ФИЗИЧЕСКАЯ КУЛЬТУРА И СПОРТ /

1. Физическая культура и спорт: проблемы, исследования, предложения.

Тимко І. І., Шишацька В. І.

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Засоби і методи розвитку фізичних якостей студентів

Актуальність проблеми. Фізична підготовка є підготовкою, яка, головним чином, направлена на розвиток рухових і функціональних якостей, метою фізичної підготовки є збільшення здібностей організму, щодо його певних рухових якостей. Для студентів, які відвідують заняття по фізичному вихованню запити, щодо фізичної підготовки, залишаються достатньо високими (В. И. Ильинич, 2003; А. Г. Фурманов, М. Б. Юспа, 2003 й інші).

Фізична підготовка розглядається як невід'ємна частина системи підготовки від основних до спеціальних вправ, одним із завдань, що вирішується в процесі фізичного виховання – є забезпечення оптимального розвитку фізичних якостей [3]. Фізичними якостями прийнято називати природжені морфофункціональні якості, завдяки яким можлива фізична активність людини, одержуючи свій повний прояв в доцільній руховій діяльності, до основних фізичних якостей відносять: силу, швидкість, витривалість, гнучкість і спритність [2].

Дослідження виконувалось за планом планом сумісної науково-дослідної роботи кафедри спортивного вдосконалення й кафедри фізичного виховання НТУУ «Київський політехнічний інститут».

Мета, завдання роботи, матеріал і методи.

Мета дослідження – характеристика основних фізичних якостей людини, обговорення методів їх розвитку і видів спорту, що доцільно застосовувати з цією метою у фізичному вихованні студентів.

Методи дослідження включали вивчення й аналіз літературних джерел.

Результати дослідження.

Стосовно динаміки зміни показників фізичних якостей використовують терміни "розвиток" і "виховання". Термін "розвиток" характеризує природний хід змін фізичної якості, а термін "виховання" передбачає активну і направлену дію на зростання показників фізичної якості. В сучасній літературі використовують терміни "фізичні якості" і "фізичні (рухові) здібності", проте вони нетотожні. В найзагальнішому вигляді "рухові здібності" можна розуміти як індивідуальні особливості, що визначають рівень рухових можливостей людини [1].

У кожної людини рухові здібності розвинуті по-своєму – в основі різного розвитку здібностей лежить наявність різних природжених (спадкових) анатомо-фізіологічних завдатків [4, 6]:

· анатомо-морфологічні особливості мозку і нервової системи (властивості нервових процесів – сила, рухливість, врівноваженість, індивідуальні варіанти будови кори, ступінь функціональної зрілості її окремих областей та ін.);

· фізіологічні (особливості серцево-судинної і дихальної систем – максимальне споживання кисню, показники периферичного кровообігу та ін.);

· біологічні (особливості біологічного окислення, ендокринної регуляції, обміну речовин, енергетики м'язового скорочення та ін.);

· тілесні (довжина тіла і кінцівок, маса тіла, маса м'язової і жирової тканини та ін.).

1. Сила.

Сила – це здатність людини долати зовнішній опір або протистояти йому за рахунок м'язових зусиль або напруг [5]. Силові здібності є комплексом різних проявів людини в певній руховій діяльності, в основі яких лежить поняття "сила". Силові здібності виявляються не самі по собі, а через яку-небудь рухову діяльність, але, при цьому, вплив на прояв силових здібностей надають різні чинники, внесок яких, у кожному конкретному випадку, змінюється залежно від конкретних рухових дій і умов їх здійснення, виду силових здібностей, вікових, статевих і індивідуальних особливостей людини.

Методи розвитку сили: метод повторної вправи з використанням неграничних обтяжень, метод повторної вправи з використанням граничних та близьких до граничних зусиль (вправи, що виконуються в долаючому і поступовому режимах роботи, використання середніх і великих зусиль у вправах, що направлені на збільшення м'язової маси, "ударний метод", ізокінетичний метод), метод повторної вправи з використанням статичних положень тіла (метод ізометричних зусиль – підвищення сили в статичному режимі, стато-динамічний метод, метод виховання сили за допомогою тренажерних пристроїв), неспецифічні методи виховання силових здібностей (метод електростимуляції м'язів, виховання власно-силових здібностей при пасивному розтягуванні м'язів), метод динамічних зусиль, стато-динамічний метод, метод статичних (ізометричних) зусиль, метод кругового тренування, ігровий метод.

Види спорту, що культивуються в вузах, й впливають на розвиток сили: атлетична гімнастика, важка атлетика, пауерліфтинг [7].

2. Швидкість.

Під швидкісними здібностями розуміють можливості людини, що забезпечують їй виконання рухових дій в мінімальний, для даних умов, проміжок часу. Розрізняють елементарні (швидкість реакції, швидкість одиночного руху, частота (темп) рухів) і комплексні форми прояву швидкісних здібностей.

Всі рухові реакції, що виконуються людиною, діляться на дві групи:

1. Прості рухові реакції – це відповідь наперед відомим рухом на наперед відомий сигнал (зоровий, слуховий або тактильний).

2. Складні рухові реакції – це реакції "вибору" (коли з декількох можливих дій вимагається миттєво вибрати одне, адекватне даній ситуації).

Методи розвитку швидкості: інтервальний; методи строго регламентованої вправи – методи повторного виконання дій з установкою на максимальну швидкість руху, методи варіативної (змінної) вправи з варіюванням швидкості і прискорень за заданою програмою в спеціально створених умовах; змагальний метод; ігровий метод.

