М.В.Апостол

НАУКОВЕ СЕРЕДОВИЩЕ ЯК ПРЕДМЕТ ІСТОРИКО-БІОГРАФІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

При проведенні історико-біографічного дослідження, присвяченого діяльності певного вченого, особливе значення надається вивченню наукового середовища, в якому відбувалося становлення його наукового світогляду, формування домінуючих дослідницьких пошуків. Під науковим середовищем, зазвичай, розуміють інституції, асоціації, творчі колективи, окремих учених, а також норми, закони, правила, традиції, які їх пов’язують по вертикалі і горизонталі в єдину інтегровану систему, інтелектуальні продукти як результат їхньої діяльності.

Об’єктивний аналіз становлення та розвитку наукового середовища можливий лише за умови його вивчення в конкретних історичних умовах і зв’язках, що сформувалися на певних етапах розвитку суспільства. У цьому випадку застосування принципу історизму ґрунтується на використанні ряду притаманних йому переваг, а саме універсальності, доступності та зручності використання, необмеженості хронологічних і просторових відрізків дослідницького пошуку, різноманітності арсеналу взаємодоповнюючих історичних методів, їхнього органічного зв’язку із загальнонауковими та іншими методами дослідження.

Наукове середовище є похідним від певної науки, у лоні якої відбувається його становлення та розвиток. Встановлюючи загальні закономірності її розвитку, враховують концептуальні положення щодо еволюції її основних теорій, вчень і положень, сформульованих в наукових працях учених. Застосування принципу історизму спрямовується на з’ясування еволюції певної галузі наукового знання в історичних зв’язках і залежностях її внутрішніх складників, виявлення якісних змін у структурі, розкриття закономірностей переходу від одного якісного стану до іншого. Це дає змогу визначати вплив соціально-економічних, суспільно-політичних, теоретико-методологічних, загальнонаукових та інших чинників на стан і характер даної галузі науки.

Теоретико-методологічну основу історико-біографічного дослідження складають принципи та методи пізнання, які ґрунтуються на діалектичних засадах, забезпечують всебічний, максимально вичерпний аналіз подій, фактів і явищ наукового життя в їхньому діалектичному взаємозв’язку та суперечливій взаємодії. Об’єктивність як базовий принцип дослідницького пошуку передбачає використання лише достовірної інформації, неупередженість оцінок та узагальнень дослідника. Такий підхід забезпечує уникнення заідеологізованості та дистанціювання від політичної кон’юнктури. Використання принципу репрезентативності в історико-біографічному дослідженні дає змогу виокремити з нагромадженого в процесі дослідницького пошуку емпіричного матеріалу найбільш сутнісні для висвітлення теми елементи й водночас уникнути залучення другорядної, малозначущої й повторюваної інформації.

При вивченні наукового середовища особлива увага надається використанню предметно-хронологічного та порівняльно-історичного методів, які забезпечують синтетичне осмислення еволюції наукової думки, вивчення окремих процесів у динаміці та змінах. Проблемно-хронологічний метод дає змогу розглядати явища в часовій послідовності, виділяти з широких тем відносно вузькі проблеми, розглядати кожну з них у хронології стосовно історичних явищ і подій, а також у динаміці та розвитку, проводити теоретичні узагальнення цілого й частини. Це дає можливість виділяти в межах досліджуваної науки низку базових учень і теорій, порівнювати їх розвиток в окремі періоди.

Перевагою порівняльно-історичного методу є широкі пізнавальні можливості, що дає змогу на основі наявних фактів розкривати сутність і природу досліджуваних явищ, особливо у випадках, коли їх очевидність підлягала сумніву, тим самим заповнювати прогалини в дослідженні; виділяти, з одного боку, загальні закономірності, з іншого, – якісні відмінності розвитку наукового середовища; виходити за межі досліджуваних подій та явищ і на основі аналогій будувати історичні узагальнення.

