Економічні науки /10. Економіка підприємства

Захарчук М. І.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Історичні аспекти дослідження терміну «банкрутство»

За довгу історію становлення інституту банкрутства, банкрутство як явище набуло форми завершеної врегульованої процедури, в відповідно набуло і чіткого визначення. Безумовно, визначення сутності банкрутства є складним правовим завданням, адже це явище може розглядатися з різних точок зору, що фактично правильно. Однак з метою правового регулювання банкрутства доцільно все ж виокремити одне найбільш повне та вірне. Тож актуально для вирішення правових проблем регулювання економічних взаємозв’язків звернутися до суті проблемного явища, дослідити джерельні першопричини інституту, який, на жаль, не є якісно фактично сформованим, хоча матеріальна необхідність через це провокує ряд ускладнень.

Теоретичною аспекти даної проблеми були досліджені у низці публікацій відомих юристів та економістів: В. В. Вітрянського, А. Володіна, П. Баренбою, В. Лопача, С. Зінценко, Н. Лівшиц, О. Нікітіна, Ю. Світ та ін. Така цікавість до проблеми свідчить про те, що тема банкрутства жваво обговорюється у великому колі учасників господарського обороту. Враховуючи вищевикладене, спробуємо з’ясувати основні визначення та, звернувшись до сутності банкрутства, як явища та як процесу, простежити і узагальнити в сутнісному зіставленні поняття одного правового інституту. Об’єктом вивчення у цій роботі є відносини у сфері економічної діяльності підприємств, а саме явища неспроможності та процесу банкрутства. Щодо предмета дослідження, то відповідно ознайомлено та проаналізовано термін «банкрутство», явище банкрутства підприємств та процедура ліквідації. Методологічною основою, базисом, за яким виконується розгляд питань, визначених метою дослідження, є поєднання емпіричних методів наочного наведення основних думок вчених та законотворців щодо предмета статті та викладення власних думок і узагальнених висновків з цих питань. Розгляд питань, що становлять об’єкт дослідження, крізь призму сучасних правових інтеграційних процесів передбачає наукова новизна роботи.

На сучасному етапі розвитку економіки нашої країни банкрутство сприймається як невід’ємне явище сучасної економічної системи, частиною її об’єктивної єдності закономірно пов’язаних між собою явищ і процесів економічного життя. На початку формування банкрутство також, як елемент цієї системи, певним чином пов’язувалось із упорядкованістю економічних зв’язків (відносин) між виробниками і споживачами матеріальних та нематеріальних благ. Оскільки такі відносини (економічні зв’язки) з’явилися досить давно, походження терміна «банкрутство» сягає витоків ринку.

Загальноприйнятим є те, що сучасний термін «банкрутство» походить від двох латинських слів: «bankus» та «ruptus», що означають відповідно «лавка» та «зламаний». Пояснити таке походження терміна можна тим, що тодішні купці, які виконували дещо більш примітивні, ніж сучасні банки, функції та здійснювали свою діяльність коло лав, тому й іменувались як лави, за якими проходили різні операції, а у випадку розорення власника такої лави вона ламалась або перекидалась, що й означало банкрутство. Пізніше в латинському закріпився сталий вираз «banco rotto», що означав вже «розбитий банк». Далі цей термін мігрував до італійської мови, де звучав як «bancarotta». А в українській мові термін запозичено з французького слова «banqueroute».

