швидкості.

Спеціальна швидкість волейболіста – це здатність виконати різні переміщення по площадці й технічні прийоми за мінімальний для певних умов відрізок часу. Формами прояву швидкості у волейболі є: здатність до швидкого реагування на м'яч або дію суперників, до швидкого початку рухів, до швидкого виконання технічних прийомів й їхніх елементів; до швидкості переміщень [2].

Швидкість реакції відображає здатність гравця зрозуміти наміри й дії суперника і партнерів, а також визначити напрямок польоту м'яча й реагувати на них відповідним чином. Швидкість виконання технічних прийомів й елементів характеризується максимальною швидкістю руху руки при нападаючому ударі й ін. Швидкість переміщення залежить від здатності гравця максимально швидко переборювати відрізки 3-6-9 м у різних напрямках.

Зразкові вправи для розвитку спеціальної швидкості.

1. У середній стійці (динамічній) на сигнал викладача (сигнал «волейбольний м'яч»): м'яч ударяється об підлогу – імітація прийому м'яча з падінням; м'яч підкинутий вгору – імітація блокування; передача м'яча над собою – переміщення назад на 3-4 кроки; замах для нападаючого удару – переміщення вперед на 3-4 кроки з імітацією прийому м'яча знизу двома руками; в стрибку піймати м'яч до приземлення і кинути його назад.

2. Ривки й прискорення з різних вихідних положень за зоровим або звуковим сигналом; біг різними способами (спиною вперед, боком, приставними й схрестними кроками) із різкими зупинками.

3. Імітаційні вправи з техніки гри (нападаючий удар, блок, прийом м'яча потоковим способом).

Тривалість однієї повторної вправи – 10-15 с, інтенсивність виконання – максимальна, інтервал відпочинку між повтореннями – 30 с, число повторень – 4-10 разів. Параметри фізичного навантаження, тривалість, число повторень від заняття до заняття прогресивно зростають, а інтервали відпочинку зменшуються.

Розвиток спеціальної витривалості.

Спеціальна витривалість волейболіста поєднує швидкісну, стрибучу й ігрову витривалість. Вона залежить від рівня розвитку загальної витривалості, підготовленості опорно-рухового апарату, від сили психічних процесів (наприклад, вміння терпіти).

Швидкісна витривалість – здатність гравця виконувати технічні прийоми й переміщення з високою швидкістю впродовж всієї гри [6]. Як засоби використовують ривки й спринтерські прискорення, імітаційні й основні вправи з техніки гри. Дозування навантаження: тривалість одного повторення – 20-30 с, інтенсивність – максимальна, інтервал відпочинку – 1-3 хв, кількість повторень – 4-10 разів.

Зразкові вправи для розвитку швидкісної витривалості.

1. Човниковий біг із торканням рукою лінії нападу й лицьової лінії.

2. Імітація блокування за всією довжиною сітки, стрибки на блок у зонах 2, 3, 4 (рис.1), імітація нападаючого удару, імітація нападаючого удару з падінням після приземлення на груди-живіт (стегно-спину).

3. Нападаючий удар із розбігу з зони 4 (2, 3) з інтенсивністю 5 ударів за 20 с.

4. Захисні дії у парі (захищається тільки один спортсмен).

5. Вправа «обстріл» (один гравець захищається від декількох нападаючих).

6. Серії падінь, між падіннями – переміщення.

Вправи для розвитку швидкісної витривалості використовують у середині й наприкінці навчально-тренувального заняття.

Рис.1 Зони волейбольної площадки

Стрибкова витривалість – здатність до багаторазового виконання стрибучих ігрових дій із оптимальними м'язовими зусиллями. Проявляється цей вид витривалості у стрибках для нападаючого удару, постановці блоку, при виконанні других передач в стрибку [4]. Як засоби для розвитку стрибучої витривалості використовують стрибучі вправи з обтяженнями (малими) і без них, імітаційні й основні вправи з техніки гри. Тривалість одного повторення – 1-3 хв, інтенсивність – без пауз між стрибками, кількість повторень – 5-8. Інтервали відпочинку між повтореннями – 1-4 хв.

Зразкові вправи для розвитку стрибкової витривалості.

1. Стрибки зі штангою на плечах із глибокого присіду (вага штанги 20 кг) – 1-1,5 хв.

2. Стрибки у висоту 80-100 см (60-80 см для дівчат) – 1 хв.

3. Імітація блокування – 1 хв.

4. Імітація нападаючого удару й блоку (удар – два блоки), після чого швидкий відхід за лінію нападу – 1,5-2 хв.

5. Блокування потокових нападаючих ударів у зонах 2, 3, 4 – 1,5-2 хв.

Ігрова витривалість – здатність вести гру у високому темпі без зниження ефективності виконання технічних прийомів. Вона поєднує всі види витривалості й спеціальні фізичні якості. Високий рівень розвитку функціональних здатностей волейболіста – один із головних факторів підтримки високої працездатності впродовж гри й успішної реалізації всього арсеналу технічних й тактичних засобів боротьби. Ігрову витривалість вдосконалюють у процесі ігор з більшою, ніж передбачено правилами змагань, кількістю партій, повним і неповним складами команди (5х5, 4х4, 3х3 тощо), ігор на час. Діючим засобом розвитку ігрової витривалості є використання у процесі гри (при досягненні рахунку 5, 10 й у паузах між партіями) вправ різного тренувального впливу.

Зразкові вправи для розвитку ігрової витривалості.

1. Стрибки на одній нозі, підтягуючи стегно до грудей (15 стрибків).

2. Перекид вперед, ривок на 5 м, кидок на груди (перекат на спину), 10 стрибків із глибокого присіду (2-3 рази).

3. Човниковий біг від лицьової лінії до лінії нападу й назад із кидком (падінням) на груди (спину) на лініях; без пауз відпочинку – 6 падінь, через 30 с виконати ще раз.

4. Імітація нападаючого удару з розбігу із наступним падінням (кидком) на груди (спину) після приземлення, 10 разів.

5. Рухлива гра «боротьба за м'яч» – 3 хв.

Вправи виконуються у швидкому темпі. У кожній паузі використовують вправи, що є різними за своїм впливом. Застосування у тренувальних заняттях навантажень, що перевищують за обсягом й інтенсивністю змагальні навантаження, дає можливість створити своєрідний запас міцності у прояві всіх видів підготовки.

Висновки.

Основними засобами спеціальної фізичної підготовки є змагальні вправи волейболу, а також спеціальні вправи, що подібні за своєю руховою структурою й характером нервово-м'язових зусиль до рухів спеціалізованої вправи. За допомогою таких вправ вдосконалюють технічні прийоми й розвивають спеціальні фізичні якості.

Потрібне проведення характеристики технічної підготовки студентів-волейболістів.

Література

1. Пименов М. П. Волейбол: специальные упражнения / М. П. Пименов. – Киев, 1993. – 198 с.

2. Клещев Ю. Н. Волейбол / Серия "Школа тренера". – М.: Физкультура и спорт, 2005. – 400 с.

3. Железняк Ю. Д., Ивойлов А. В. Волейбол: учебник для институтов физической культуры. – М.: Физкультуры и спорт, 1991. – 239 с.

4. Волейбол: учебник для ВУЗов ФК // Под ред. А. В. Беляева, М. В. Савина. – М.: Спорт Академ Пресс, 2002 – 312 с.

5. Клещев Ю. Н. Волейбол. – М.: Спорт Академия Пресс, 2003. – 189 с.

6. Волейбол / Под ред. А. Б. Беляева, М. В. Савина. – М.: Физкультура, образование и наука, 2000. – 368 с.