Види спорту, що культивуються в вузах, й впливають на розвиток швидкості: легка атлетика, спортивні ігри.

3. Витривалість.

Витривалість – це здатність протистояти фізичному стомленню в процесі м'язової діяльності. Розрізняють наступні види витривалості: загальна витривалість – здатність тривало виконувати роботу помірної інтенсивності при глобальному функціонуванні м'язової системи; спеціальна витривалість – це витривалість по відношенню до певної рухової діяльності.

Витривалість визначається двома аспектами її прояву – аеробна і анаеробна:

· аеробна витривалість – це вид витривалості, при якій організм чинить опір втомленості, що викликана діями аеробного характеру і яка виявляється під діями тривалих вправ середньої інтенсивності;

· анаеробна витривалість – здатність підтримувати інтенсивну роботу в умовах дифіциту надходження кисню протягом певного часу.

Методи розвитку витривалості. Застосовуються наступні методи: безперервної вправи з навантаженням помірної і змінної інтенсивності, повторної інтервальної вправи, кругового тренування, ігровий, метод змагання.

Для розвитку спеціальної витривалості застосовуються: безперервний рівномірний метод, змінний метод, інтервальний, повторний, змагальний та ігровий методи.

Види спорту, що культивуються в вузах, й впливають на розвиток витривалості: легка атлетика, плавання, аеробіка.

4. Спритність і координація.

Під спритністю розуміють здатність, по-перше, опановувати складними рухами; по-друге, швидко навчатися; по-третє, швидко перебудовувати рухову діяльність відповідно до вимог обстановки. Важливою передумовою для розвитку спритності – є "запас рухів". Координація – це найекономічніше виконання рухів й точність у вирішенні певної задачі, гарна координація потрібна для швидкого разучування техніко-тактичних прийомів.

Методи розвитку спритності. Використовуються наступні методи: стандартно-повторної вправи; варіативної вправи, його підрозділяють на два підметоди – із строгою і нестрогою регламентацією варіативності дій і умов виконання.

До першого відносяться наступні методичні прийоми: строго задане варіювання окремих характеристик або всієї засвоєної рухової дії; зміна початкових і кінцевих положень; зміна способів виконання дії; "дзеркальне виконання" вправ; виконання засвоєних рухових дій після дії на вестибулярний апарат; виконання вправ з виключенням зорового контролю.

До другого відносяться методичні прийоми пов'язані з використанням незвичайних умов природного середовища, подолання довільними способами смуги перешкод, виконання індивідуальних і групових атакуючих техніко-тактичних дій в умовах не строго регламентованої взаємодії партнерів.

Види спорту, що культивуються в вузах, й впливають на розвиток спритності й координації рухів: ігрові види спорту (волейбол, теніс й ін.).

5. Гнучкість

Рухливість у суглобах позначають терміном гнучкість, тобто, гнучкість як рухова якість людини — це її здатність виконувати рухи в суглобах з великою амплітудою.

Розрізняють два типу гнучкості: активна гнучкість – здатність людини виконувати рухи з великою амплітудою за рахунок власних м'язових зусиль; пасивна гнучкість – здатність людини виконувати рухи з великою амплітудою за допомогою зовнішніх впливів (партнер, прилад, обтяження тощо).

Методи розвитку гнучкості. У розвитку гнучкості розрізняють два етапи: етап збільшення амплітуди рухів до оптимальної величини і етап збереження рухливості в суглобах на досягнутому рівні. Впродовж цих етапів використовують вправи на розтягування – активні, пасивні й комбіновані.

Види спорту, що культивуються в вузах, й впливають на розвиток гнучкості: спортивна гімнастика, аеробіка, шейпінг.

Висновки.

1. Фізичне виховання у вузі є головним напрямком впровадження фізичної культури у життя студента і становить органічну частину його загального виховання, що покликана забезпечувати розвиток фізичних, морально-вольових, розумових здібностей та професійно-прикладних навичок.

2. Розвиток фізичних якостей в системі освіти здійснюється в усіх вузах й є важливим компонентом виховання студентів, формування у них фізичного та психічного здоров’я, подальшого вдосконалення підготовки до активного життя.

Потрібне проведення аналізу щодо використання в самостійних заняттях студентів ігрових видів спорту з метою їх рекреації.

Література

1. Бальсевич В. К., Запорожанов В. А. Физическая активность человека. – К.: Здоров’я, 1987. – 226 с.

2. Булич Э. Г., Муравов И. В. Здоровье человека: Биологическая основа жизнедеятельности и двигательная активность в ее стимуляции. – К.: Олимпийская лит-ра, 2003. – 424 с.

3. Вайнер Э. Н. Валеология: Учебник для вузов. – М.: Флинта: Наука, 2003. – 265 с.

4. Головин В. А. и др. Физическое воспитание: Учебник / Под ред. В. А. Головина, В. А. Маслякова, А. В. Коробкова и др. – М.: Высшая школа, 1983. –391с.

5. Зациорский В. М. Физические качества спортсмена. (Основы теории и методики воспитания). – М.: Физкультура и спорт, 1966. – 200 с.

6. Теория и методика физического воспитания / Под ред. Т. Ю. Круцевич. – К.: Олимпийская література, 2003. – 415 с.

7. Холодов Ж. К., Кузнецов В. С. Теория и методика физического воспитания и спорта: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – М.: Издательский центр "Академия", 2009. – 480 с.