Економічні науки /10. Економіка підприємства

Лічман В.О.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Принципи та головні етапи оптимізації в системі управління оборотними активами на підприємствах роздрібної торгівлі

Під впливом світової фінансової кризи, нестабільності зовнішнього середовища, посилення конкуренції перед торговельними підприємствами постає проблема забезпечення життєздатності та створення умов для подальшого розвитку. Її розв’язання потребує вдосконалення системи управління торговельним підприємством, і, у першу чергу, стосовно оборот них активів. Вдале управління цими активами дозволяє підвищити ефективність операційної та фінансової діяльності у взаємозв’язку. Пріоритетним напрямом вирішення основних завдань управління оборотними активами є формування механізму оптимізації, що дозволяє обрати серед альтернативних найкращий варіант їх обсягу і структури з точки зору цілей розвитку підприємств торгівлі. Значущість проблем, що пов’язані з оптимізацією оборотних активів торговельних підприємств, пояснюється також тим, що: оборотні активи мають переважну частку в загальному обсязі майна, тому навіть незначні їх зміни або невідповідність оптимізаційним параметрам можуть мати помітний позитивний або негативний ефект; ці активи характеризуються високою мобільністю та швидкістю обороту; від обсягу, структури та швидкості руху оборотних активів залежать можливості суб’єктів господарювання щодо нарощування обсягів обороту, забезпечення відповідних рівнів ліквідності, платоспроможності, рентабельності тощо. Отже, складність категорії «оборотні активи» (їх натурально-речовинна та вартісна форми); зв'язок не тільки з фінансовим управлінням, але й операційним менеджментом, можливості багатоваріантного їх складу відповідно до цілей розвитку підприємства вимагають особливих підходів і окремого розгляду проблем оптимізації з урахуванням галузевих особливостей торговельної галузі. Питання оптимізації оборотних активів висвітлюють майже всі науковці, що займаються проблемами управління оборотними активами: М. Баканов, І. Балабанов, І. Бланк, В. Блонська, В. Бочаров, Н. Власова, І. Кірейцев, В. Ковальов, М. Коробов, М. Крейніна, Л. Лігоненко, К. Мельничук, А. Поддєрьогін, Р. Слав’юк та ін. Однак, залежно від цілей дослідження, ученими розглядаються окремі аспекти та сутнісні характеристики оптимізації. Деякі автори звужують процес оптимізації до розрахунків потреби в оборотних активах шляхом нормування [1, 3, 12], інші досліджують питання, що пов’язані з оптимізацією обсягу і структури капіталу [4]. Різняться думки авторів і щодо критеріїв оптимізації [7, 9, 14] та з приводу того, яку величину оборотних активів вважати оптимальною [1, 8, 10]. Незважаючи на значну кількість публікацій з проблем оптимізації, ряд теоретичних і практичних питань залишаються невирішеними. Їх розв’язання потребує чіткого уявлення про економічний зміст процесу оптимізації, системного його представлення та обґрунтування з урахуванням галузевої специфіки. Важливим завданням та етапом системи управління оборотними активами торговельних підприємств є визначення оптимальної потреби в цих активах. Значна кількість науковців [1 – 4] вважає, що оптимальною є мінімальна величина оборотних активів, яка є необхідною для забезпечення нормального і безперебійного процесу реалізації та розрахунків. Визначення оптимального розміру оборотних активів як мінімального нам здається суперечливим. Оптимізація (optimus (лат.) – найкращий) трактується в довідковій економічній літературі як знаходження найкращого варіанту з безлічі можливих, що гарантує отримання максимального ефекту при мінімальних витратах [5]. Економічно оптимальним є стан або розвиток економічної системи, найкращий з точки зору її цілей за наявних зовнішніх і внутрішніх умов [6]. Якщо як «максимальний ефект» прийняти досягнення цілі управління оборотними активами, а під «мінімальними витратами» розуміти не тільки витрати, що пов’язані з формуванням та утриманням оборотних активів, а й витрати, що виникають за умов відсутності необхідних активів у достатній кількості, то оптимальними, залежно від цілей підприємства та певних обмежень, можуть бути як мінімальні, так і максимальні та середні розміри оборотних активів. Таким чином, визначення оптимального розміру оборотних активів повинно узгоджуватись з певними цілями, які є орієнтиром в управлінні ними. Ще однією важливою умовою оптимізації є відповідність певного варіанту рішень обраному критерію оптимальності (ознаці, яка вказує на найкращий спосіб вирішення будь-якого завдання і є мірилом вибору) [6]. В органічній єдності з критерієм оптимальності визначається і система обмежень. Отже, оптимізацію оборотних активів можна розглядати як систему способів і методів обґрунтування найкращого, з точки зору обраних цілей та критерію оптимальності, варіанта потреби в цих активах за певних обмежень. Відомо, що занадто значні оборотні активи зв’язують відповідний капітал і зменшують можливість його вигідного альтернативного використання, уповільнюють його оборот, що відбивається на витратах і фінансових результатах діяльності. У той же час брак оборотних активів не тільки спричиняє перебої в торгово-операційному процесі та призводить, у зв’язку з цим, до зниження обсягу товарообороту і прибутку в поточному періоді, а й може сприяти втраті споживачів, що матиме негативні наслідки у майбутньому. Саме тому визначення оптимальної величини оборотних активів, дотримуючись якої підприємство може нівелювати негативні наслідки, є об’єктивною необхідністю. Оптимізацію можна вважати пріоритетним напрямом в побудові економічного механізму управління оборотними активами, бо її результатом є не тільки розрахунок оптимального обсягу та структури, а й встановлення нормативів та оптимізаційних параметрів, а також побудова ефективного механізму оптимізації джерел фінансування оборотних активів.