Природно, оскільки відповідно до аналогій переважної більшості сфер людської діяльності, позначення фінансового стану банкіра також стало означати процедуру вирішення питання його неспроможності (переважно шляхом почастинної розплати з кредиторами майном, яке залишилось у банкрута). Крім того, доцільно підкреслити, що протягом розвитку інституту банкрутства використовувалися різні терміни для визначення стану боржника, коли він був не в змозі виконувати свої зобов’язання через брак коштів або майна. Наприклад, у середньовічних джерелах права італійських міст у ті часи для означення банкрутства використовувались терміни «fuggitivi» та «decoctor». Термін «fuggitivi» застосовувався у випадках, коли неспроможний боржник втікав від своїх кредиторів, «decoctor» брав початок від «decoquo», що означало поступове зменшення майна боржника. Тих осіб, які припинили платежі, статути називали «falliti» або «falentes» [1]. Хоча у цей період історії населення Європи схилялося перед культурою Древньої Греції і Древнього Риму та намагалося відродити її, існування таких термінів (відмінних від початкового латинського варіанта) в італійському законодавстві демонструє потребу власного визначення і уточнення банкрутства у законодавстві. А це підтверджує нагальну необхідність регулювання зазначеної процедури, а отже, й значне поширення її серед торгово-грошових відносин. Також доцільно висунути припущення про різне смислове навантаження на банкрутство латинського походження та самостійних термінів італійського законодавства, які по своїй суті в нашому сучасному розумінні означають те ж саме. Визначивши походження власне терміна, слід звернути увагу й на історію цього явища.

У вітчизняній історії перші згадки про неспроможність зустрічалися в XII-XV ст. у правовому документі ХІ-ХІІ ст., де в ст. 54 йдеться про особливе становище купця в його грошових і товарних операціях, на яке не поширюється право отримання кредиту звичайним громадянином. Банкрутство, втрата купцем взятих у борг грошей не тягли за собою кримінальної відповідальності. Йому давалася можливість заповнити втрачене і в розстрочку виплатити борг. Ця пільга не поширювалася на купця, що втратив капітал в результаті пияцтва та інших негожих дій. У статті 55 встановлювалась черговість відшкодування боргів, яка залежала від становища кредиторів. У першу чергу віддавалися князівські гроші, потім борги приїжджого купця, а потім борги місцевих купців, які ділили між собою залишок [2].

Існування правових норм у найдавнішому правовому джерелі, яке діяло на території сучасної України близько дев’яти століть тому, є надзвичайно позитивним та корисним фактом. Адже відображає не лише поширеність банкрутства як явища, що характеризується також ознаками сучасного розуміння банкрутства, а й високий розвиток інституту торгівлі в Київській Русі та активну професійну діяльність законотворців того часу щодо врегулювання процедури проведення банкрутства. Ці норми також, на нашу думку, якісно виписані, ефективні і прогресивні на той час, такі, що становлять основу сьогоднішніх норм. Як наслідок, це призвело до сприятливих результатів щодо матеріального змісту норм інституту та фактичної їх реалізації у вітчизняному господарстві на сьогодні. Важливо підкреслити, що підхід до неспроможності, зберігся і в більш пізньому російському законодавстві. Змінювалися тільки пріоритети, ускладнювалося і розширювалося саме нормативно-правове регулювання.

