Секція „Історія науки і техніки”

Житарюк І.В., Близнюк В.І.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича,

Чернівецький державний комерційний технікум, Україна

СИСТЕМА ОСВІТИ РАДЯНСЬКОЇ БУКОВИНИ У ПЕРШІ ПОВОЄННІ РОКИ (середина 50-х років ХХ ст.)

Феномен історії освіти Буковини та Хотинщини є, певною мірою, унікальним, оскільки унаочнює процес розвитку і збереження самобутності української національної школи, формування національної свідомості буковинців і бесарабців, їхніх світоглядних засад у різні історичні етапи, наприклад, за радянської доби.

Як зазначає В. Роменець „ … у дзеркалі всесвітньої історії людина пізнає себе, через історію іде до сучасного, інтенсивніше переживає свою участь у перебігу подій сучасності. Не можна жити в сучасному, не спираючись на минуле і майбутнє. Без цієї умови „тепер” буде порожнім. Справжня повнота змісту „тепер” сягає своїм корінням вічного сучасного” [4, с. 574].

На особливу увагу заслуговує аналіз процесів, що відбувалися у краї у перші повоєнні роки (середина 50-х років ХХ ст.), – одному з найважливіших і переломних періодів у розвитку української системи освіти і математичної науки та культури краю.

Зупинимося на першочергових завданнях більшовицького режиму в краї щодо відновлення системи освіти в ньому у зазначений період.

У березні 1944 р. Радянська Армія звільнила край від румуно-німецьких загарбників і 12 вересня 1944 р. відбулося формальне затвердження нового радянсько-румунського кордону при підписанні перемир’я у Москві між СРСР і Румунією, остання визнала територію Чернівецької області за СРСР у складі Української РСР. Міжнародно цей кордон було підтверджено 10 лютого 1947 р. Паризькою мирною угодою Союзних і Сполучених держав з Румунією щодо радянсько-румунського кордону [1, с. 264-265].

У повоєнний період першочерговим завданням більшовицького режиму було приведення буковинського і бесарабського краю у повну відповідність з радянською системою суспільно-політичного та соціально-економічного життя. Особливо важливою для режиму була проблема ідейно-політичного виховання населення краю в дусі комуністичної ідеології.

Для соціально-політичної стабілізації в краї важливою була національна політика радянської влади. На відміну від румунського періоду, пріоритет надавали розвитку української мови, тобто мови більшості населення області, що стала офіційною [1, с. 268-270].

Великої шкоди було завдано освітнім закладам області в роки її окупації румуно-німецькими загарбниками 1941-1944 рр. У перші повоєнні роки в школах не вистачало підручників, зошитів, різного необхідного навчального обладнання. Для шкіл області першого повоєнного року потрібно було 2,5 тис. вчителів, фактично було 1814.

У 1944/1945 н. р. було відбудовано 454 школи, 15 технікумів, 2 інститути і державний університет [2, арк. 2]. У цьому ж навчальному році було охоплено навчанням 94,5 % дітей шкільного віку, які навчалися у 517 відновлених школах, з яких 23 середні, 142 семирічні та 352 початкові (див. [2, арк. 2]). Держава не забезпечувала централізовано школи всім необхідним, тому місцеві органи влади вживали заходи, щоб виділити для дітей продукти харчування, одяг тощо. Багато шкіл працювало у дві зміни.

В області продовжували ліквідацію неписьменності, де на 1 січня 1945 р. налічувалося 250 тис. неписьменних осіб. У 1944/1945 н. р. навчанням було охоплено 88366 особи [1, с. 268-270].

Для реалізації загального обов’язкового навчання у всіх населених пунктах краю було проведено облік дітей віком від 6 до 15 років, для кожної школи встановлено її „шкільний мікрорайон”. Місцеві Ради депутатів трудящих систематично заслуховували на сесіях питання народної освіти і вживали відповідні заходи щодо залучення дітей до навчання.

Культкомісії місцевих Рад депутатів разом зі шкільними батьківськими комітетами дбали про матеріальну допомогу дітям-сиротам та дітям інвалідів Вітчизняної війни [5, с. 61-62].

Реалізація загального обов’язкового навчання супроводжувалася розвитком шкільної мережі та кількості учнів у ній (у 1944/1945 н. р. було: початкових шкіл – 352, семирічних (з 1959 – восьмирічні) – 142, середніх – 23, всього вчителів (тис.) – 1,814, всього учнів (тис.) – 88,366) [3].

Підсумовуючи зазначимо, що вивчення історичного досвіду минулих поколінь, їхніх традицій, інтересів, цінностей є джерелом духовності, що лежить у витоках національної самосвідомості.

Література

1. Буковина : історичний нарис / [За ред. С.С. Костишина] В.М. Ботушанський (відп. ред.), О.В. Добржанський, Ю.І. Макар, О.М. Масан, Л.П. Михайлина. – Чернівці : Зелена Буковина, 1998. – 416 с.

2. ДАЧО. – Ф. Р-763 : Відділ народної освіти виконавчого комітету Чернівецької обласної ради депутатів трудящих. – Оп. 4. – Т. 2. – Спр. 525 : План роботи шкільного сектору на ІV четверть 1944/1945 навчального року. – 2 арк.

3. ПАЧОКПУ. – Ф. 1 : Чернівецький обком компартії України. – Оп. 12. – С. 31 : Звіт обласного відділу народної освіти про роботу шкіл за 1944/1945 навчальний рік. – 48 арк.

4. Роменець В.А. Історія психології ХХ століття : Навчальний посібник / Роменець В.А., Маноха І.П.; Вст. ст. В.О. Татенка, Т.М. Титаренко. – К. : Либідь, 1998. – 992 с.

5. Щербина Д.М. Розвиток Радянської школи на Буковині в післявоєнний період (1944-1956 рр.) / Щербина Д.М. // Наукові записки Чернівецького державного університету (шостий випуск аспірантських робіт). – Т. ХХХV. – Серія історичних наук. – Вип. 4. – 1959. – С. 59-71.