Методологічною основою та необхідним підґрунтям процесу оптимізації є принципи, на які вона спирається. В економічній літературі питання, пов’язані зі систематизацією принципів (основних положень), на яких ґрунтується оптимізація оборотних активів, не знайшли належного висвітлення. Науковці в переважній більшості в своїх дослідженнях спираються на принципи формування активів [9, 10] та оптимізації співвідношення активів [11]. Розглянувши зазначені принципи та врахувавши пріоритетність оптимізації в системі управління оборотними активами, вважаємо за можливе сформулювати основні її принципи (табл. 1). Беручи до уваги зазначене, процес оптимізації оборотних активів торговельного підприємства можна надати у вигляді певної послідовності етапів (рис. 1). Розглянемо більш детально кожен з етапів процесу оптимізації оборотних активів. 1. Визначення спрямованості оптимізації відповідно до її принципів, підходу до формування оборотних активів та критеріїв оптимальності. Узгодження з цілями управління оборотними активами. На цьому етапі для визначення спрямованості та завдань оптимізації необхідно орієнтуватись на зазначені принципи та виходити з цілей управління оборотними активами, узгоджених з цілями фінансового управління та загальними цілями діяльності торговельного підприємства. Основною стратегічною цільовою установкою оптимізації є визначення обсягу і структури оборотних активів, достатніх для забезпечення ефективної довгострокової торговельної та фінансової діяльності підприємства. З позиції поточної діяльності найважливішою є ціль забезпечення ліквідності та мінімізації ризику. Виходячи з цього, оптимізацію обсягу та структури оборотних активів необхідно спрямовувати на досягнення прийнятного співвідношення рівня ефективності та ризику торговельної діяльності за певних умов. Спрямованість оптимізації визначається також підходом до формування обсягу оборотних активів (агресивним, консервативним або помірним), у рамках якого визначаються та встановлюються відповідні критерії оптимальності, до яких відносять: достатність, рівні ліквідності, оборотності, рентабельності та ризику. 2. Оцінка можливих резервів розвитку операційної діяльності та змін в організації торговельно- технологічних процесів і системі розрахунків. Виконуючи розрахунки оптимальної потреби в оборотних активах, необхідно виходити з можливостей розвитку діяльності та передбачати певні резерви, які забезпечать можливості приросту товарообороту та диверсифікації операційної діяльності у найближчий перспективі. Одночасно важливо оцінити та врахувати зміни в умовах придбання та поставки товарів; обмеженнях з боку попиту, матеріально-технічної бази, можливостей доставки; структурі витрат, пов’язаних з товарними запасами; системі та умовах розрахунків. 3. Обґрунтування нормативів відповідно до критерію достатності. Оборотні активи як елемент ресурсного потенціалу призначені для організації забезпечення безперервного й планомірного процесу господарської діяльності, що може бути досягнуто за умов забезпечення обсягу товарообороту відповідно до попиту цими видами активів.

Література:

1. Бердар М. М. Управління процесом формування і використання фінансових ресурсів підприємства на основі логістичного підходу / М. М. Бердар // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – №5. – С.133-138.

2. Бєлялов Т. Є. Удосконалення системи державного фінансового моніторингу за рахунок розширення податкової бази банківської діяльності з використанням мережі Інтернет / Т. Є. Бєлялов, Д. І. Коваленко // Актуальні проблеми економіки. – 2013. – №3. – С.149-154.

3. Вікулова А. О. Особливості стратегічного управління об'єктами права інтелектуальної власності в організації / А. О. Вікулова // Проблеми науки. – 2013. – №1. – С.37-42.

4. Вовк В. Рейтингова оцінка фінансових ресурсів підприємства як елемент інтегральної оцінки рівня його розвитку / В. Вовк, Р. Федорович // Галицький економічний вісник. – 2008. – №2. – С.146-158.

5. Монден Я. "Тоета": методы эффективного управления / Сокр. пер. с англ. // Научн. ред. А. Р. Бенедиктов, В. В. Мотылев. — М.: Экономика, 2009.