Така міграція поняття у процесі історичного розвитку з формуванням та додаванням більш уточнюючих ознак, що фактично спрямовані на вдосконалення регулюючих норм, є позитивним фактором для банкрутства як явища, так і як процесу загалом. Проаналізувавши історію поняття банкрутства та його процесу, необхідно зазначити зміст явищ, для цього доцільно звернутися до енциклопедичних словників та авторитетних думок низки зарубіжних, а також вітчизняних вчених. Доцільно для початку розглянути словникові та енциклопедичні визначення. Словник іншомовних слів головної редакції Української радянської енциклопедії Академії наук Української РСР 1975 р. вміщує дефініцію терміна «банкрутство» з двома поясненнями слів-омонімів, які походять від одного й того ж іншомовного слова: «Банкрутство − 1) Боргова неспроможність, припинення платежів за борговими зобов’язаннями окремими капіталістами або акціонерними товариствами. 2) Переносно − неспроможність, крах планів, провал, розорення, нездатність виконати взяті зобов’язання» [3]. Звичайно, неможливо не звернути увагу на обмежене наведення об’єктів банкрутства у статті словника. Доцільно зазначити певну прив’язаність смислів до економічної системи тих часів. Але розкриття терміна з цього джерела є доцільним, оскільки демонструє існування й у капіталізмі банкрутства та розуміння цього явища тодішніми вченими. Щодо більш спеціалізованих довідників, то словник економічних термінів визначає: «Банкрутство − (від італ. Banco − лава і rotto − зламаний) − нездатність боржника платити за своїми зобов’язаннями, повернути борги у зв’язку з відсутністю у нього коштів для оплати» [4]. Таке визначення не є достатньо повним, але загалом розкриває основні положення терміна. Також, в економічній енциклопедії «Банкрутство (від італ. − bancarotto) − 1. Фінансова неспроможність боржника. Неможливість сплатити боргові зобов’язання за браком коштів. Платіжна неспроможність, фінансовий крах. Юридична чи фізична особа оголошується банкрутом тоді, коли сума заборгованості, пред’явлена боржникові до сплати або несплаченої у строк, перевищує задокументовану вартість рухомого чи нерухомого майна. Банкрутство може бути добровільним, пов’язаним із заявою до суду боржника; примусовим − при зверненні до суду кредиторів. Майно банкрута продається з аукціону або здається в оренду чи переходить в акціонерну власність. 2. Переносно − неспроможність, крах планів, політична поразка, нездатність виконати взяті зобов’язання» [5]. Енциклопедія більш повно характеризує поняття банкрутства, вказуючи, що особа оголошується банкрутом саме тоді, коли сума, яку необхідно сплатити, вище задокументованого майна підприємства, а також коли виникає дисбаланс у внутрішньому (бухгалтерському) обліку банкрута (активу та пасиву). Цікаво, що й Центральна спілка споживчих товариств України у власних методичних рекомендаціях з аналізу і оцінки фінансового стану підприємств визначає: «Банкрутство − неспроможність підприємства платити за своїми борговими зобов’язаннями. Банкрутство може бути зумовлене конкуренцією, некомпетентним управлінням, біржовими спекуляціями тощо». Інформаційність цього джерела полягає у визначенні спілкою можливих причин виникнення на підприємстві банкрутства, що, у свою чергу, звужує коло банкрутів за визначенням спілки у разі інших причин (катаклізми, форсмажорні обставини).

Література:

1. Антикризове управління підприємством: Опорний конспект лекцій / Уклад. Лігоненко Л.О. – К : КНТЕУ, 2013. – 269с. – : 17.68. – 15 прим.

2. Антикризове фінансове управління підприємством: Навч. посібник / С. Я. Салига, Є. І. Ляшенко, Н. В. Дацій та ін. – К: Центр навчальної літератури, 2008. – 208с. – ISBN 966-364-138-Х : 22.00. – 6 прим.

3. Бєлялов Т. Є. Удосконалення системи державного фінансового моніторингу за рахунок розширення податкової бази банківської діяльності з використанням мережі Інтернет / Т. Є. Бєлялов, Д. І. Коваленко // Актуальні проблеми економіки. – 2013. – №3. – С.149-154.

4. Ганущак-Єфіменко Л. М. Економічна інтеграція як основа розвитку підприємств малого та середнього бізнесу / Л. М. Ганущак-Єфіменко // Актуальні проблеми економіки. – 2013. – №3. – С.70-76.

5. Гончаров, М. И. Консалтинг в антикризисном управлении (теория и практика) / М. И. Гончаров, Г. А. Лемзяков. – М: Экономика, 2009. – 245с. – ISBN 5-282-02446-2 : 48.80. – 1 прим.

6. Городянська Л. Організація контролю дебіторської заборгованості на підприємстві / Л. Городянська // Бухгалтерський облік і аудит. – 2013. – №5. – С.46-53.

7. Мазуренко А. В. Ризики в інвестиційній діяльності комерційних банків / А. В. Мазуренко // Економіка & держава. – 2013. – №3. – С.79-83.