Ковальчук М. В.

аспірант кафедри міжнародної економіки,

Університет митної справи та фінансів, Україна

Компенсаційні інститути в контексті економічної безпеки держави

В умовах євроінтеграційних процесів в соціально-економічній системі України відбуваються численні інституціональні трансформації. Особливістю інституціональних перетворень на сучасному етапі є наявність значних невідповідностей в інституціональних структурах європейського та українського типів, що призводить до становлення в державі ряду компенсаційних інститутів, тобто специфічних перехідних форматів соціально-економічних взаємодій, які перекривають розриви в некомплементарних інституціональних структурах. В контексті економічної безпеки держави компенсаційні інститути забезпечують зворотний зв’язок і гармонізацію розвитку інституціонального середовища та регулятивних інститутів в процесі інституціональних трансформацій.

Характер компенсаційних інститутів залежить від того, який тип комплементарності – структурний чи функціональний – порушено в інституціональному середовищі. «Структурна комплементарність ґрунтується на подібності і взаємодоповнюваності інститутів, причому взаємодоповнюваність випливає із діалектичного принципу реалізації «свого» через «інше». «Функціональна комплементарність відображає цілісність, зв’язність та послідовність економічних інститутів та зумовлюваної ними практики господарювання» [1]. Оскільки, компенсаційні інститути формуються в результаті структурно-функціональних дисбалансів, вони репрезентують представництво інтересів певних інституціональних акторів чи їх групи в інституціональному середовищі, а також сприяють еволюції інституціональної системи відповідно до виникнення нових специфічних зовнішніх чинників.

Варіанти розвитку компенсаційних інститутів загалом носять біфуркаційний характер: у випадку «загрозливо випереджуючого» для існуючого середовища характеру такі інститути або «поглинаються» цим інституціональним середовищем, адаптуючись до деструктивних імперативів; або стають каталізатором поширення прогресивних імперативів в суспільстві; або ж розширюють структурно-функціональний апарат регулювання соціально-економічних відносин, підтримуючи функціональність існуючої системи.

Незалежно від варіанту розвитку як біфуркаційно-посилювальні, так і адаптаційно-врівноважувальні компенсаційні інститути виникають з метою формування інституціональних імперативів безпеки кожного інституціонального актора і відповідно до загроз, які продукуються в результаті розвитку постглобального простору та науково-технічного прогресу набувають нових характерних форм.

Рівень розвитку інноваційно-інформаційної складової в інституціональному середовищі визначає тип (запізнілий чи випереджуючий) реакції інституціональних акторів на інституціональні перетворення. Оскільки розширення функціональних можливостей впливових державних та приватних інститутів на фоні стрімкого науково-технічного розвитку відбувається за рахунок застосування інноваційних інструментів контролю та управління (кіберстеження, інсайдерство і т. д.), то в свою чергу компенсаційні інститути використовують відповідно запізнілі чи випереджуючі інструменти перекриття інституціональних розривів в залежності від рівня розвитку самого інституціонального середовища, від ступеня інноваційної потужності інституціональних гравців та від ролі держави в науково-технічному прогресі.

В Україні компенсаційні інститути відіграли роль локомотиву в виборі проєвропейського вектору розвитку держави, оскільки усталені формати інституціональних взаємодій сприяли росту трансакційних витрат в процесі соціально-економічних відносин, посилювали дисбаланси в системі інтересів індивідуумів, бізнесу, держави та суспільства. Потреба інституціонального середовища в гармонізації таких дисбалансів на сьогодні визначає ідейний характер компенсаційних інститутів в умовах перехідного етапу становлення нового проєвропейського типу інституціональної системи. Проте високий ступінь тінізації соціально-економічних відносин в Україні негативно позначається на ідейній, тобто сутнісній стійкості компенсаційних інститутів. В таких умовах підвищується ймовірність перетворення компенсаційних інститутів з «адаптаційних» та «врівноважувальних» механізмів на «інституціоналізовані» інструменти чи засоби «індивідуальних» вигод.

З метою забезпечення інституціональної комплементарності соціально-економічної системи держави в процесі євроінтеграції України та сприяння сутнісній стійкості компенсаційних інститутів необхідно усунути наступні недоліки:

‒ наявність в законодавчій системі інституціонального вакууму, що сприяє спрощеній інтерпретації формальних норм та ухиленню від їх дотримання [2];

‒ невідповідність регуляторних підзаконних актів та основних законів, а також наявність довготривалих реформаторських тенденцій;

‒ зловживання некомерційними інститутами з метою отримання матеріальних чи інших «індивідуальних» вигод через відсутність необхідної системи контролю;

‒ неповна інституціоналізація форм власності та інститутів соціально-економічного регулювання;

‒ наявність значних розбіжностей в напрямках реальної та декларованої функціональності держаних інститутів та їх впливу на суспільні настрої і т. д.

ЛІТЕРАТУРА

1. Шевчик Б. М. Економічний орієнталізм та інституціональна комплементарність / Б. М. Шевчик // Вісник Львівської комерційної академії. Серія економічна. - 2013.

2. Голян В. А. Трансформація інституціонального середовища на пострадянському просторі: деструктивні моменти та пріоритетні напрями / В. А. Голян // Економіка та держава. – № 10. – 2009.