Психология и социология / 12. Социальная психология

К.пс.н. Буркало Н.І.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ, Україна

Психологічні особливості виховання дітей у різних культурах

В сім'ї закладаються основи формування особистості. Сім'я пов'язана кровними і родинними відносинами, поєднуючи подружжя, дітей і батьків, об'єднує одночасно декілька поколінь: батьків, бабусь та дідусів, онуків та правнуків. Саме батьки – найперші вихователі – мають найбільший та найсильніший вплив на своїх дітей. З перших днів народження, коли дитина ще безпомічна і потребує елементарного догляду, вона засвоює батьківські інтонації, сприймає емоційну атмосферу сім'ї, навчається слухати й чути, відгукується на ласку, цінує красу. Не знімається відповідальність за виховання і не знижується потреба в сімейному вихованні і в наступні підліткові та юнацькі роки. Сімейне виховання розпочинається з любові до дитини. Батьківська любов – це любов до дитини в ім'я її майбутнього, на відміну від любові в ім'я задоволення власних швидкоплинних батьківських почуттів. Виховний процес у сім'ї не має меж, початку чи кінця. Батьки для дітей – це життєвий ідеал, нічим не захищений від пильного дитячого ока. Сім'я створює для дитини ту модель життя, в яку вона залучається. Кожна дитина мимовільно й не усвідомлено повторює своїх батьків, наслідує їх поведінку. Саме діти відображають соціальне середовища, в якому живе сім'я [4].

Існують психологічні особливості виховання дітей у різних культурах.

У широкому розумінні культура є сукупністю матеріальних і духовних цінностей, у вузькому – рівнем духовного життя людей. Культура включає в себе поняття, установки, особливості поведінки і традиції, які є загальними для великої групи людей і передаються від покоління до покоління [6; 7]. Вплив культури на ментальність і вдачу людини здійснюється в її ранні роки через родину, яка відтворює культурне середовище етногрупи, її традиції, звичаї та обряди. В результаті родинного стилю життя та виховання дитина засвоює певну система цінностей, якої вона дотримуватиметься протягом усього свого життя. Цінності, переконання, норми та ідеали перетворюються на компонент духовності дитини та допомагають формувати її поведінку і в остаточному підсумку – особистість [3; 9].

Дослідниця Маргарет Мід пов'язувала появу тих чи інших рис характеру зі специфікою соціалізації. На думку дослідниці, агресивність виникає у результаті нестачі турботи та любові, а увага та надійність призводять до появи доброзичливості [11]. Як ми бачимо, культурні моделі поведінки засвоюються людиною у процесі виховання в певному соціальному середовищі [7].

Емпіричні дослідження проведені серед аборигенних народів Полінезії містили психоаналітичні інтерпретації отриманих результатів, а саме: труднощі проходження першої стадії соціалізації впливають на тривання інших стадій і формують специфічні механізми психологічного захисту, зокрема, механізми проекції. Скажімо, миролюбність у характері деяких народів обумовлена закріпленням у структурі соціальної організації суспільства сильного почуття сором’язливості. Це почуття є наслідком суворого сімейного виховання, коли дитина цілком залежить від настрою батьків і за найдрібнішу провину наражається на покарання. Дитячий страх перед покаранням трансформується в страх дорослого перед особистою неуспішністю в соціумі й супроводжується постійним почуттям сором’язливості, яке заважає людині самореалізуватись достатньою мірою [5; 10].

Особливу увагу психоаналітик Абрам Кардинер звертав на перші місяці життя дитини, на яку найбільший вплив має практика догляду немовлят у кожній культурі: способи носіння, заколисування, сповивання, регулярність годування, пізніше – навчання ходінню, мовленню, охайності тощо. Саме способи догляду за дітьми, відмінні в різних культурах, накладають відбиток на особистість дорослої людини на все життя. Кардинер підкреслював наявність причинного зв’язку між особистістю та культурою [2].

Найбільш яскраво проявляються культурні відмінності в поведінці батьків, пов'язані з укладанням дитини спати. Американці намагаються спати окремо від дітей, вкладаючи їх спати в дитячій кімнаті. Вони вважають, що це допомагає розвивати їх незалежність та самостійність. Дитині пропонується деяка допомога тільки у вигляді «втішних предметів», таких як спеціальна ковдра чи іграшка. В інших культурах батьки не ставлять перед собою такого завдання. У більшості світових культур немовлята сплять з матір'ю, а старші діти – з братами і сестрами або з іншими членами сім'ї. Згідно з результатами дослідження, що проводилося в ста тридцяти шести країнах, в двох третинах з них спільний сон матері і дитини вважається нормою, а в інших допускається спільний сон дитини з іншими родичами [1; 8].

Так, у багатьох місцевостях Європи діти сплять разом з матір'ю протягом усього першого року життя. Це характерно і для багатьох інших культур, де рідко застосовуються втішні предмети і ритуали укладання спати. Матері індіанських племен, прагнучи обов'язково встановити дуже тісний зв'язок зі своїми дітьми, сплять разом з ними протягом кількох років після пологів. Після народження наступної дитини старші діти переходять на ліжко в тій же кімнаті або ділять ліжко з іншим членом сім'ї [8].