Застосування порівняльно-історичного методу є доцільним при вивченні програм діяльності окремих галузевих науково-дослідних і навчальних структур, пов’язаних з певними вченими, що дає можливість визначати їх внесок у становлення і розвиток наукового знання, виокремлювати спільне та відмінне у творчому доробку провідних вітчизняних і зарубіжних дослідників, комплексно оцінювати їх здобутки у вирішенні найбільш актуальних проблем.

Оскільки окремі складники й елементи наукового середовища є подібними за внутрішньою сутністю і відрізняються лише просторовими або часовими формами, виникає можливість порівнювати їх на певних хронологічних етапах як у межах однієї країни, так і в світовому масштабі. У випадках, коли намагаються встановити тотожність досліджуваних явищ, використовують аналогію як логічну основу порівняльно-історичного методу.

Реконструкція розвитку наукового середовища забезпечується при застосуванні історико-генетичного методу, який є найбільш універсальним, гнучким і доступним в історичних дослідженнях. Його аналітико-індуктивна природа дає змогу розкривати причинно-наслідкові зв’язки та закономірності розвитку його компонентного складу в послідовності та зумовленості, а історичні події і особистості вчених в їх індивідуальності та образності. Історико-типологічний метод забезпечує доволі важливу сторону пізнавального процесу – поділ сукупності об’єктів чи явищ на якісно визначені типи (класи) на основі властивих їм загальних істотних ознак. При вивченні порівняно невеликих хронологічних періодів звертаються до ретроспективного методу.

Застосування історико-культурного та аксіологічного підходів забезпечує визначення соціокультурних умов становлення й розвитку наукового середовища, представлення тих чи інших кінцевих продуктів їх діяльності як певних цінностей, проведення їх оцінки в системі інтелектуальної спадщини нації. Передусім, як культурну цінність розглядають завершені наукові розробки вчених.

Досить ефективним засобом аналізу та впорядкування досліджуваного матеріалу є метод періодизації. Його застосування сприяє виділенню рівних за значущістю періодів розвитку наукового середовища, в основі поділу яких явища досить складного хронологічного, географічного та предметно-тематичного типу.

Історично-науковий матеріал, доповнений матеріалами біографій учених, дає змогу не лише фіксувати їхні наукові досягнення, а й визначати проблеми, характерні для наукових пошуків і запровадження наукових розробок у виробництво досліджуваного періоду, розроблення конкретних наукових напрямів і дослідницьких методик. Через особистості вчених галузеві наукові досягнення набувають індивідуальності та унікальності. Кожен дослідник формує свої дослідницькі стратегії, з одного боку, залежно від присутності комплексу каналів, форм, методів та інструментів взаємодії з іншими дослідниками, а з іншого боку – залежно від логіки дослідницької практики, що співвідноситься з його науковими цілями. Тісно пов’язаним з історичною біографістикою є просопографічний метод. Мова йде про дослідження життєвої траєкторії певної особи в усій сукупності її індивідуальних рис та взаємостосунків з науковим оточенням, а також створення колективних біографій, коли піднімається питання про певну групу осіб, пов’язаних тими або іншими зв’язками (професійна діяльність, творчі неформальні корпорації вчених, наукові програми тощо).

Дослідження наукового середовища передбачає використання загальнонаукових методів, які виступають як конкретні пізнавальні засоби. Зокрема, логічний метод дає змогу чітко визначати його зміст, внутрішню структуру. Застосування індуктивного та дедуктивного методів забезпечують накопичення необхідного емпіричного матеріалу, обґрунтуванню теоретичних положень за результатами наукового пошуку. Використовуючи названі методи, на основі емпіричного матеріалу формулюються теоретичні положення й дефініції, загальні поняття аргументуються конкретними фактами. Метод абстрагування використовується в процесі генералізації зібраного емпіричного матеріалу, ідентифікації визначальних явищ, що сприяє глибшому розкриттю предмета дослідження.

