Економічні науки

К.е.н., доценти: Жарун О.В., Соколюк С.Ю., Ткачук С.П.

Уманський національний університет садівництва, Україна

Інноваційно-інвестиційний розвиток цукробурякового виробництва

Вся історія суспільного виробництва свідчить, що ключове значення у підвищенні його економічної ефективності, формуванні сталого розвитку, удосконаленні технічної бази відіграє процес взаємодії науки і виробництва. Безперервне поліпшення засобів і предметів праці, втілення новітніх технологій і оптимізація виробничого процесу слугує основною рушійною силою економічного зростання будь-якої країни. Розвиток сільського господарства України передбачає впровадження нових технологій, розробок, нових способів виробництва, виробництво нової якісної продукції, розвиток і нарощування інфраструктури. Постановка і вирішення питання інноваційно-інвестиційного забезпечення виробничої діяльності сільськогосподарських підприємств у першу чергу вимагає з’ясування суті понять «інновація», «інвестиція» «інноваційно-інвестиційний розвиток» та «інноваційно-інвестиційне забезпечення».

Економічна стратегія держави донині чітко не визначена. Увесь період структурної перебудови АПК в суверенній та незалежній Україні над сільськогосподарським підприємством явно тяжіє стереотип, згідно з яким фізичні обсяги виробництва продовольства стоять на першому місці, а енерговитрати, якість, конкурентоспроможність продукції – на другому. Дійсно, в минулому українська сільськогосподарська продукція була більш менш високоякісною, але в цілому вона не змогла конкурувати на світовому ринку.

Внаслідок чого значна частина населення була відсторонена від активного життя і не бере участі в структурній перебудові економіки. Натомість процес перейшов у жорстоку боротьбу за ресурси, переділ награбованого, загострення суспільних відносин та політичну нестабільність, що спостерігаємо весь період незалежності. Нині розв’язання проблеми інноваційно-інвестиційного розвитку аграрно-промислового комплексу не актуальне, оскільки відсутнє державно-приватне фінансування проектів сільськогосподарського виробництва. Проте рано чи пізно їх треба буде вирішувати й швидкими темпами.

Державна підтримка має бути не як безкоштовне дотування того чи іншого виробництва, а наче каталізатор залучення приватних інвестицій, з якими держава разом буде нести стовідсоткові ризики та одержувати відповідні вигоди від ефективного виробництва, мов інвестор.

На зменшення посівів цукрових буряків і обсяги їх виробництва суттєво вплинула деформація міжгалузевих відносин, що особливо проявилось у період приватизації цукрових заводів та періодичної зміни їхніх власників, як наслідок, безвідповідальності за своєчасні розрахунки за придбані на переробку цукрові буряки, за долю буряківників та цукроварів також. Через низький рівень ефективності галузі, а в окремі роки й збитковість сільськогосподарські підприємства почали масово відмовлятися від виробництва цукрових буряків, що призвело до зупинення багатьох цукрових заводів, знищення їхніх виробничих потужностей, зменшення виробництва вітчизняного цукру . Це викликало експансію зарубіжних фірм на вітчизняний ринок цукру, призвело до зубожіння населення у бурякосійних регіонах і прояву інших негараздів в аграрнопромисловому виробництві.

Однією з причин нестабільності розвитку цукробурякового виробництва в Україні є невизначеність державної політики щодо розвитку цукробурякової галузі та її місця в економіці країни. В результаті держава не бере участі в інвестуванні її розвитку, знищені або законсервовані десятки цукрових заводів, виробничі потужності яких необхідно відновити в найбільш сприятливих зонах бурякосіяння за рахунок тих приватних господарів. Відсутність досконалих міжгалузевих зв’язків й економічних взаємовідносин між виробниками у сфері виробництва цукрових буряків, їхньої переробки та реалізації кінцевої продукції підкомплексу, безвідповідальність за його розвиток також негативно позначається на рівні ефективності буряківництва, що призводить до скорочення посівів цукрових буряків. Обмежує використання потенціалу галузі та ускладнює розв’язання соціальних проблем на селі млявість владних структур щодо завоювання зовнішніх ринків цукру і цукровмісної продукції, диверсифікації вихідної продукції цукробурякового виробництва як високоенергетичної, що не стимулює збільшення виробництва та зумовлює ввезення на територію країни цукру-сирцю з тростини й цукристих продовольчих товарів.

Системність і комплексність розвитку цукробурякового виробництва потребує інвестицій за різними напрямами: безпосередньо у розвиток буряківництва для відновлення технічної бази, а саме: закупівлі нового покоління тракторів, сільськогосподарських машин і механізмів та матеріально-технічного забезпечення; у підвищення професійного рівня працівників галузі, які б могли ефективно використовувати ці засоби й впроваджувати новітні технології вирощування цукрових буряків, забезпечити стале економічне зростання економіки буряківництва на основі утвердження інноваційної моделі його розвитку. Це можливо шляхом реалізації системи заходів інвестиційної політики держави через певні форми, методи та інструменти організаційно-економічного, нормативно-правового й виконавчого характеру у формі Державної цільової програми розвитку цукробурякового виробництва, Державної цільової програми розвитку біоетанолової галузі на базі продукції цукробурякового виробництва та Державної цільової програми переведення автомобільних двигунів на пальне з біоетанолом, виготовлене з продукції цукробурякового виробництва.

Ці програми мають бути розроблені й реалізовані з метою концентрації інвестицій і зусиль для комплексного розв’язання всіх проблем розвитку галузі на основі принципово нових стимулюючих відносин власності на капітал, науково обґрунтованих технологічних рішень, високопродуктивних енергоощадних технологій, нових матеріалів, іншої науково-технічної та технологічної продукції. Політика підтримки державою цукробурякового виробництва за конкретними програмами має бути поєднана із заходами щодо посилення ділового співробітництва, співпраці влади й підприємців тощо. Для забезпечення розвитку цукробурякового виробництва на основі інноваційної моделі необхідно активізувати всі складові капіталу: виробничий, людський, фінансовий і земельний, що є ефективними лише у своїй взаємодії та взаємовідповідності.

Стабільність соціально-економічного розвитку цукробурякового виробництва може бути досягнута лише шляхом застосування комбінованої моделі залучення інвестицій, мобілізації внутрішніх джерел кожного підприємства, регіону, трансформування в інвестиції прибутків підприємств, створення доступного для товаровиробників ринку інвестиційних ресурсів, стимулювання залучення в інвестиційний процес заощаджень населення, удосконалення нормативно- правового поля, забезпечення його прозорості для товаровиробників, вітчизняних та іноземних інвесторів.

Література:

Коденська М.Ю. Методичні підходи щодо інвестування розвитку цукробурякового виробництва / М.Ю. Коденська – К.: ННЦ ІАЕ, 2005. – 46 с.

Фурса А. В. Інноваційно-інвестиційний розвиток цукробурякового виробництва / А. В. Фурса // Економіка АПК. - 2014. - № 10. - С. 66-69.