Д.е.н., проф. Пуліна Т.В.

Магістрант Атаманюк К.В.

Запорізький національний технічний університет

Необхідність впровадження кластерного підходу підприємствами машинобудівного комплексу

На сьогодні не існує сумнівів щодо переходу нашої держави на інноваційну модель економічного розвитку, оскільки науково-технологічні зрушення здатні не тільки забезпечити високі показники економічного зростання та конкурентоспроможність української економіки, підвищити її експортний потенціал, але й сприяти розв’язанню низки проблемних екологічних і соціальних завдань. Тому дуже важливим і актуальним є розроблення та впровадження нових організаційно-економічних механізмів, принципів і методів взаємодії науки та виробництва для ефективної реалізації заходів інноваційного розвитку машинобудівних підприємств. Стан машинобудівного комплексу є стратегічним інтересом держави, тому що машинобудування – це одна з провідних структуроформуючих галузей не лише машинобудівного та промислового комплексів, а й усього народного господарства України. За обсягом продукції промислового виробництва за видами діяльності машинобудування посідає четверту сходинку після виробництва та розподілення електроенергії, газу та води, харчової промисловості та металургії і оброблення металу.

Найважливішою складовою стратегічного розвитку машинобудівного комплексу є підвищення конкурентоспроможності машинобудівних підприємств на національному та світовому ринках шляхом удосконалювання основних технологічних систем згідно з вимогами науково-технічного прогресу.

Основною проблемою розвитку машинобудівних підприємств у сучасних умовах є переведення їх на інноваційно-інвестиційний тип розвитку. Без цього неможливі інтенсифікація виробництва та подальше економічне зростання.

Особливої актуальності набуває процес науково-виробничої інтеграції машинобудівних підприємств, одним з найефективніших шляхів якої є використання кластерного підходу.

У сучасних умовах кластери визнано однією з найефективніших форм інтеграційних систем. Використання терміна кластер при дослідженні соціально-економічних систем пов’язано з ім’ям М. Портера. Саме він надав відоме класичне визначення терміна кластер: «Кластер – це група географічно сусідніх взаємозалежних компаній і пов’язаних з ними організацій, які діють у певній сфері та характеризуються спільною діяльністю та взаємно доповнюють одна одну» [1, с. 258]. Коли формується кластер, усі виробництва в ньому починають надавати один одному взаємну підтримку. Вигода поширюється по всіх напрямках зв’язків [2, с. 172].

З точки зору економіко-математичного моделювання, кластер є складною мережевою структурою із суттєвою розмірністю. Відображаючи динаміку змін соціально-економічної системи, кластери формуються, розширюються, поглиблюються, але з часом можуть також згортатися та розпадатися. Така динамічність і гнучкість кластерів є однією з переваг порівняно з іншими формами організації економічної системи.

Кластери ефективніше, ніж галузі охоплюють важливі зв’язки, забезпечують взаємодоповнення галузей, сприяють розвитку технологій, навичок і поширенню інформації, важливої для здійснення бізнесу. Для стратегічного управління підприємствами ці зв’язки є основними в конкурентній боротьбі, у визначенні напрямків розвитку бізнесу, впровадженні інновацій, у підвищенні продуктивності праці та скороченні виробничих витрат [3, с. 75].

Діяльність підприємств усередині кластера знаходиться в діалектичному протиріччі, яке визначається одночасно в співпраці та конкуренції. Суперництво всередині кластера сприяє зростанню кластера та підвищенню його ефективності, спонукає його учасників до постійного вдосконалення своєї діяльності та інноваційного пошуку, а географічна близькість членів кластера, у свою чергу, сприяє зростанню конкуренції.

Кластерний підхід дає змогу об’єднати підприємства, уряд і місцеві інституції для ведення конструктивного діалогу в напрямку підвищення результатів діяльності та пропонує дієві механізми співробітництва бізнесу та уряду.

Таким чином, концепція кластера представляє новий спосіб бачення національної економіки, економіки регіону, а також указує на нові ролі підприємств машинобудівного комплексу, прагнучих до підвищення конкурентоспроможності. Велика значущість кластерів приводить до нової парадигми менеджменту машинобудівних підприємств, необхідність в якій нечасто усвідомлюється.

Разом з тим, питання впровадження кластерного підходу машинобудівними підприємствами та забезпечення його результативності з урахуванням особливостей економічного розвитку України досліджено недостатньо. В Україні майже не існує комплексних наукових робіт зі створення та розвитку кластерних об’єднань машинобудівних підприємств, які спрямовані на пошук ефективних засад активізації інноваційної діяльності та забезпечення конкурентоспроможності.

На сьогодні Україна переживає складний період виходу економіки країни з кризового стану, тому подальші дослідження процесів кластеризації машинобудівного комплексу є актуальним.

Література:

1. Портер М. Конкуренция / М. Портер. : [пер. с англ.]. – М. : Издательский дом «Вильямс», 2005. – 608 с.

2. Портер М. Международная конкуренция / М. Портер; [пер. с англ.] – М. : Международные отношения, 1993 – 896 с.

3. Горшенева О. В. Кластеры: сущность, виды, принципы организации и создания в регионах / О. В. Горшенева // Экон. вестник Ростов. гос. ун-та. – 2006. – № 4. – Ч. 2 – С. 75–84.