Формуванню цілісного уявлення про наукове середовище, поглибленню дослідження як з точки зору цілісності охоплення історичної реальності, що пізнавалася, так і розкриття внутрішніх механізмів його розвитку, сприяє застосування системного підходу. Його методологічний потенціал дає змогу виявляти підвалини науки, в межах якої формувалося і розвивалося наукове середовище, вивчати взаємозумовлюючий розвиток базових напрямів, а також процеси становлення й розвитку окремих освітніх та дослідницьких структур як цілісних системних утворень.

Будь-яка наука є складною теоретичною системою, що представляє собою множину взаємопов’язаних підсистем і елементів, має певні функції та ієрархію. У зв’язку з цим застосовують відповідні методологічні принципи, які забезпечують системну спрямованість дослідження і пізнання його об’єкта. Так, принцип цілісності дає змогу розчленовувати галузь наукового знання на окремі частини, органічно інтегровані в єдине ціле. Принцип ієрархічності застосовують при вивченні супідрядності та підпорядкованості систем нижчого рівня системам більш високого рівня. Принцип структурованості забезпечує вивчення закономірних зв’язків між частинами цілого, специфіки його внутрішньої будови. Системний метод також застосовують при вивченні наукової діяльності окремих учених чи їх колективів, систематизації їх творчого доробку, взаємодії та взаємовпливів певних періодів і форм діяльності.

Системний підхід реалізують на основі порівняльного аналізу (тривання процесів), логічного (розвитку ситуації) та історичного (існування проблеми). Його застосовують при вивченні окремих системних утворень, зокрема галузевих навчальних і науково-дослідних інституцій. Особливу увагу приділяють його використанню при оцінці діяльності наукових шкіл і центрів як історично сформованих, інтелектуальних систем. Застосування системного підходу відкриває широкі можливості для моделювання. Метод системного аналізу та моделювання являються засобами структурування інформації, у тому числі наукових розробок, оцінки їх ефективності.

Через об’єктивні чинники, зокрема становлення інформаційного суспільства, основним інтелектуальним продуктом якого є документи, при вивченні наукових середовищ доцільно використовувати інформаційний підхід. Його основний дослідницький потенціал полягає в тому, що всі об’єкти, процеси та явища є за своєю суттю інформаційними, оскільки пов’язані зі створенням, накопиченням, використанням інформації для наукових комунікацій. У більш вузькому значенні інформаційний підхід передбачає ефективне використання пізнавального потенціалу інформаційної діяльності, яку розглядають як сукупність процесів одержання, накопичення, аналітико-синтетичної переробки, зберігання, пошуку та розповсюдження наукової інформації. Інформаційна діяльність є невід’ємним складником творчого процесу, одним із обов’язкових елементів наукового дослідження, засобом досягнення його мети і завдань, забезпечення достовірності наукових положень.

Методологія історико-біографічного дослідження ґрунтується на використанні предметно-когнітивного та діяльнісного підходів. Так, застосування першого з них сприяє вивченню наукової творчості певних особистостей в соціумі, тоді як другого – дає змогу відтворити динаміку компонентного складу діяльності вчених, комплексно дослідити її як системну складову у загальному сенсі цього виміру та в конкретному – наукову, педагогічну, виробничу, організаційну та інші з її цілями та результатами.

Таким чином, одним із основних завдань історико-біографічного дослідження, присвяченого діяльності певного вченого, є вивчення наукового середовища, в якому відбувалося становлення його творчого світогляду, формування домінуючих дослідницьких пошуків. Дослідження наукового середовища ґрунтується на загальнонаукових принципах історичної достовірності, об’єктивності, системності, комплексності, науковості, багатофакторності та всебічності. Представляється ефективним використання загальнонаукових (аналіз, синтез, класифікація, типологізація) та історичних (проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, періодизації, персоніфікації) методів.