У традиційних японських сім'ях дитина спить з матір'ю. Така практика виховує в дитині якості, що відповідають цілям розвитку в даній культурі. В Японії спостерігається гнучке і спокійне ставлення до дітей. Їх скрізь беруть з собою; вони сплять, де і коли їм хочеться. Японські матері не хочуть надовго залишати малюків одних. Вони вважають, що бути хорошими батьками – значить передбачати потреби дитини до того, як вона повідомить про них, що сприятиме гармонійному розвитку дитини.

У Швеції спільний сон вважають звичайною справою і не роблять з цього проблему. Якщо дитина хоче спати з батьками, нехай спить. Вивчаючи ставлення співвітчизників до спільного сну, дослідниця Барбара Веллес-Нюстрем виявила, що три чверті шведських дітей сплять з мамою і татом частину ночі або до самого ранку. І хоча практично у всіх є своя кімната, ніхто не забороняє їм приходити до батьків. Потім сплячу дитину або відносять в своє ліжко, або не чіпають взагалі; іноді мама або тато або обидва відправляються ночувати в дитячу. В Швеції існує думка, що «дитина – природна істота» і для розвитку їй необхідне безпечне середовище. Якщо батьки прислухаються до неї і задовольняють її потреби, вона буде нормально розвиватися у власному темпі. Шведи сприймають спільний сон як природний етап, який діти рано чи пізно переростуть [1; 8].

Важливе значення для розвитку дітей відіграють ігри. Для малюків ігри є засобом пізнання світу, діти старшого віку, граючись, вчаться розуміти, що їм подобається, а що ні. Граючи один з одним, діти вчаться прораховувати ймовірність і передбачати наслідки, таким чином, гра необхідна для розвитку інтелекту. Винахідливість, творче мислення, здатність встановлювати несподівані закономірності – всі ці важливі якості, закладаються в ранньому дитинстві. І чим більше часу дитина грає, тим легше їй буде включити уяву, коли вона стане дорослою. Ігри в різних країнах при всіх відмінностях мають багато спільного. Всі діти в певний момент починають жадібно цікавитися предметами: чіпають їх, пробують на смак, розглядають з різних сторін і в кінці кінців уявляють, ніби річ в їх руках – щось інше, ніж є насправді. Діти грають, щоб зрозуміти світ, в якому вони живуть. В різних країнах – по-різному: в Ботсвані малюки зображують, ніби товчуть зерна, в Японії – що влаштовують передноворічне генеральне прибирання, в Америці – що купують продукти в
магазині. Але у всіх цих ігор – єдина психофізіологічна природа. Зрозуміло, її реалізація визначається культурним середовищем [1].

Вивчення різних культур виявило значні відмінності в розподілі обов'язків між батьками в сім'ї. Бест, Хаус, Барнард і Спікер вивчали відмінності у відносинах між дітьми і обома батьками у Франції, Німеччині та Італії. Вони виявили, що французькі та італійські батьки більше грають з дітьми, ніж матері, але зворотна ситуація спостерігається в Німеччині. Деверо, Бронфенбреннер і Сьюці виявили, що переважання ролі матері в сім'ї більш помітно в американських і німецьких сім'ях, але в їх американської вибірці диференціація ролей батька і матері виявилась виражена сильніше, ніж у німецькій. Бронштейн, який вивчав відносини дітей з батьками і матерями в мексиканських сім'ях, виявив, що батьки там частіше спілкуються і грають з дітьми, а матері більше займаються забезпеченням необхідних фізичних потреб дитини [8].

Як ми бачимо, існують психологічні особливості виховання дітей у різних культурах, знаючи їх ми збагачуємось знаннями та можемо використовувати на практиці найкращі способи виховання, щоб діти могли гармонійно розвиватися та рости щасливими.

Література:

1. Гросс-Ло К. Родители без границ. Секреты воспитания во всем мире. – М., 2014. – 290 с.

2. Етнічна психологія як галузь наукового знання: історико-теоретичний вимір: Монографія / І. В. Данилюк. – К., 2010. – 432с.

3. Загальна психологія: Підручник / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, 3.В. Огороднійчук та ін. – К.: Либідь, 2005. – С. 464.

4. Зайченко І.B. Педагогіка. Навч. посіб., 2-е вид. – К., 2008. – 528 с.

5. Кузнєцова Т. В. Психологія культури: Курс лекцій. – К., 2005. – 152 с.

6. Майерс Д. Социальная психология. – СПб.: Питер, 2002. – 752 с.

7. Манакін В.М. Мова і міжкультурна комунікація: Навч. посіб. – К.: ВЦ «Академія», 2012. – 288 с.

8. Мацумото Д. Психология и культура. – СПб., 1-е изд., 2003. – 720 с.

9. Подольська Є.А., Лихвар В.Д., Погорілий Д.Є. Кредитно-модульний курс культурології. Навч. посіб. – К., 2006. – 368 с.

10. Психология: Учебник для гуманитарных вузов. 2-е изд. / Под общ. ред. В.Н. Дружинина. – СПб.: Питер, 2009. – 656 с.

11. Савицька О.В., Співак Л.М. Етнопсихологія. – К., 2011. – 264 с.